понеділок, 22 листопада 2010 р.

ЦВК – до суду!

Автор готовий усіляко підтримувати позов до ЦВК щодо її бездіяльності

Своєю відмовою оголосити про початок виборчого процесу з виборів Верховної Ради, які за діючою Конституцією України мають відбутися 27 березня 2011 року, Центральна виборча комісія (ЦВК) сьогодні порушила Конституцію.

Будучи глибоко переконаним, що в Україні насамперед гостро бракує правової культури – коли закони, а тим більше основний закон, виконуються, незалежно від того, вигідні вони в даний момент окремим політичним силам, чи ні – автор вважає, що дотримання норм Конституції наразі є набагато важливішим за будь-яку політичну доцільність. Тому автор вимагає притягнення ЦВК та її членів до суду за звинуваченням у злочинній бездіяльності.

Свою вимогу автор згоден підкріпити грошовою пожертвою на організацію позову до суду. Ініціатор такого позову може звернутися до автора через коментарі.

неділю, 14 листопада 2010 р.

Чесні вибори із Швейцарії

В Україні вже є прецеденти імпорту інституційних послуг. Тож може слід замислитися і щодо імпорту процедури виборів?

Ще декілька місяців тому автор покладав досить великі надії на те, що вибори у місцеві органи влади в Україні стануть певним кроком уперед. Адже завдяки відносній свободі слова останніх років, поінформованість громадян щодо реалій політичного процесу надзвичайно зросла. Відтак за ідеєю вони могли б зробити більш свідомий вибір у органи влади, які, на відміну від центральних, мають реальний вплив на їхнє повсякденне життя. Тому автор уважно спостерігав за перебігом виборчої кампанії і особисто взяв участь у голосуванні.

У своєму суб'єктивному вердикті всьому прочитаному, побаченому і почутому автор не повторюватиме оцінки, що були дані цим виборам українським керівництвом, опозицією, громадянськими та правозахисними організаціями, а також спостерігачами – всі вони наразі вже широко відомі. Вердикт автора: ці вибори – це ганьба.

Найбільше вразили не цинізм та нахабство чинної владної команди, які місцями явно зашкалювали, а просте усвідомлення того, що ці люди інакше просто не вміють. Велика частина з тієї маси людей, які організовували останні вибори схоже просто не має жодної уяви про те, як вибори можна провести чесно і демократично. Тому й проводять як вміють.

Тож автору спала на думку ідея про те, що за певних умов процедуру виборів можна Україну «імпортувати». Звичайно, ідея дуже контроверсійна та на сьогодні практично майже нездійсненна, але на переконання автора все ж варта того, щоб над нею замислитися.

Інституційна імпотентність

У минулорічному рейтингу конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) за якістю своїх інституцій Україна посідає 120-те місце серед 133 країн світу, що представлені у рейтингу. Для прикладу, Польща посідає за цим показником 66 місце, Росія – 114, а Швейцарія, де мешкає автор, – 8. На першому місці – Сінгапур.

Враховуючи руйнівність для інституційних основ української державності нещодавнього рішення Конституційного суду про скасування конституційної реформи 2004 року, покращення ситуації в царині якості інституцій в Україні найближчим очікувати не доводиться. Проте українці, не навчившись вирішувати фундаментальні завдання, які стоять перед суспільством, демонструють доволі великі успіхи в мистецтві пристосування до наявних умов.

Одним з аспектів цього пристосування є готовність імпортувати те, що виробити в Україні не уявляється можливим. І навіть коли імпортувати доводиться не товар, а інституційні послуги, більшість українців очевидно не вбачає в цьому чогось надзвичайного. В цьому переконують наступні приклади:

  • Функції діючого українського уряду ненабагато виходять за рамки оперативного керівництва грошовими потоками. Адже перспективним плануванням економіки в Україні займається скоріше на уряд, а Міжнародний валютний фонд (МВФ).
  • Українські олігархи, не довіряючи системі українського правосуддя, судяться один з одним в Лондоні. А багато пересічних громадян сподіваються домогтися справедливості в Європейському суді з прав людини.
  • Українські футбольні клуби довіряють судійство важливих матчів іноземним суддям.
  • Найбільш популярні українські телешоу ведуть іноземні журналісти, не в останню чергу, щоб гарантувати безсторонність.

Всі ці «імпортовані» рішення дозволяють тимчасово зменшити гостроту проблеми інституційної слабкості України. То що ж тоді заважає «імпортувати» і процес проведення виборів?

