неділя, 25 січня 2009 р.

Темні часи попереду та маленький світоч надії

Тиждень, що минає, був настільки багатим на визначні події, що Ернст Рахаров вирішив не присвячувати свою чергову оповідь лише одній із них, а просто навести свої коментарі до тих із них, які він вважає найбільш визначними.

Чи справді він зможе? (Yes we can! – «Так, ми можемо!», ця фраза була слоганом президентської кампанії Барака Обами)

В Америці був приведений до присяги президент Барак Обама. Вперше в світовій історії в країні з переважно білим населенням був обраний президент африканського походження. Символічне значення цієї події важко переоцінити: як зазначив сам пан Обама в своїй інаугураційній промові, ще 60 років тому його батько майже не мав шансів бути обслуженим в пересічному американському ресторані. Мрія Мартина Лютера Кінга (з його знаменної промови "Я маю мрію" (I have a dream), яка 40 років тому здавалася абсолютно утопічною, стала реальністю.

Надії та сподівання, які покладають американці, а також багато громадян решти світу, на пана Обаму є стратосферичними. Він має швидко вирішити проблеми в американській економіці, на Близькому Сході, в Іраку, в Афганістані, а також віднайти спосіб зупинити глобальне потепління (українці напевне бажали б також, щоб новий американський президент допоміг Україні протистояти все більш експансивній політиці Кремля).

Зрозуміло, що пан Обама буде вимушений багато кого розчарувати. Але доброю звісткою є те, що пан Обама, добре розуміючи це, значну частину своєї інаугураційної промови присвятив стримуванню очікувань. Америка спромоглася на досить радикальну зміну політичної еліти, але це не значить, що позитивні зміні в економіці зможуть відбутися без участі кожного громадянина, і тим більше – решта світу не має сподіватися, що за них тепер турбуватиметься новий американський президент.

Чи стане Маркелов російським Гонгадзе?

Похмурим свідченням цього стало вбивство в Москві, в цей же день, за декілька годин до інаугурації Барака Обами, правозахисника Станіслава Маркелова, а також його супутниці, молодої журналістки Анастасії Бабурової. Верховне керівництво країни на подію ніяк не зреагувало, що аж надто нагадує мовчазне схвалення дій вбивці. На думку Ернста Рахарова, це нахабне вбивство майже під стінами Кремля символізує те, що темні часи, про настання яких попереджали багато небайдужих до долі Росій спостерігачів, наразі настали. Російська демократія остаточно переміститься на кухні, звідки її випустили на короткий проміжок часу 20 років тому. Перспективи Росії видаються туманними, а лиховісних передчуттів позбавитися важко.

Про всяк випадок українцям слід готуватися до того, що нова хвиля опричини накриє великого північного сусіда. А починати треба з того, що довести до завершення давно розпочаті справи – адже Георгія Гонгадзе і донині не поховано, як того вимагають християнські традиції.

Мир, чи лише перемир'я?

Росія та Україна, не в останню чергу внаслідок потужного тиску Євросоюзу, завершили гарячу фазу холодної газової війни. Газ із Росії знову пішов через Україну до споживачів у Євросоюзі. На жаль, є дуже багато підстав вважати, що цей підсумок є лише бойовою нічиєю, на яку погодилися лише через надвеликі втрати з обох боків. Але марні надії якимось чудовим способом виграти ідеологічну війну і надалі жевріють в деяких воюючих таборах, що гарантує відновлення безперспективної війни за першої ж нагоди.

Перша з таких нагод вже очевидна – Ернст Рахаров не бачить можливості, що швейцарський суд визнає правомочною угоду з передачі 11 млрд. кубометрів газу з українських газосховищ від РосУкрЕнерго до Нафтогазу України. Ця угода, підписана тільки одним з директорів РосУкрЕнерго, замість двох, як того вимагає відповідний запис в швейцарському торговому регістрі. Якщо одна з угод, що входить до пакету з врегулювання газового конфлікту, виявиться недійсною, які є шанси на те, що дійсними залишаться решта?

Тим не менш, газові угоди з цього пакету, конфіденційність яких в сучасних українських умовах вдалося зберегти лише трохи більше однієї доби, несуть у собі і відвертий позитив. Вони дають усім українським підприємцям та споживачам газу чіткий сигнал, що дешевого газу більше не буде. Українським підприємцям та урядовцям не залишається нічого іншого, як інвестувати в енергоефективність. А на переконання Ернста Рахарова, енергоефективність – це перший крок до справжньої конкурентноздатності української промисловості на світових ринках.

Прем'єр з паралельного світу?

Українські високопосадовці, особливо прем'єр-міністр, відчайдушно намагаються виглядати оптимістами. За словами останньої, зовнішній борг України становить не більше 11 відсотків від ВВП, тоді як зовнішній борг більшості розвинених країн знаходиться на рівні 65% - 70%. Тому дефолт Україні не загрожує. На жаль, на цьому фоні міжнародні фінансові ринки є великими песимістами. Ось переклад того, що в понеділок оприлюднило на свої головній сторінці в Інтернеті агентство Блумберг: «Відсоткові ставки за українськими урядовими та приватними запозиченнями, які в сумі складають 105 млрд. доларів, є вищими, ніж у будь-якій іншій країні світу, що має запозичення у доларах, за виключенням Еквадору, який вже оголосив про дефолт у грудні». Стаття має наступний заголовок: «Українські облігації сигналізують про майбутній дефолт». Складається враження, що пані Тимошенко та міжнародні фінансові ринки існують у паралельних світах, які не перетинаються.

Ринки помиляються рідко, але дай Боже, щоб цього разу вони помилися. Тим більше, що вони раді будуть помилитися. Якщо українські політики нарешті вирішать об'єднатися, хоча б за допомогою інстинкту самозбереження перед лицем важкої фінансово-економічної кризи, і зможуть провести необхідні, але здебільшого непопулярні антикризові заходи, то у фінансових ринків з'являться додаткові обставини, щоб переглянути ризики українського дефолту. І тоді з'явиться ще один світоч надії в сьогоднішньому досить похмурому світі.

Немає коментарів: