неділя, 31 січня 2010 р.

Just stick to the procedure! – Просто дотримайтесь процедури!

Якщо вибори президента в два тури не закінчаться – кінець загрожуватиме всьому проекту під назвою «Україна»

Перший тур президентських виборів став розчаруванням для великої кількості виборців, які до останнього моменту сподівалися, що якимось дивом все ж таки удасться уникнути другого туру за участю саме Віктора Януковича та Юлії Тимошенко, які є дуже неоднозначними фігурами – принаймні кожний для відповідної половини населення України.

Ернст Рахаров до розчарованих не відноситься. З одного боку – тому що отриманий в першому турі виборів результат був цілком передбачуваним. З іншого – Ернст Рахаров завжди намагається уникати стану «очарованості», особливо по відношенню до політиків.

Прагматично оцінюючи чесноти та команди провідних кандидатів в наступні президенти, Ернст Рахаров прийшов до висновку, що наслідки президентства що Віктора Януковича, що Юлії Тимошенко будуть помірно шкідливими для країни. Причому ця потенційна шкода від обох кандидатів є порівняно однаковою. Таким чином, є сенс замислюватись лише над тим, яким чином цю шкоду мінімізувати.

В Україні нема кого захищати. Крім демократичного процесу.

Головне надбання України, якому загрожує ця шкода – це відносна демократичність виборчого процесу. Принаймні у порівнянні з тим, яким цей процес був до 2004 року, а також у порівнянні з демократичним процесом у східнослов'янських сусідів України – в Росії та Білорусії. Демократичність українських виборів після 2004 року є практично
єдиним аргументом європейських адвокатів України, які продовжують виступати за надання Україні реальної європейської перспективи.

Для прикладу: недемократичний розгін антиурядових протестів у Грузії в листопаді 2007 року дав Європі (а також і Америці) зручне виправдання, щоб не займати жорсткої позиції щодо захисту суверенітету Грузії під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року. Жорстка позиція вимагає добрих аргументів, які західні лідери мали б навести своїм виборцям. Наприклад, чому їхні солдати мають ризикувати своїм життям, захищаючи суверенітет іншої далекої країни? Після ж подій листопада 2007 року аргумент на кшталт «необхідно будь-що захистити грузинську демократію від кремлівського авторитаризму» перестав бути правдоподібним. Тож ризикувати життям своїх громадян заради захисту режиму Саакашвілі просто через його голосну прозахідну риторику ніхто не став.

Європейці переконані: окремі особистості в політиці не потребують захисту, натомість захисту потребує демократичний процес. Якщо українці зможуть самостійно захистити цей процес під час другого туру президентських виборів – ставки у якому вищі, а кандидати все ще не можуть похвалитися загальноукраїнськими симпатіями – це буде найвагомішим доказом української «європейськості» за весь період української незалежності. Якщо українці зможуть змиритися з вибором, який визначить нехай навіть невелика відносна більшість громадян – з цим вибором змириться і Європа. Яка продовжить курс поступового зближення з Україною, не дуже зважаючи на особу президента.

Якщо ж переможець виборів визначатиметься не на виборчих дільницях, а під час нескінченних судових процесів, а також якщо справа дійде до третього і т.д. туру виборів – Україна ризикує закріпити за собою статус failed state (анг.: держава, що не відбулася) з відповідними катастрофічними наслідками як для української держави, так і для добробуту більшої частини населення.

На українському обрії – перші чорні хмари

Після відносно спокійного і впорядкованого першого туру президентських виборів спочатку здавалося, що і другий тур може пройти в такому самому ключі. Але на минулому тижні відбулася низка подій, які змусили думати, що заспокоюватись ще зарано:

  1. Це спроба рейдерського захоплення поліграфічного комбінату «Україна», який друкує виборчі бюлетені: якщо уряд України насправді при цьому мав на меті боротьбу зі зловживаннями під час виготовлення закордонних паспортів – він вибрав для цього дуже невдалий час.
  2. Це відставка міністра внутрішніх справ: якщо опозицію дратувала дійсно багато в чому надто провокаційна публічна позиція Юрія Луценка – все одно зовсім не обов'язково було домагатися його відставки саме зараз. Тим більше, що свідчень втручання міліції у виборчий процес, на відміну від кампанії 2004 року, практично не існує.
  3. Це спроби і ПР, і БЮТ похапцем між першим та другим турами внести власні зміни до закону про вибори президента: після того, як ці дві політичні сили влітку минулого року разом ухвалили чинний закон, вони мали б з усіх сил намагатися його виконувати. Причому не тільки букву, а й дух закону. Ніхто не забороняє штабам обох кандидатів зустрітися і досягти джентльменської угоди щодо виконання не дуже чітких норм діючого закону. Більше того – якраз цього і можна було б очікувати від справді проєвропейських кандидатів.
  4. Це постійне намагання двох провідних політичних сил поставити виключно під свій власний контроль Вищий адміністративний суд України: таким чином обидві політичні сили позбавляють себе можливості неупередженого розгляду спірних питань, які завжди можуть виникнути під час виборів. Вони мають припинити ці спроби, щоб не ставити під сумнів легітимність перемоги на виборах будь-кого з них.
  5. Це скандальна відмова Віктора Януковича від відкритих телевізійних дебатів перед другим туром виборів: цим пан Янукович зганьбив і принизив перш за все сам себе, але разом із собою – і всю Україну. Йому ще не пізно переглянути своє рішення і проявити справді лідерські якості. Якщо Юлія Тимошенко дебатує не за правилами – це значить, що її буде легко перемогти.

