неділя, 26 жовтня 2008 р.

Криза лідерства

Бундючна некомпетентність та артистична безвідповідальність

Не пройшло й півтора року з моменту її початку, як українські політичні «зірки» раптом різко «прокинулися» щодо факту існування світової фінансової кризи, котра в компанії з послідуючою світовою економічною рецесією напевне сильно вплине і на Україну. Щож, краще пізно, ніж зовсім пізно.

При цьому українські можновладці намагаються усіляко підкреслити, що ця криза є повністю привнесеною ззовні, тобто вони не мають до неї жодного відношення. Вони також завзято роблять вигляд, що роблять все можливе і навіть неможливе, щоб уберегти Україну від негативних наслідків кризи. «Найкраще» за всіх (як майже завжди) це вийшло у Юлії Тимошенко. Деякі пасажі з її телезвернення минулої неділі заслуговують окремого коментаря:

«...цілі країни опинилися на межі банкрутства і розорення...» - насправді, якщо говорити про інші країни світу, то в цю категорію на сьогодні можна впевнено записати хіба що Ісландію. На цьому той перелік має закінчуватись, тому що, якщо вірити ставкам страхування українського державного боргу від ризику неповернення на світових фінансових ринках (credit-default swaps) станом на минулий четвер, то наступною в черзі виявляється саме Україна. Адже ці ставки для України є найвищі в регіоні, і згідно до них ймовірність «банкрутства» уряду України протягом наступних трьох років складає більше 50%!

І цей факт змушує сильно сумніватися у наступному бундючному висловлюванні прем'єра: «Саме тому у нас, на відміну від усього світу, зростатиме економіка, неймовірними зусиллями стримується інфляція, вдвічі скорочено імпорт та підтримано національного виробника, виконується бездефіцитний бюджет».

«...припинили своє існування всі інвестиційні банки світу...» - тут є великі сумніви у тому, чи розуміла пані Тимошенко хоч трохи з того, що казала? Насправді «інвестиційні банки» є суто американським явищем – пережитком Великої депресії і на початок цього року їх було в США аж п'ять! Дійсно збанкрутів лише один з них – у вересні цього року. З решти два були поглинені іншими фінансовими інституціями, а інші два перетворились на звичайні банки. Подібне висловлювання є із серії: «Дивіться який жах коїться!», - і може бути доречним хіба що у бесіді двох домогосподарок на базарі, але не в офіційній промові прем'єр-міністра.

«...у Швейцарії, яка не знала, що таке економічна криза більше як три століття і успішно пережила дві світові війни, банкомати не видають готівку...» - тут Ернст Рахаров зобов'язаний стати на захист країни свого проживання – йому випадки системної відсутності готівки в швейцарських банкоматах невідомі. Але тоді виникає питання: невже прем'єр-міністр України відверто збрехала? І якщо так, то навіщо?

На жаль, пані Тимошенко далеко не єдина серед української політичної еліти, хто шукає порошинку в оці решти світу, не помічаючи колоди в своєму. Перший спеціаліст зі сфери фінансів з партії регіонів, Микола Азаров в інтерв'ю Дзеркалу тижня заявив: «чи настільки важка нинішня ситуація, щоб виправдати такі жорсткі обмежувальні заходи (Ернст Рахаров: заходи, що пропонуються Міжнародним валютним фондом)? Вважаю, що ні».

Міжнародний валютний фонд в якості тимчасового уряду

Заходи, які Міжнародний валютний фонд (МВФ) пропонує вжити в обмін на рятівну позику українському урядові є дуже непопулярними: провести банківську реформу; забезпечити додаткові надходження до бюджету, наприклад, за рахунок податку на нерухомість; привести комунальні, енергетичні та інші тарифи природних монополій до економічно обґрунтованого рівня, тобто підвищити ці тарифи до рівня повної окупності; здійснювати жорстку фіскальну політику, тобто обмежувати рівень соціальних виплат.

Проте будь-який обізнаний на державних фінансах політик потай визнає, що такі заходи в Україні сьогодні є необхідними. Хоча б тому, що існуюча в Україні система оподаткування, а також пільг та дотацій є зачасту несправедливою, неефективною, і найголовне – занадто дорогою.

Але за ситуації, коли популістські настрої в українському суспільстві активно заохочувались українським політикумом починаючи з 2004 року, наразі в Україні не залишилося жодної більш-менш значущої політичної сили, здатної відмовитись від популізму і запропонувати прагматичні реформи. Тож МВФ в такій ситуації стає дуже у нагоді – болючі обмеження українські політики спишуть на нього. Якщо згадати, то і в минулому, успішні, хоча не завжди популярні реформи в Україні також часто проводилися тільки завдяки тиску міжнародних фінансових інституцій.

Проте всі ці міркування призводять до наступного болючого питання: виходить за 17 років незалежності українці так і не навчилася самостійно господарювати в своїй країні, щоб вона могла десятиріччями стійко розвиватися? Наразі виглядає, що так. Тому і потрібний «тимчасовий уряд професіоналів», роль якого насправді схоже гратиме МВФ. Чим вам не сучасні «варяги»?

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці?

Хвиля припливу, у вигляді надзвичайно сприятливої світової кон'юктури, яка підняла українську економіку на небачену висоту, зараз дуже швидко схлинає. Поки зовнішні умови були виключно сприятливими, українські президент та уряди навіть і не подумали зробити капітальних ремонт корабля Україна, підготувавши його до можливих штормів попереду. Тому зараз цей несучасний та зношений корабель є дуже уразливим для могутнього шторму, що невблаганно насувається.

Навіть щоб просто втриматися на плаву, цей корабель потребує хоча б зараз ладної команди та компетентного капітана. Але ні тим, ні іншим Україна сьогодні похвалитися також не може. Навпаки: «...Україна, навіть судячи за її власними жахливими стандартами, знаходиться в політичному хаосі», - написав на цьому тижні впливовий британський тижневик The Economist.

Тому пасажирам корабля Україна – її громадянам – зараз доречно потурбуватися про індивідуальні плавзасоби порятунку. Деякі, хто вважав, що потреба вирощувати картоплю на індивідуальній присадибній ділянці з метою просто прохарчуватися, є остаточно пройденим етапом, можуть з досадою відкрити для себе, що зарано радувалися. Але з іншого боку, цей шторм є доброю нагодою потурбуватися, щоб на кораблі залишилось якмога менше баласту – некомпетентних та безвідповідальних політиків.

неділя, 19 жовтня 2008 р.

Криза довіри

Світова фінансова криза, яка розпочалася вже більше року тому з іпотечного ринку США, докотилася і до України. Курс долара до гривні почав стрімко стрибати, Промінвестбанк, шостий за розміром банк країни, пережив класичний «набіг» вкладників і був порятований Національним банком коштом платників податків, промислове виробництво різко впало у вересні у порівнянні з минулим роком.

Через те, що криза почалася в Сполучених Штатах, навіть уряди Західної Європи ще на початку цього року намагалися втішати своїх громадян, що на їхні країни вона не серйозно не вплине. Навіть незважаючи на те, що при цьому Велика Британія була вимушена націоналізувати великий іпотечний банк, а Німеччина – організовувати порятунок середнього за розміром регіонального банку. Але після того, як місяць тому фінансова влада США не змогла знайти альтернативи банкротству великого інвестиційного банку Lehman Brothers, почався глобальний ефект доміно, і по всьому світу уряди почали готуватися до найгіршого, розробляючи і приймаючи пакети стабілізаційних заходів.

Українські ж урядовці на цьому фоні продовжували займатися звичною боротьбою за владу, намагаючись світову фінансову кризу просто не помічати. Можливо деякі з них підсвідомо і надалі сприймають Україну немовби частиною Радянського Союзу – країни, відгородженої від решти світу високим залізним парканом. Можливо через неволодіння іноземними мовами вони вважають, що погані новини, яких вони не розуміють, їх не стосуються. Факт є фактом: якось реагувати на кризові події на світових фінансових ринках українські високопосадовці почали реагувати лише після того, як почалися проблеми у Промінвестбанку. Щоправда не всі – прем'єр-міністр України ще на поточному тижні знайшла можливим стверджувати, що «Україна не так інтегрована у світовий фінансовий простір, тому фінансова світова криза може відповідними професійними діями бути убезпечена для України». Заява дуже невдала, тому що перша її частина демонструє якраз глибоку непрофесійність, і таким чином зводить нанівець оптимізм другої частини.

Добре, що деякі засоби масової інформації нагадали прем'єрові про насправді величезну залежність України від світової економіки. Коротко, основні проблеми в наступному: за рахунок експорту формується майже половина українського ВВП; сума відкритих валютних кредитів приватного сектору складає близько 35% ВВП; Україна імпортує набагато більше товарів та послуг, за які потрібно платити в доларах, ніж експортує; суми на покриття цієї різниці плюс суми на погашення зовнішнього боргу протягом наступних 12 місяців перевищують об'єм золотовалютних резервів; більше 30% української банківської системи належить іноземним фінансовим установам; в країні наявна величезна неконтрольована грошова маса у вигляді іноземних грошових знаків.

