субота, 24 листопада 2012 р.

Металеві горки української політики - 2


Металеві горки української політики
Українську економіку очікують важкі випробування. А разом з нею і саму Україну.

Два роки тому я зробив свій аналіз фортуни українських політиків в залежності від експортних цін на український метал. Прийшов час оновити цей аналіз на базуючись на оновленій інформаційній базі.
Згідно даних двохрічної давнини Віктор Янукович виглядав як однозначний улюбленець фортуни: кожного разу, коли він опинявся при владі в Україні зовнішньоекономічна кон’юнктура виявлялася дуже сприятливою для головного продукту українського експорту – чорного металу. А ціни на імпортовані мінеральні продукти – насамперед на природний газ та нафту – якщо і зростали, то повільніше за ціни на метал.
Тобто прихід Віктора Януковича до влади завжди супроводжувався суттєвим покращенням умов зовнішньої торгівлі. Кожного разу це давало можливість відкладати структурні реформи і займатися популістською економічною політикою на кшталт необґрунтованих підвищень соціальних виплат та зарплат у бюджетній сфері.
Головний конкурент пана Януковича в українській політиці – Юлія Тимошенко, хоча здається прагнула перевершити його у популізмі, але не могла похвалитися такою самою фартовістю: протягом її останнього року при владі – перевиборчого 2009 року – світові ціни на метал буквально «провалилися крізь землю», в той час як ціни на імпортовані енергоносії впали не настільки глибоко. В результаті пані Тимошенко довелося вести передвиборчу боротьбу в умовах стрімкого погіршення умов зовнішньої торгівлі, що врешті і позбавило її шансів на президентське крісло.
Але і перемога Віктора Януковича, згідно прогнозів дворічної давнини, загрожувала стати пірровою: після певного відновлення у 2010, світові ціни на метал мали стагнувати аж до 2013 року. Можливо такі прогнози і спонукали пана Януковича розробити всеохоплюючу програму реформ, яку він в великою помпою презентував у середині 2010 року.
Однак реалізація цієї програми швидко загальмувала. Схоже, що крім дуже слабкої політичної волі та низької ефективності нової керівної команди, завадила також і стара добра фортуна – ціни на метал після дуже успішного 2010-го продовжили своє жваве зростання і в 2011 році! До цього додався ще й рекордний урожай у поєднанні з рекордними світовими цінами на збіжжя.
Як тут не припустити, що Віктору Федоровичу просто пощастило народитися у сорочці!

Не все коту масляна
Що б там як, але цього року, з запізненням на один рік, сумні прогнози щодо охолодження світової «металевої» кон’юнктури таки почали справджуватись. Цього року ціни на метал істотно «просіли», і згідно актуальних прогнозів, їх «сповзання» продовжиться ще протягом приблизно трьох років (тобто якраз до президентських виборів 2015 року).
Та найгірше при цьому: ціни на енергоносії залишаються практично незмінними. А відтак і суми, які Україна витрачає на імпортну енергетичну сировину хоча потроху і зменшуються – за рахунок певного зменшення обсягів імпорту – але все одно залишаються порівняно дуже великими.
ВВП, експорт металу та імпорт мінеральних продуктів
Одним словом: вперше за часів правління Віктора Януковича в Україні розпочався період погіршення умов зовнішньої торгівлі. Тим більше, що сільськогосподарський сектор, попри загалом позитивну довгострокову перспективу, за визначенням не можне дивувати рекордами із року в рік: через те, що він залежить не тільки від світової кон’юнктури на збіжжя, а нарешті й від погоди.Цього року всі урядові зусилля в царині економіки вочевидь були спрямовані на отримання кращого результату на парламентських виборах. Але це була гра на грані фолу. В результаті країна має критичні борги, високі девальваційні очікування, напівзруйновану систему державних фінансів та дісфункціональну банківську систему. Економіка ризикує звалитися у кризову спіраль навіть від невеликого зовнішнього шоку.