На цьому тижні кандидати намагатимуться зробити фінішний ривок до перемоги. Якщо вони відчуватимуть, що ця перемога під сумнівом, вони та їхні команди навряд чи довго розмірковуватимуть, чи варто йти на протиправні кроки. В цій ситуації дуже важливою є позиція свідомих українських громадян – вони мають чітко і голосно заявити, що реакцією на подібні дії буде рішучий і дієвий протест.

Не тільки Рінат Ахметов вважає, що демократія складає значну частину капіталізації України

П'ять років тому Ернст Рахаров був на київському Майдані серед тих, хто протестував проти брутальної маніпуляції волевиявленням громадян, яку спробувала тоді зробити команда Віктора Януковича. Підтримувати Віктора Ющенка означало тоді – підтримувати демократію в Україні. Якщо на цих виборах знову один з кандидатів спробує досягти вирішальної переваги шляхом маніпуляцій – Ернст Рахаров буде на боці його опонентів. Тобто Ернст Рахаров готовий підтримувати і Віктора Януковича, якщо цього разу жертвою маніпуляцій стане він.

На жаль, наразі ситуація виглядає таким чином, що домагатися перемоги шляхом маніпуляцій можуть спробувати обидва кандидати. В такій ситуації громадянське суспільство не повинно чекати моменту, коли маніпуляції вже стануть довершеним фактом. Утримавшись від участі в цих маніпуляціях, викриваючи та засуджуючи їх, нарешті відкрито і голосно протестуючи проти них, свідомі громадяни зможуть забезпечити демократичне майбутнє України. Постаті обох кандидатів на посаду наступного президента надто дрібні, щоб заради них ризикувати цим стабільним та заможним майбутнім.

Змова між Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко навесні минулого року щодо кулуарної реформи Конституції не відбулася багато в чому завдяки активній критичній позиції, що її зайняло українське громадянське суспільство по відношенню до цього «розподілу країни на двох». Зараз настає той час, коли громадянське суспільство має знову зіграти активну роль і примусити обох кандидатів, а також їхні команди, залишатися в рамках закону та здорового глузду.

неділя, 24 січня 2010 р.

Культура обслуговування вартує найдорожче

Не від президента залежить, як заможно живе країна, або як Ернст Рахаров проходив технічний огляд свого авто

Результат першого туру президентських виборів в Україні не став великою несподіванкою. Тим не менш, багатьом свідомим українцям прикро усвідомлювати, що вибір, наявний у другому турі, дуже сильно нагадує на вибір «між чумою та холерою», або іншими словами: між «гидким» з одного боку, та «страшною» – з іншого.

В той же час більшість пересічних громадян надалі інфантильно сподіваються, що перемога лише їхнього кандидата забезпечить їхній майбутній добробут і процвітання.

Таке ставлення виглядає верхом наївності, особливо коли за цим спостерігаєш із Швейцарії – країни, де з усіх країн світу напевне найбільше влади належить народові і найменше – президенту.

Заможним самовпевненим гномам президент для щастя не потрібен

Вже в перший рік свого перебування в Швейцарії Ернст Рахаров дізнався, що в Швейцарії таки є свій президент. Проте протягом усіх 10 років, скільки він тут мешкає, Ернст Рахаров ніяк не міг запам'ятати ім'я цього політика. Справа в тому, що посада президента є переважно церемоніальною і перехідною: кожного року вона по черзі переходить від одного міністру уряду конфедерації, який складається з 7 осіб, до іншого. І президентом ця посада називається скоріше лише у розумінні: той, хто головує на засіданнях уряду.

Утім, готуючи цю статтю, Ернст Рахаров нарешті мав гарний привід поцікавитися, хто ж сьогодні обіймає посаду швейцарського президента. У 2010 році цей титул має пані Доріс Лойтхард (Doris Leuthard), яка в уряді виконує роль міністра економіки.

Ернст Рахаров впевнений, що його «ганебне» довготривале незнання імені президента країни, в якій він постійно живе, нехай і як іноземець, не є таким вже й ганебним – він знає декількох справжніх громадян Швейцарії, які також не знають імені свого президента. Просто в Швейцарії більшість питань, від яких залежить добробут пересічної людини, вирішується на рівні громади, або щонайвище – кантону (напівнезалежна складова одиниця Швейцарської конфедерації), а не в Берні, де знаходяться органи управління конфедерацією.

Технічний огляд по-швейцарські: прискіпливо, але чемно і гіпер-ефективно

Нещодавно приватному автомобілю Ернста Рахарова виповнилися 5 років і таким чином він мав пройти перший обов'язковий технічний контроль з боку кантональної установи в справах транспорту.

Відповідне запрошення, на конкретний день та час
(на 15:15, якщо бути точним), Ернст Рахаров отримав поштою за 2 місяці до цього терміну. В запрошенні також надавалися номер телефону та адреса в Інтернеті, де можна було перепланувати цей термін, у рамках двотижневого періоду, якщо запропоновані день або час з якихось причин не влаштовують. Якщо ж найпізніше за тиждень до запропонованого терміну, альтернативних пропозицій від власника авто не поступить, то термін вважається прийнятим. В запрошенні також була вказана ціна послуги – 65 франків (приблизно 520 грн. за поточним ринковим курсом), а також висловлювалося прохання, щоб надане для огляду авто було чистим.

Відтак кантональна установа в справах транспорту чекає на вашу появу точно в узгоджений термін. І попереджає, що у разі неприїзду або запізнення, вона залишає за собою право стягнути з власника авто 30 франків (240 грн.) за втрачений на очікування та перепланування час.

Приїхавши точно в призначений час (а толерантність щодо запізнень в Швейцарії складає максимум одну-дві хвилини), Ернст Рахаров віддав документи діловоду, і до нього тут же вийшов механік-інспектор, який представившись, попросив ключі від машини. Зробивши на ній маленьке тестове коло, механік заїхав до гаража, в якому один за одним були розташовані три різноманітні тестові стенди. Там він спочатку поцікавився книжкою сервісного обліку, де під час кожного технічного обслуговування майстернею ставляться відповідні штампи, а потім розпочав тести. Протестувавши двигун та ходову частину, механік підняв автомобіль за допомогою гідравлічного пресу і проінспектував його також і знизу. Наостанок він попросив Ернста Рахарова сісти в машину і поперемикати сигнали повороту, фари і т.п.

В кінці кінців механік сказав, що все в порядку і спитав, яким чином Ернсту Рахарову краще оплатити означені 65 франків: отримати рахунок поштою, або заплатити касиру на місці.

Вся процедура зайняла всього 20 хвилин, а разом дорогою туди та назад – менше однієї години!

Технічний огляд в Україні – один із приводів для збору податей

При цьому Ернст Рахаров згадує розповіді свого батька, що мешкає в в Київській області, і якому останнього разу знадобився цілий день для того, щоб пройти технічний огляд свого авто. При цьому суть процедури, як це найчастіше і буває в Україні, дуже мало стосувалася справжньої перевірки технічного стану авто, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, а більше зводилася до бюрократичної причіпки, спрямованої на «вибивання» грошей з автомобілістів – адже якщо людина може собі дозволити авто, вона може собі дозволити і заплатити...

Скоріше за все якраз з цієї ж причини – максимізації грошового потоку – технічний огляд авто в Україні проводиться набагато частіше, ніж в Швейцарії. Але при цьому на дорогах України повно автомобілів в передаварійному або несправному стані. Тобто громіздка і в усіх аспектах дуже витратна процедура дуже погано служить тій меті, заради якої ця процедура власне і створювалася – сприяння безпеці дорожнього руху через контроль справності транспортних засобів.

Процедура, продиктована зверху, завжди неефективна

В чому секрет ефективності швейцарської процедури техогляду? В тому, що федеральний уряд на чолі з президентом з Берну її мудро прописав до самих тонкощів, а потім розіслав її в усі пункти проведення техогляду, наказуючи суворо дотримуватися? Звичайно ні. Федеральний уряд такими речами не займається, напевне тому він і складається всього з семи осіб.

Уряд затверджує лише загальні вимоги до процедури технічного огляду автомобілів, а організацією процесу займаються кантони. При цьому кантональні уряди дуже добре враховують те, що вони конкурують між собою за платників податків – громадян та підприємства, які є досить мобільними, щоб змінити своє місце проживання чи реєстрації з одного кантону до іншого, у разі якщо вони будуть незадоволені послугами та «цінами» на ці послуги – кантональними податками та зборами.