Добре також, що під час обговорення теми кризи на передачі Свобода на Інтері, більшість її учасників погоджувалися з критичною оцінкою серйозності ситуації, а також з необхідністю рішучих антикризових дій. Але при цьому парадоксальною виглядала очевидна безпорадність багатьох політиків і їхня невіра у власну спроможність впоратися з цією кризою. Тому спливла пропозиція «тимчасового перехідного уряду професіоналів», непричетних до діяльності провідних політичних партій. Ідея добра, але може її слід сформулювати ще радикальніше: чи не час знову запрошувати керувати Україною яких-небудь сучасних «варягів»?

Якщо ж серйозно, то як правильно зазначив на передачі Тарас Стецьків, в основі фінансової кризи лежить криза довіри. Тому справитися з її наслідками в Україні можна буде тільки за допомогою заходів, направлених на відродження довіри українського народу до його еліт. Як політичних, так і економічних.

Голова правління найбільшого в Німеччині Дойче банку Йозеф Акерман разом з іншими топ-менеджерами банку публічно відмовився від бонусу, який він мав би отримати за контрактом в цьому році. Таким чином пан Акерман намагається хоч якось продемонструвати солідарність з платниками податків, за рахунок яких німецька банківська система отримала необхідні вливання нового капіталу. На цьому фоні заклики власників найбільших українських металургійних підприємств про термінове надання галузі урядової підтримки співчуття не викликають. Бо спершу виникає питання, куди поділися багатомільярдні прибутки, отримані цими людьми протягом останніх декількох років дуже гарної світової кон'юктури? Пан Тарута, який володіє доволі коштовною колекцією мистецтва та їздить на супердорогому авто, тільки тоді може розраховувати на підтримку громадськості, коли остання дізнається, що він особисто пішов на певні пожертви.

Відновлення довіри до політичних еліт – справа ще важча. І без радикальної заміни тих, що наявні в країні сьогодні, вона вже неможлива. Проте якщо повезе, то сьогоднішня криза, прискоривши цей процес, матиме і цілком позитивні для країни наслідки.


PS: Схоже, що прем'єр-міністр раптом змінила свою думку про вплив на Україну світової фінансової кризи, про що вона щойно артистично повідомила в своєму телевізійному зверненні. Але Ернста Рахарова засмучують глибокі сумніви у тому, що Юлія Тимошенко дійсно зрозуміла весь рівень небезпеки для країни. Натомість звернення створило стійке враження, що пані Тимошенко вирішила використати «популярну» тему фінансової кризи для досягнення своїх особистих політичних цілей. Якщо це так, то за ступенем ризику для країни це нагадуватиме авіаційне шоу над атомною електростанцією.

неділя, 12 жовтня 2008 р.

Якщо сморід стає нестерпним – треба провітрювати

Епізод перший: Тимошенко

«Я хотіла б чітко сказати, що сьогодні маніпулюють вашою свідомістю говорячи про відкриті списки», - сказала Юлія Тимошенко в інтерв'ю 5 каналу. Підтвердження чому глядачі отрималі буквально з наступною фразою (!) прем'єра. Адже дуже важко цю фразу охарактеризувати інакше, як підкреслено маніпулятивну: «Що таке відкриті списки? Це повернення до мажоритарної системи, яка була до введення партійної системи». І далі: «Тому коли будуть говорити про відкриті списки, і казати, що це прекрасно, то знайте – це будуть гроші, які приведуть повністю олігархічну більшість в парламент, і ви вже у своїй країні господарями не будете».

Навіть не дуже глибоко знайомий з деталями пропонованих змін до правил проведення виборів, що стосуються відкритих списків, Ернст Рахаров все ж добре знає, що повернення до старої мажоритарної моделі ніхто не пропонував. Натомість пропоновані зміни скоріше направлені на те, щоб виборці та рядові партійці мали більше впливу на процес формування виборчого списку. Тобто дискусія йшла скоріше навколо того, як зробити процес насправді більш демократичним. Але схоже, що Юлію Тимошенко, яка до цього дуже закрито формувала списки свого блоку, так що навіть делегати передвиборчих з'їздів почасти не знали, які саме люди знаходяться в списку, який вони одноголосно підтримували, не влаштовує втрата її одноосібного впливу. Виходить, що людину, яка намагається усіляко позиціонувати себе як демократа, насправді дуже приваблює авторитаризм? Наразі маніпулятивний спосіб, який застосувала Юлія Тимошенко, щоб уникнути змістовної дискусії, додатково підтверджує це припущення.

