неділя, 1 лютого 2009 р.

Якщо ми обираємо брехунів...

Если ты пьешь с ворамиопосайся за свой кошелек!...

Вячеслав Бутусов, «Тутанхамон»

Точну дату наступних президентських виборів в Україні ще не визначено, але передвиборча кампанія, здається, вже йде повним ходом. Насамперед кидається в очі застосування в засобах масової інформації «важкої пропагандистської зброї», такої як маніпуляція фактами, перекручення висловлювань опонента, а інколи й відчайдушна брехня не червоніючи.

Останніми днями інформаційна війна вчергове загострилася. Президент України в своєму екстреному зверненні до народу (коректно) попередив про дуже поганий стан фінансової системи та економіки України, пославшись на оцінку Міністра фінансів вказав, що станом на 30 січня «уряд не зібрав і половини запланованого на січень обсягу податків і зборів», але при цьому (некоректно) поклав повну відповідальність за такий стан речей на прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Некоректно хоча б тому, що під час формування нинішнього Кабінету міністрів президент де-факто мав суттєвий вплив на призначення щонайменше половини його складу. Крім того, сформована президентом РНБО дуже часто користується своїм правом надання прямих вказівок Кабінету міністрів, які за Конституцією для останнього є обов'язковими до виконання. Тому президент не має права заперечувати свою частину відповідальності за ситуацію в економіці України. Відтак від повівся б набагато коректніше, якби відзначив колективну відповідальність за стан справ в державі та закликав інші відповідальні сторони, такі як Кабінет міністрів та Національний банк, до тісної співпраці.

Прем'єр-міністр зреагувала миттєво і надмірно, оприлюднивши свою відповідь на сайті уряду. В якій заявила, про «сумну для президента та оптимістичну для країни новину: незважаючи на кризу, державний бюджет за січень перевиконано». Прем'єрові також не вдалося втриматися в рамках дипломатичних норм спілкування, прийнятних в колах державних службовців найвищого рангу в більшості країн світу, коли вона назвала звернення президента до народу суміщю «неправди, паніки та істерії», а також виголосила, що «президент – це не той лідер, якого (українці) потребують в час, коли Україна проходить випробування на міцність під ударами потужної всесвітньої економічної кризи». Наступного дня на тому ж таки урядовому порталі була оприлюднена більш докладна відповідь на звернення президента Голови Державного казначейства. Навівши інформацію про те, що «станом на 31 січня 2009 року Державний бюджет України в цілому виконано на 101%», чиновник дозволила собі висновок, що «інформація, яка вчора прозвучала з боку президента про виконання дохідної частини бюджету на 50%, як засвідчують цифри, не відповідає дійсності».

Чудово розуміючи, що причиною такої поведінки політиків є президентська передвиборча кампанія, яка наразі завчасно розпочалася, підведемо підсумок цього її епізоду. Ризикнувши взяти на себе функцію арбітра, Ернст Рахаров стверджує, що у змаганні «хто більше збреше» «перемогла» прем'єр: вона не тільки некоректно відповіла на некоректний випад президента, але й перекрутила факти стосовно надходжень до бюджету. Адже президент казав про обсяг податків і зборів, а у відповіді прем'єра та її підлеглої фігурує дохідна частина бюджету. Для людини, яка хоч трохи розуміється на економіці та державних фінансах, добре зрозуміло, що це хоч і споріднені, але математично зовсім різні речі. Податки та збори є однією із складових дохідної частини бюджету. Поряд з іншими складовими, серед яких є і така «інфляційна» складова, як позики, надані уряду Національним банком. Той факт, що прем'єр та Казначейство відповіли не по суті, змушує більше довіряти даним президента. Принаймні до тих пір, поки не буде оприлюднений справжній показник обсягу податків і зборів, зібраних в січні.

Підсумком цього епізоду для Ернста Рахарова є відчуття, що його намагаються пошити в дурні двічі: спершу – намагаючись умовно залучити на своєму боці до безглуздої гри в призначення винних, коли насправді винні усі, і вдруге – намагаючись банально обдурити за допомогою спритної маніпуляції числами. Проте позитивом в цій ситуації є те, що обдурити себе Ернст Рахаров не дасть. Більше того, він докладе зусиль для того, щоб не обдурили і інших. Дякуючи Богові, технологія на його боці.

Як спеціаліст з інформаційних технологій, Ернст Рахаров має свою, мабуть дещо дилетантську, теорію розвитку систем державного управління за ступенем авторитаризму, в залежності від контролю правителів над засобами масової інформації та комунікації (ЗМІК), а також від можливостей для суспільної дискусії та зворотнього зв'язку.