Якось працюючи консультантом на кантональні установи кантону Цюріх, Ернст Рахаров стикався з випадками, коли співробітники казали: «Ми – не чиновницька контора, ми є фірма з надання певних послуг».

Таким чином, зберігаючи на місцях повноваження, які не потребують централізованого координування, таких як оборона або підписання міжнародних угод, швейцарці забезпечують конкуренцію на місцях. А ця конкуренція, вкупі з толерантністю маленької, але багатомовної країни, затиснутої між великими сусідами, виховали в швейцарців відмінну культуру обслуговування. Яка, в свою чергу, є найпершим гарантом дуже високого рівня життя, який ніякий президент гарантувати не зміг би.

Жоден президент не змінить життя людей – тільки вони самі це можуть. Якщо захочуть.

Практично протягом всього періоду української незалежності, спостерігається поступова деградація системи влади в Україні, яка є занадто централізованою. Наразі цей процес просунувся так далеко, що під загрозою є подальше існування української держави. Проте цей факт поки що не очевидний для більшості українців, які апатично утримуються від активних громадських дій та самоорганізації на місцях, все ще сподіваючись на те, що центральна київська влада якось дасть країні лад.

Проте, як це не парадоксально, результати сьогоднішніх президентських виборів можуть допомогти українцям швидше подорослішати. Для більшості українців президент все ще уособлює центральну владу в країні. А вже сьогодні можна з легкістю прогнозувати, що наступний президент буде найслабшим за всю історію незалежної України, незалежно від того хто переможе в другому турі виборів:

  • він чи вона отримає найменшу перевагу над своїм суперником за всю історію президентських виборів в Україні – лише декілька відсотків;
  • він чи вона з усіх українських президентів отримає підтримку найменшої кількості виборців – дай Боже, щоб це були хоча б 10 млн. голосів;
  • відсоток, тих, хто не підтримає жодного з кандидатів (протестне голосування), обіцяє бути найвищим за всю історію українських виборів.

Таким чином, на ранок понеділка 8 лютого багато українців матимуть добру нагоду замислитися над тим, чого можна очікувати від такого президента, якого вони щойно обрали. І буде дуже добре, якщо більшість з них не тільки справедливо вирішіть, що нічого доброго очікувати не слід, а й зроблять висновок: щоб мати можливість хоч колись заможно жити, треба повертати собі владу назад!

субота, 16 січня 2010 р.

Не все безнадійно під час (майже) безнадійного голосування

У першому турі президентських виборів Ернст Рахаров віддасть свій голос за Анатолія Гриценка

Ернст Рахаров поділяє почуття тих, хто з полегшенням думає про те, що більша частина президентських виборів в Україні нарешті позаду. Виборча кампанія вийшла нецікавою – під час неї від кандидатів та їхніх команд вдалося побачити дуже мало нових ідей і перспективних підходів. Кампанія вийшла «дешевою», не в сенсі витрат на неї з боку кандидатів, а в сенсі якості їхньої роботи.

Таким чином Ернст Рахаров не задоволений тією пропозицією, з якої доводиться обирати, але він свідомий того, що обирати потрібно. Причому він вважає, що протестне голосування «проти всіх» не є хорошою альтернативою, принаймні у першому турі виборів, у якому приймають участь аж 18 кандидатів, серед яких представлені усі найбільш відомі політики країни. Адже не можна сказати, що вибір був би кращим, якщо б у виборах приймав участь хтось іще.

Відтак 17 січня українці обиратимуть серед тих, кого українське суспільство консенсусно визначило своєю елітою. І навіть якщо переважна більшість представників цієї еліти, на погляд Ернста Рахарова, елітою називатися недостойні, він має поважати вибір суспільства і розуміє, що суспільні уподобання швидко змінити неможливо. Можливо лише стимулювати суспільний прогрес шляхом задіяння механізмів селекції всередині еліти. Таким механізмом є вибори.

Отже керуючись такими думками, Ернст Рахаров свій вибір зробив: у неділю 17 січня він поїде до українського посольства в Берні і проголосує за Анатолія Гриценка.

Принципи вибору

Обираючи розумом, Ернст Рахаров визначив Анатолія Гриценка одним із трьох кандидатів, чиє президентство за сукупністю показників може принести (відносно невелику) користь для України:

  • Анатолій Гриценко
  • Сергій Тігіпко
  • Віктор Ющенко

Всі інші кандидати, які мають шанси отримати значну кількість голосів, скоріше за все або не матимуть жодного значення для успішного майбутнього країни, або зможуть нанести (знову ж таки – відносно невелику) шкоду.