На переконання автора, головною причиною маніпуляцій виборчим процесом в Україні є не настільки патологічне бажання будь-якого політика, який приходить на президентську посаду, встановити свій тотальний контроль над всіма гілками влади та регіонами, хоча і це напевне має місце, а атмосфера тотальної недовіри в політичному таборі. Партійні вожді відчувають гостру недовіру один до одного і є неспроможними виробити компромісні прозорі правила гри, які б усіх влаштували.

Голосуємо в Україні – рахуємо в Швейцарії

Мало хто буде сперечатись з твердженням, що виборча процедура з використанням паперових бюлетенів не відповідає сучасному стану технологічного прогресу. Вона працює добре здебільшого лише там, де є сильні демократичні інституції. А крім того – в силу традиції. Навіщо міняти налагоджену процедуру, яка добре себе зарекомендувала на протязі десятиріч?

Якби ж хтось почав розробляти процедуру виборів сьогодні, папір йому взагалі навряд чи спав би на думку. Натомість він точно не обійшов би увагою інформаційні технології (ІТ) та Інтернет. Те, що електронні вибори можливі доводять приклади таких країн як Естонія та Бразилія, про що автор вже писав кілька років тому.

Головним аргументом проти електронних виборів ті в Україні, хто цікавився цим питанням, називають можливість влади маніпулювати виборчими серверами, випадок чого схоже вже мав місце 2004 року. Але ж сьогодні немає жодної технічної необхідності розміщувати виборчі сервери на території України! Ці сервери цілком можуть бути розміщені на нейтральній території, наприклад, у Швейцарії.

Фахово працюючи у сфері ІТ, автор є достатньо компетентним, щоб стверджувати, що сьогодні існує технічна можливість розробити процедуру електронних виборів таким чином, що з кожного електронного терміналу на виборчих дільницях в Україні інформація про індивідуальний вибір напряму надходитиме на виборчі сервери, розташовані на нейтральній території. Доглядати за цими серверами будуть нейтральні адміністратори, роботою яких буде виключно підтримання серверів в робочому стані та забезпечення захисту від будь-якого несанкціонованого втручання. Впливати на алгоритм підрахунку адміністратори зможуть лише зруйнувавши цей алгоритм. Тож будь-яка спроба зловживання буде миттєво викрита і адміністратор понесе відповідальність, гарантією чого будуть сильні інституції в державі розташування серверів. Рахувати ж голоси сервери будуть автоматично, що є дуже тривіальним завданням, якщо вирішувати його суто технічними методами, без участі людського фактору.

Голосування за допомогою електронних терміналів апріорі унеможливить будь-які маніпуляції, які є можливими під час використання бюлетенів: від «каруселей» до вкидання фальшивих бюлетенів. Натомість з'являється можливість надати виборцю можливість після оприлюднення результатів голосування перевірити, чи правильно був врахований його голос.

Звісно, всіх несподіванок не передбачиш, а українські хакери вже не раз доводили свою злочинну винахідливість. Та на щастя електронна система дає можливості її багаторазового всебічного тестування, під час якого, наприклад, можна запросити всіх хакерів світу її зламати і таким чином перевірити її на міцність.

Головною перешкодою для «імпорту» процедури виборів в Україну буде точно не технічна, а політична. Для декого, втрата повного контролю над цією процедурою означатиме втрату суверенітету, для інших – можливостей «порахувати як треба». До того ж, передумовою запровадження такої процедури буде проведення великого обсягу роботи на законодавчому та міждержавному рівні.

Проте навряд чи щось інше зможе викликати в українських громадян довіру до виборів. Без довіри ж до виборів навряд чи колись з'явиться довіра громадян до влади, а відтак – і сильні інституції, необхідні для забезпечення достойного рівня добробуту громади.

Краще імпортувати процедуру виборів, ніж миротворців

В країнах, в яких не відбувається постійний відкритий діалог різних частин і верств суспільства – природнім приводом до якого є демократичні вибори – неминуче накопичується агресія, яка часто знаходить собі вихід у дуже несподіваний, але завжди у дуже брутальний спосіб. У найгіршому випадку така агресія може навіть призвести до громадянської війни. Тож може краще, за нездатності організувати демократичний виборчий процес, залучити незаангажовану зовнішню допомогу? Не чекаючи моменту, коли постане необхідність введення міжнародних миротворчих військ?