Спочатку було слово

Перші керманичі громад, країн та імперій покладалися на власний голос та голоси своїх глашатаїв для керування своїми підопічними. Такий засіб комунікації як підрозділ глашатаїв міг дозволити собі лише керманич, широка суспільна дискусія була майже неможлива, а зворотнього зв'язку майже не існувало, тому такий устрій сьогодні зветься абсолютною монархією.

Написане пером...

З появою письма та перших книжок монополія влади на ЗМІК трохи послабшала, з'явилась основа для суспільної дискусії, але для ефективного зворотнього зв'язку ця основа і надалі була практично відсутня. Тим не менш, такий розвиток призвів до деякого обмеження влади верховного правителя – до конституційної монархії.

«Якби мені довелось обирати між урядом без газет, та газетами без уряду, я б обрав останнє» - Томас Джеферсон, 3-й президент США

Газети та часописи радикально обмежили монополію влади на ЗМІК, стали провідниками жвавої суспільної дискусії, та основою для перших моделей зворотнього зв'язку. В результаті утворилися перші великі стабільні демократичні держави.

Радіоточку – в кожне село!

Радіо, з його ефективною та централізованою функцією, на деякий час відродило відносну монополію влади на ЗМІК, деякою мірою придушило суспільну дискусію, а також мало сприяло посиленню каналів зворотнього зв'язку. Результатом стали тоталітарні імперії Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна, Мао Дзедуна та інші.

Кому – голубий екран, а кому – ящик

Незважаючи на практично таку ж саму функцію, як і радіо, телебачення не так легко піддається контролю владою, хоча б через те, що підвищення технологічної ефективності призвело до великої кількості каналів. Крім того, брехати завжди важче, коли люди при цьому бачать твоє обличчя. Тим не менш, вести суспільну дискусію через телебачення досить важко, а зворотній зв'язок є неефективним.

Інтернетний активізм

Інтернет, принаймні поки що, дуже важко піддається контролю влади, при цьому випадок Китаю є якраз тим виключенням, який тільки підтверджує правило. І при цьому він, за правильного користування, кардинальним способом знижує бар'єри для ведення максимально широкої суспільної дискусії та створює передумови для ефективного зворотнього зв'язку.

Обрання Барака Обами президентом є тріумфом інтернетних технологій. При цьому роль Інтернета на передвиборчій кампанії аж ніяк не закінчується. Прикладом цього є «Обаметр» (сайт, на якому зібрані всі передвиборчі обіцянки кандидата в президенти та наведені індикатори їхнього виконання), а також інші подібні сайти, які методично нагадують новообраному президенту, а також іншими політикам про їхні обіцянки.

Повертаючись до виборів українських, а також прикладу політичної брехні, з якого починається ця стаття, Ернст Рахаров хоче попередити українських політиків: часи розбещеної брехні для них майже спливли. Вже на цьогорічних президентських виборах будуть створені «Тимошенкометр», «Януковичеметр», «Литвинометр» і т.д. Тобто новообраний президент одразу після інаугурації опиниться на сковорідці критичної суспільної уваги. Судячи з «успіхів» провідних українських політиків, у них є всі шанси повторити безславний шлях втрати популярності нинішнього президента Віктора Ющенка. У будь-якому разі, Інтернет наразі є гарантією від відтворення авторитаризму.

Інтернет повинен також стати інструментом підвищення ефективності політичного розвитку, а відтак – і державного управління. Після кандидатів в президенти необхідно буде створити свої «Депутатометри» і для кожного депутата. Останнім часом в Україні ведеться багато дискусій на тему підвищення ефективності системи виборів до Верховної Ради та місцевих рад. Однією із останніх цікавих статей на цю тему була пропозиція одного із авторів на Українській правді голосувати не за особистостей, а за зобов'язання. Але Ернст Рахаров вважає, що після створення «Кандидатометрів» необхідності в цьому не буде – зобов'язання кожного кандидата чи політичної сили будуть публічно зафіксовані.

І все ж наостанок необхідно зробити одне застереження – Інтернет є лише інструментом, за допомогою якого свідомі громадяни можуть покращити свою країну. Він тільки дає їм в руки потужний важіль впливу на владу, але при цьому не звільняє їх від громадського обов'язку докладати особистих зусиль. Від необхідності думати і аналізувати під час виборів не звільнять ні Інтернет, ні найефективніша виборча система.

1 коментар:

Анонім сказав...

Использование интернета в отслеживании обещаний и дел политиков в Украине видимо ещё не скоро станет обычным делом, поскольку советская ментальность предполагает решение всех вопросов властью.
Кроме того сбор и систематизация сведений для такого контроля требует значительного времени и усилий, что не всегда согласуется с заботой людей о поиске возможности достойного существования.
Следовательно этим должны заниматься профессионалы, а они, за редким исключением,пока не являются беспристрастными участниками в информационном пространстве.