Остаточний вибір серед кандидатів, які отримали найвищу оцінку під час прагматичного аналізу Ернст Рахаров зробив, керуючись своїми принципами:

  • Зміна керівництва держави є корисною для підтримання «тонусу» політиків, покращуючи якість еліти. Відтак для суспільства буде краще, якщо Віктор Ющенко отримає більше часу, який він зможе провести зі своєю великою родиною, а також для остаточного лікування наслідків отруєння. Крім того, проти Віктора Ющенка говорять такі його особисті вади, як слабкі менеджерські якості та схильність до абсолютизації власних поглядів.
  • Президент країни, який серед іншого виконує функції Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, краще не повинен давати підстави думати, що він може виявитись капітаном, який у небезпеці одним із перших залишить корабель, замість того, щоб залишатися на ньому до кінця. Сергій Тігіпко щонайменше два рази в своїй політичній кар'єрі дав підстави сумніватися у його капітанських якостях: коли залишив (на Арсенія Яценюка) керівництво Національним банком України для того, щоб очолити штаб кандидата Віктора Януковича на виборах 2004 року, та коли він залишив і цю посаду перед третім туром виборів, раптово зникнувши з політичної сцени. При цьому суспільство продовжує з нетерпінням чекати чесної розповіді про події кінця 2004 року від головних учасників тих подій, до яких належить і Сергій Леонідович.
  • Принциповість в політиці є рідким явищем, але вона є необхідною, адже завдяки їй суспільство дізнається про реальний стан речей. Протягом наступних декількох років Україна прогнозовано зіткнеться з великою кількістю викликів та загроз, коли готовність голови держави говорити суспільству навіть неприємну правду, може виявитись доленосною для країни. Анатолій Гриценко серед усіх 18 кандидатом запам'ятався Ернсту Рахарову як найбільш принциповий.

Роблячи свій вибір на користь Анатолія Гриценка, Ернст Рахаров свідомий і очевидних вад, які має його кандидат:

  • Анатолій Гриценко – поганий економіст. Його голосні заяви про те, що минулорічне рефінансування банківської системи є суто злочинним і що гроші треба було пустити виключно на «реальний сектор економіки» є висловами економічного невігласа. Його загроза заарештувати (на яких законних підставах?) голову Національного банку у разі стрибка валютного курсу є дуже недальновидною (яким буде курс національної валюти після оголошення про арешт голови Національного банку?) і вселяє страх. Але виходячи з того, що президент, на противагу прем'єр-міністрові, має дуже опосередкований вплив на економіку, а також сподіваючись на здібності Анатолія Степановича до навчання, ця вада видається не дуже критичною. Тим більше, що, наприклад, виступаючи за приватну власність на землю, він демонструє своє розуміння фундаментальних економічних чинників.
  • Анатолій Гриценко має досить якісну, але дуже маленьку команду. За інформацією Ернста Рахарова практично вся його команда добрана за принципом особистої довіри. Тобто це не команда, побудована за професійним принципом, використовуючи ефективні методи добору. Скоріше за все Анатолій Степанович не дуже добре володіє цими методами, адже він не має справжнього менеджерського досвіду. Проте такого досвіду немає і у більшості інших кандидатів, які мають значну підтримку. Тож і тут хочеться сподіватися на здатність Анатолія Гриценка швидко навчатися.
  • Анатолій Гриценко не зміг модернізувати свою кампанію. Так гарно почавши з публічного заклику до громадян відкрито фінансувати його передвиборчу кампанію, і цим створивши довгоочікуваний прецедент в українській політиці, Анатолій Гриценко не зміг підкріпити це відповідною мережевою організацією роботи з прихильниками. За інформацією Ернста Рахарова спроби в цьому напрямку були зроблені запізно і через деякий полишені на користь «класичної» агітації, спираючись виключно на «презентаційний ресурс» самого кандидата. Тому потенціал тисяч прихильників був на жаль майже не задіяний і тому кампанія Анатолія Гриценка змогла зібрати респектабельні 9 млн. гривень фінансування, але не змогла зібрати необхідні для перемоги 100 млн. Проте доводиться робити знижку на те, що в сучасній Україні дуже мало передумов для формування політиків з якостями Барака Обами в плані розуміння сучасних технологій і трендів суспільного розвитку.

Ернст Рахаров розуміє, що шанси Анатолія Гриценка бути обраним Президентом України в 2010 році є дуже низькими. Проте для Ернста Рахарова найголовнішим є те, щоб українське суспільство, яке перебуває сьогодні у стані, близькому до відчаю, отримало сигнал, що зміни на краще можливі і що вони вже на підході. Цей сигнал воно отримає на цих виборах, якщо зможе саме собі довести, що здатне вирватися із зачарованого кола: уявної необхідності обирати з повсюдно присутніх «телевізійних» політичних персонажів. У цьому сенсі найефективнішим вибором бачиться Анатолій Гриценко.

неділя, 10 січня 2010 р.

Обирати краще розумом

Ернст Рахаров публікує свій суб'єктивний аналіз головних кандидатів в наступні Президенти України

Стаття перероблена 10.01.2010 з урахуванням нової інформації, яка з'явилася після останнього оновлення в жовтні 2009р. Головні зміни:

  • проведена ґрунтовна переоцінка як «сили кандидатів», так і наслідків їхнього обрання на посаду, за результатами їхньої передвиборчої кампанії;
  • додана оцінка перспективи зниження рівня корупції в результаті обрання того чи іншого кандидата;
  • додана підсумкова частина.
Ернст Рахаров задоволений тим, що більшість його очікувань (див. абзацом нижче) щодо нинішньої президентської кампанії, які він висловив ще на початку минулого року, повністю справдилися. Хіба що Ернст Рахаров був дещо надто оптимістичним в очікуваннях, висловлених у останніх двох пунктах.

В своїх минулих публікаціях Ернст Рахаров вже давав деякі свої оцінки щодо того, яким він бачить розвиток політичної ситуації в Україні у зв'язку з майбутніми президентськими виборами. Його ключовими очікуваннями розвитку подій є наступні:

  • Провал спроб внести зміни до Конституції, направлених на перерозподіл повноважень та відповідальності між гілками влади, а відтак повноваження наступного Президента України будуть точно такими, якими вони є сьогодні у Віктора Ющенка – досить обмеженими
  • Нинішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, якщо захоче, зможе зберегти свою посаду до часу вступу на посаду новообраного Президента, і таким чином «відкоригувати» багато планів останнього (якщо ним виявиться хтось інший крім неї), щонайменше на перші 100 днів на посаді
  • Президентська передвиборча кампанія буде більш «скоромною», ніж останні 2 парламентські перегони, адже більшість головних олігархічних спонсорів у наслідок фінансово-економічної кризи втратила левову частину своїх статків, деякі навіть перетворилися з «олігархів» на «мінігархів»
  • Прийдешня кампанія стане початком кінця тотального впливу телевізійних технологій на виборчий процес, і початком активного розвитку мережевих виборчих технологій на основі Інтернету та мобільної комунікації
  • Ці технології вперше дозволять пересічним (з числа небайдужих) громадянам реально приймати активну участь в кампаніях своїх прихильників через волонтерство та мікрофінансування

Підсумовуючи, Ернст Рахаров сподівається, що «дикого» розвитку подій вдасться уникнути хоча б через реальне зменшення «вартості» президентської посади та стримуючого впливу громадянського суспільства, що продовжуватиме потроху спинатися на ноги.

Частина перша: «сила» кандидатів

Щоб допомогти собі та іншим громадянам України зробити свідомий вибір, Ернст Рахаров вирішив розпочати структурований аналіз якостей найбільш вірогідних майбутніх кандидатів. І почати цей аналіз з оцінки «сили» кандидатів, тобто їхньої здатності перемогти на президентських виборах. «Силу» кандидатів Ернст Рахаров оцінюватиме за наступними критеріями:

Низова підтримка, включаючи підтримку серед малих та середніх підприємців

В Україні, хоч і дика, але демократія, тому наявність підтримки виборців та лідерів суспільної думки є визначальною. При цьому важлива як наявна сьогодні підтримка , так і потенціал її зростання до моменту виборів.

Наявність ефективної команди

Часи, коли один харизматичний лідер міг масовано «загіпнозувати» велику кількість виборців поступово відходять у минуле. Все більше виборців цікавиться тим, хто буде втілювати лідерські обіцянки. Нарешті, без ефективної команди неможливо організувати переможну кампанію.

Харизма та телегенічність

Зважаючи на все ще великий ступінь персоніфікації української політики, на поки що великий вплив телебачення, а також віддаючи належне потужності застосовуваних маркетингових технологій, харизма та телегенічність кандидата все ще дуже важливі. Хоча виключно за рахунок цих якостей перемоги вже не здобути.

Наявність стратегії

Стратегічне мислення поки що було мало затребуване в українській політиці. Тому мало хто з діючих політиків може ним похвалитися. Але від їхніх постійних тактичних боїв суспільство наразі вже стомилося. Тому кандидат, який разом із своєю командою продемонструє здатність стратегічно мислити, отримає істотні переваги.