Епізод другий: Ющенко

З телезвернення Президента до українського народу 8 жовтня:

«2 вересня 2008 року в українському парламенті де-факто була сформована нова коаліція Блоку Юлії Тимошенко, Партії регіонів і партії комуністів.»

«2 вересня, по суті, розпочалася спроба демонтажу України і наших цінностей. Баланс влади. Національна безпека. Політичний курс. Мова. Це все стало мішенню спеціальних домовленостей.»

«Як і рік тому, так і зараз я стою на захисті нашої перспективи. Я закликаю до активізації всіх українських виборців, всіх мислячих людей, всіх українських громадян і всіх українських патріотів.»

Дуже дивно читати про те, що більше ¾ складу парламенту (а саме стільки разом складають фракції БЮТ, ПР та комуністів) раптом вирішили «демонтувати» державу, законодавчу гілку влади якої вони представляють. А президент, якому згідно різних соціологічних опитувань довіряє, м'яко кажучи, меньше половини народу, є останнім бастіоном захисту цієї державності.

Важко охарактеризувати позитивним чином політика, який уперто вважає себе місíєю, навіть коли переважна більшість виборців його мíсію більше не підтримує.

Епізод третій: Янукович

Зі статті Віктора Януковича в останньому номері Київського телеграфу:

«Сегодня неспособность "оранжевой" власти подняться над интересами своей пестрой команды стала очевидным фактом. Обещания гарантировать гражданам равенство перед законом, экономический прогресс, социальное продвижение так и остались лишь словами. На деле они обернулись расцветом коррупции, стремительным ухудшением ситуации во всех сферах жизни, хаосом в системе государственного управления.»

«Власть поставила страну на грань банкротства. Выяснять, кто из "оранжевых" в этом больше виноват — тщетное занятие. Виновата вся их команда. Виноваты они все вместе.»

«Партия регионов сформулировала правила, которыми должен был бы руководствоваться каждый политик, работающий для людей, для Украины, а не для собственных амбиций:

4. Не создавай образ врага из политического оппонента. Помни: за ним стоят избиратели. Объявляя оппонента врагом, ты объявляешь врагами всех, кто голосовал за него.
5. Будь доброжелательным и правдивым, когда отстаиваешь главные принципы своей партийной программы.»

Тут є доречним поставити тільки одне запитання: запропоновані Віктором Федоровичем правила слід вважати чинними тільки після того, як громада прочитає першу частину його статті? Адже що стосується його висловлювань відносно «помаранчевих», то дуже важко повірити, що вони відповідають щонайменше наведеним вище правилам 4 та 5...

Епізод четвертий: Литвин

З інтерв'ю Володимира Литвина Українській правді:

Запитання журналіста: «У політичній тусовці називають цифру в 40 мільйонів, яку вам на минулі вибори виділив Василь Хмельницький...»

Відповідь: «Я вам скажу грубо, але точно, це не інтелігентно і не по–академічному – мені плювати на політичну тусовку! Я не знаю, що таке політична тусовка, і в ній не тусуюся.

Ще років десять тому я втрачав би свідомість від різних інсинуацій та оцінок. Зараз я на це просто не реагую. Я завжди з цього приводу кажу: «Чому мала собака гавкає на велику? Бо вона не знає, що вона мала».

В Україні дуже розповсюдженою ще з радянських часів є практика уникання відповіді по суті на дошкульне питання шляхом обурення його формою. Проте нервова реакція пана Литвина скоріше підтверджує те, що масивне тіньове фінансування передвиборчої кампанії його блоку дійсно мало місце. То чим же пан Литвин насправді є кращім за вже згаданих вище трьох майстрів тіньової політики?

Епізод п'ятий: ...

Комуністів краще взагалі не коментувати.

Що далі?

Складається стійке враження, що українські провідні політики втрачають адекватність навіть швидше, ніж українська економіка скорочує виробництво. Ясно одне: голосувати «ЗА» політичні сили, які уособлюють перелічені вище політики, не варто. Бо створеною ними атмосферою неприємно дихати. Варто сконцентруватися на пошуку та підтримці нових команд та їх лідерів, здатних привнести хоча б слабенький струм свіжого повітря у затхле середовище української політики.

неділя, 5 жовтня 2008 р.

Вибори без форс-мажору та безглуздого «героїзму»?