Смертоносна «вертикаль влади»
Чи є вихід з цього невеселого становища? Для Януковича та його оточення – здається вже ні. Свій шанс на ефективне проведення реформ ці люди вже згаяли. Гору взяли клептократичні інстинкти; кричущі приклади корупції та некомпетентності знищили довіру до «команди професіоналів». А без суспільної довіри проведення структурних реформ є практично неможливим.
Результат виборів також не обіцяє швидкого прогресу у плані реформ. Те, що пропрезидентську більшість у новій Верховній Раді буде сформовано, не сумнівається майже ніхто. Однак легітимність цієї більшості з самого початку буде низькою, а керованість – обмеженою. Натомість політичне протистояння з опозицією суттєво загостриться. Реформам все це точно не сприятиме.
Про те, що уряд вже зараз гарячково борсається у пошуках якоїсь рятівної соломинки, говорять спроби все більш безглуздого адміністративного втручання в економіку: обов'язковий продаж 50% валютної виручки для експортерів, лунатична ініціатива запровадити 15%-й податок на продаж валюти, ініціатива введення додаткового 10%-го імпортного збору тощо.
Такі дії все більше дискредитують українське керівництво. Все вужчим стає його поле для маневру. Ймовірність економічного колапсу з поверненням практик «бурхливих 90-х» стає все вище.
В той же час очевидно, що «вертикаль влади», у випадку виходу економічної ситуації з під контролю, намагатиметься втримати контроль над країною за допомогою силових дій. При цьому вона спиратиметься на кругову поруку, широке коло якої продовжує розширюватися за рахунок чергових чиновників, які беруть участь у корупційних схемах, правоохоронців, що порушують закон, суддей, що потурають протиправним діям.

Si vis pacem – para bellum (лат.: хочеш миру – готуйся до війни)
Чи є за таких умов вихід для країни? Впевнений, що для країни вихід є завжди. Звісно, найкращим виходом було б визнання наявності політичного тупику, формування технократичного уряду національного порятунку, щось на кшталт уряду Маріо Монті в Італії, і передача цьому уряду більшості повноважень від президента, що дало б можливість швидко провести низку ключових реформ.
Втім очевидно, що подібний сценарій у сучасній Україні – щось на межі фантастики.
Натомість фактом є те, що нинішнє некомпетентне і наразі вже відверто кримінальне керівництво України за будь-яку ціну уникатиме відповідальності за свої дії. Тому ймовірність передачі влади Януковичем у результаті програшу на вільних і чесних президентських виборах є дуже низькою.
Фактом є також і те, що яскравої альтернативи нинішньому керівництву також поки що не існує.
З іншого боку, «беспредел» під час підрахунку голосів після парламентських виборів став довгоочікуваним каталізатором консолідації громади. Разом з тим очевидно, що для досягнення рівня консолідації суспільства, хоча б такого, як у 2004 році, потрібно більше часу.
Проте існують також і зовнішні чинники, які виявляють свій вплив повільно, але потужно. Одним з таких чинників є очікувані рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справах щодо ув’язнення Юлії Тимошено та Юрія Луценка. Вже після першого рішення, яке виявилося на користь пана Луценка, але стосується лише обставин його арешту у 2010 році, стало зрозуміло, що подальші рішення страсбурзького суду скоріше за все будуть на користь ув’язнених. Наступним таким рішенням має стати рішення щодо ув’язнення пані Тимошенко, яке очікується найближчим часом.
Автор не схильний до ілюзій, тому припускає, що якщо рішення ЄСПЛ вимагатимуть звільнення Тимошенко та Луценка, то Янукович ці рішення не виконає. Або лише імітуватиме їхнє виконання. І очевидно, що саме це стане тією останньою краплею для ЄС, США та Канади, після якої будуть запроваджені персональні санкції щодо українських чиновників, причетних до фабрикування справи проти лідерів опозиції, і в тому числі – деяких членів «Сім’ї».
Відтак українська громада, яка виступатиме за збереження демократії в Україні, отримає щонайменше двох потужних союзників: погіршення світової кон’юнктури на метал, яке остаточно зруйнує міф про «міцного господарника» Януковича, та санкції Заходу проти найбільш одіозних функціонерів збудованого ним режиму. Громаді ця підтримка дуже знадобиться: спочатку для протистояння подальшому згортанню демократичних свобод та для відстоювання свого права обирати Президента, а потім – для недопущення фальсифікацій на виборах.
Тож якщо громада боротиметься і використовуватиме всі легітимні можливості для протистояння авторитарним ініціативам режиму, вона має всі шанси відстояти демократію і добробут.
Десь рік тому спитав доброго знайомого з Білорусі, представника тамошнього середнього класу, про те, як вони борються з наслідками обвалу білоруського рубля. Той сумно пожартував: «Раніше мої знайомі прагнули вирощувати в себе на дачах газони, а зараз – картопельку...». Якщо українці поводитимуться також пасивно, як білоруси – перспектива масово повернутися до вирощування картоплі на своїх присадибних ділянках, заради простого виживання, вже не за горами.