«Спонсорська» підтримка, тобто підтримка великого («олігархічного») бізнесу

Дуже суперечливий фактор. З одного боку – це найпростіше «обкатане» джерело фінансування кампанії. З іншого – найперший з потенційних компрометуючих чинників. Тому цей критерій – не тільки оцінка спроможності кандидата залучити достатню «спонсорську» допомогу, але й її чи його здібність пройти «поміж крапельками».

Підтримка із-за кордону і сприйняття за кордоном

Також непростий критерій. Але зважаючи на велику несамостійність України, цей фактор є доволі важливим. Тут насамперед йдеться не про відверту підтримку з боку одного чи декількох «найстратегічніших партнерів», а про здатність не викликати стійкої ідіосинкразії в жодного з них.


На протязі передвиборчої кампанії ситуація безсумнівно змінюватиметься, тому може з’являтися потреба, відповідним чином змінювати і критерії. Наприклад, Ернст Рахаров поки що не включав до переліку критеріїв такий як «Вплив на засоби масової інформації», оскільки, за сьогоднішнього рівня свободи слова в Україні, вважає цей фактор несуттєвим. Але з огляду на велике значення, яке сьогоднішні провідні політики «за інерцією» приділяють впливові на інформаційну політику найбільших телеканалів, цей фактор, на жаль, може знову стати актуальним.

Ернст Рахаров оцінює за кожним з перелічених вище критеріїв як сьогоднішній рівень «сили» кандидатів, так і перспективу нарощення, втримання чи втрати цього рівня. Оцінка сьогоднішнього рівня «сили» виставляється за п'ятибальною шкалою від 1 до 5. Перспектива нарощення, втримання чи втрати сьогоднішнього рівня позначається відповідною стрілкою в наступній колонці.

Для початку Ернст Рахаров включив в свій аналіз 8 політиків, реальні шанси яких стати Президентом України в наступному році він, зі своєї суб'єктивної точки зору, вважає вищими за нуль. По мірі розвитку ситуації, у разі необхідності, перелік політиків може змінюватись. Щоб уникнути враження упередженості, політики розташовані в таблиці в алфавітному порядку їхніх прізвищ.

«Сила» кандидатів у вигляді ілюстрації:



«Сила»
кандидатів у вигляді інтерактивної таблиці:

Сила Кандидатів



Частина друга: хто святкуватиме, а хто плакатиме?

Вибір того чи іншого кандидата безумовно матиме свої наслідки. Які для окремих аспектів життя українського суспільства, а також окремих прошарків цього суспільства, будуть чи то позитивні, чи то негативні. Ернст Рахаров пропонує свою низку критеріїв, за якими ці наслідки можна оцінювати. Наприклад, перемога кандидата буде найбільш сприяти:

  • Громадським свободам – перш за все мова йде про збереження беззаперечних «завоювань» Помаранчевої революції: свободи слова та засобів масової інформації, свободи висловлювання думки, гарантованого права на протест, конкурентної політичної системи, публічної політичної дискусії тощо. Багато хто, особливо в країнах з усталеною демократією, вважає громадянські свободи необхідною умовою сталого розвитку суспільства. Чим більше кандидат внутрішньо схильний до демократії, а відповідно – до толерантного відношення до інакодумства, тим більше його чи її президентство сприятиме зростанню рівня громадських свобод, і навпаки.
  • Зниженню рівня корупції – корупція є раковою пухлиною, яка пожирає суспільство. Її причина недовіра громадян один до одного, короткострокова перспектива мислення та планування. В атмосфері корупції діють несприятливі умови для створення суспільних благ на майбутнє, таких як транспортна, комунікаційна, комунальна інфраструктура, а також для проводення наукових досліджень. З корупцією майже неможливо боротися командним методом, звичайно допомогає тільки докорінна зміна правил гри. Найперший прояв корупції тіньове фінансування виборчих кампаній. Відтак, чим більш прозорою є кампанія кандидата, а також чим кращим є його розуміння природи корупції та системних шляхів її подолання, тим вище його оцінка за цим показником.
  • Зменшенню рівня бідності – багато провідних економістів вважають, що за високого рівня бідності в суспільстві реальна демократія неможлива. Таким чином можна стверджувати, що зменшення рівня бідності в Україні буде не тільки благом для тих громадян, які позбавляться принизливого стану щоденної боротьби за звичайне виживання, а й сприятиме розвиткові громадянського суспільства, а відтакі укріпленню загальної стабільності. Тому чим більше кандидат справляє враження здатності до проведення економічної політики направленої на стале зменшення рівня бідності, тим вище цей показник.
  • Зменшенню майнової нерівності – комуністична ідеологія колишнього СРСР, попри усі вади як самої ідеології, так і способів її насадження, забезпечувала одну незаперечну перевагу – певну майнову рівність більшості членів суспільства, принаймні тих, які не належали до вузької партійно-номенклатурної верхівки. Після розпаду СРСР та (дуже незграбного) проведення на його колишніх теренах певних ринкових перетворень, цей показник різко зріс, в тому числі і в Україні. Деякі економісти-психологи, які досліджували цей феномен, стверджують, що саме драматичне зростання цього показника є найголовнішою причиною зниження рівня задоволення життям, навіть більше того – найголовнішою причиною зниження середньої тривалості життя в пострадянських країнах протягом останніх двох десятиріч. Тому цей показник оцінює вправність потенційного кандидата у втіленні заходів, направлених на зменшення рівня майнової нерівності.
  • Зростанню вартості українських активів – вартість українських активів порівняно з вартістю активів інших країн сьогодні є дуже низькою, перш за все внаслідок української політичної нестабільності та неефективного урядового регулювання економічного середовища. Від низької вартості українських активів потерпають не тільки найбагатші українці, яким належать більшість великих промислових підприємств країни, а й кінець-кінцем і будь-який пересічний українець. Адже внаслідок такого стану речей за приблизно таку саму роботу українець отримує набагато меншу реальну заробітну платню, ніж такий самий робітник із країни з високою вартістю активів. Тобто цей показник відображує здатність потенційного кандидата підвищити конкурентоспроможність української економіки.
  • Зростанню авторитету України – на жаль, держава Україна має скоріше невисокий авторитет як за кордоном, так і серед своїх власних громадян. Причинами цього напевне є глибока недовіра громадян до владних інституцій, їхня зневіра у власних силах, великі світоглядні розбіжності між представниками різних регіонів країни. Отже цей показник відображує спроможність кандидата зменшити згадані негативні фактори, а відтак сприяти зростанню авторитету держави.

Ці показники не є вичерпними, і читачі можуть запропонувати свої.

Нижче наведена суб'єктивна оцінка Ерста Рахарова за кожним із зазначених критеріїв для 8 провідних українських політиків за шкалою від --- до +++.

Наслідки виборів у вигляді ілюстрації:

Наслідки виборів у вигляді інтерактивної таблиці:

Наслідки виборів



Частина третя: підсумки

  1. Сильних кандидатів практично немає – всі кандидати, навіть ті, які мають найбільші шанси перемогти, є посередніми навіть за українськими мірками, а за стандартами усталених демократичних країн відверто слабкими. Передвиборча боротьба точиться здебільшого не за принципом "хто кращий", а за принцимом "хто гірший". На цьому тлі Віктор Янукович зцементував своє лідерство насамперед завдяки сталому «індоктринованому» електорату на Сході та Півдні України, Юлія Тимошенко майже втримала свої позиції за рахунок виняткової артистичності, Віктор Ющенко трохи укріпив свої позиції за рахунок уїдливої критики уряду та прем'єр-міністра, Сергій Тігіпко провів успішну кампанію «маркетингової розкрутки бренду» своєї особи, Арсеній Яценюк примудрився максимально збити з пантелику своїх потенційних прихильників, Петро Симоненко та Володимир Литвин нічим не відзначились, намагаючись не зробили помилок, Анатолій Гриценко зміг залишитися кандидатом, який все ще може приємно вразити.

  2. Під кінець передвиборчої кампанії стало остаточно зрозуміло, що після виборів економічна ситуація в країні буде дуже немилосердною до будь-якого нового президента. Також очевидно, що будь-який переможець президентських виборів буде змушений піти на певні домовленості із деякими із своїх нинішніх конкурентів. Відтак переможець виборів, що б він не обіцяв під час кампанії, не зможе втілити жодних радикальних змін. Ця обставина суттєво обмежить для нового президента можливості позитивного впливу на ситуацію в країні. З іншого боку, доброю новиною є те, що таким чином обмеженим буде і обсяг шкоди, що зможе нанести країні новий президент. Відтак наслідки президентських виборів в Україні скоріше за все будуть маргінальними, що в кращий, що в гірший бік. На цьому тлі не самою поганою опцією є залишити все як є і переобрати на другий термін Віктора Ющенка. Також злегка позитивними видаються наслідки обрання президентом або Анатолія Гриценка, або Сергія Тігіпка, а у випадку обрання президентом Арсенія Яценюка наразі баланс позитиву і негативу виглядає нульовим. Що ж стосується фаворитів перегонів, то їхнє президенство скоріше за все матиме помірно негативні наслідки для країни, так же, як і президенство Володимира Литвина. І нарешті, тільки Петро Симоненко є тим кандидатом, який, виходячи з оцінки наслідків його обрання, несе реальну загрозу суттєвого погіршення ситуації в Україні у випадку його перемоги на виборах.