В Україні всі знову заговорили про вибори. Цього разу – про позачергові вибори до Верховної Ради. Ці розговори традиційно супроводжуються міркуваннями про те, чи отримає Центральна виборча комісія достатньо грошей на їх проведення, наскільки акуратними будуть списки виборців, як уникнути фальсифікацій тощо. Занепокоєння з приводу цих питань виникають регулярно кожного разу напередодні виборів і, враховуючи той факт, що вибори в Україні останніми роками відбуваються щорічно, все це добряче набридло багатьом спостерігачам.

Чомусь кожні великі вибори в Україні є подією форс-мажорною. Центральна виборча комісія «героїчно» долає одну перепону за іншою в процесі підготовки та проведення виборів, а також під час підрахунку голосів. Наприклад, спочатку виникають великі складнощі з формуванням виборчих комісій на місцях, потім під час голосування масово виявляються неточності у списках виборців, а остаточний результат підрахунку голосів з'являється тільки через 2 тижні після дня виборів через хаос на окремих округах та дільницях.

При цьому режим роботи окружних виборчих комісій в день виборів організований взагалі, м'яко кажучи, негуманним чином. Вони мають починати свою роботу десь о 6 ранку (в неділю!), а закінчити її мають право тільки після того як порахують всі голоси та здадуть всі протоколи на дільниці вищої інстанції. На практиці, особливо у випадках виявлення якихось порушень чи нестиковок, це означає, що людей зобов'язують працювати без сну та відпочинку 2-3 доби поспіль! Навіть у найкращому випадку працівники виборчих комісій мають відпрацювати (знову ж таки - у неділю!) 18-20-часовий робочий день. Звісно, працівники виборчих дільниць отримують за свою роботу якісь гроші. Але по-перше, ці гроші зовсім невеликі, тому можуть матеріально зацікавити лише найменш забезпечених громадян. А по-друге, багато людей, особливо більш забезпечених, не погодяться на такий режим роботи за будь-які гроші. В багатьох країнах подібний режим роботи був би просто неможливий через протиріччя з трудовим законодавством.

Чому ж в Україні нікого не дивує такий стан речей? Через ностальгію за авралом під час «великих будмайданчиків комунізму»? Начебто причина є більш прозаїчною: українські правителі зробили процес таким складним для того, щоб ускладнити фальсифікації. Але в той же час мало хто погодиться, що існуючий процес дійсно унеможливлює фальсифікації чи підкуп виборців.

В той же час в світі є успішні приклади використання новітніх інформаційних технологій для більш ефективної організації виборів, причому походять вони не обов'язково з найбагатших країн. В 1997 році в Естонії відбулися перші в світі загальні вибори через мережу Інтернет. Критичний читач може справедливо зауважити, що Естонія має лише трохи більше одного мільйона виборців, і що в масштабах України організувати щось подібне було б набагато складніше. Тоді є сенс звернути увагу на Бразилію, де вже з 1996 року (!) вибори проводяться за електронною системою, хоча поки що і без допомоги Інтернету. При цьому за кількістю населення Бразилія в чотири рази більша за Україну! Проте для підрахунку голосів під час загальнонаціонального голосування у 2002 році знадобилося менше ніж 12 годин!

Критики бразильської системи зазначають, що вона все ж таки не гарантує від зловживань і не забезпечує повної прозорості процесу. Проте до цього часу жодного випадку маніпуляції волевиявленням громадян викрито не було. До цього прибічники системи також додають, що за рахунок радикального скорочення проміжку часу, необхідного для підрахунку голосів, будь-які значущі маніпуляції є практично неможливими.

На цьому фоні практика останніх виборів в Україні все більше нагадує кам'яний вік демократії. Справа сумновідомого «транзитного сервера» розслідується вже майже чотири роки. Єдиний Державний реєстр виборців формується вже другий рік, але всупереч закону досі не сформований. Про системи аналогічні естонській чи бразильській мова навіть не йде. Таким чином складається враження, що причиною такого стану речей є не тільки некомпетентність українських чиновників та політичних сил при владі, а й злочинний розрахунок цих сил, за нагоди, знову скористатися можливостями з маніпуляції, які надає діюча система.

П'ять політичних сил, що представлені у наразі ще діючій Верховній Раді, або їх провідні діячі, представлені в Раді вже роками. І за цей час організація процесу виборів дещо покращилася хіба що в тому сенсі, що виборчі урни стали прозорими, а бюлетені мають декілька ступенів захисту від підробки. Але цього скандально замало, навіть у порівнянні з далеко не найбагатшими країнами світу.

Бразилія позичає свої електронні машини для голосування іншим країнам, чим вже скористалися Парагвай та Еквадор. Україна теж могла б скористатися цією послугою. Щоправда в цьому випадку українські виборці можуть дійти висновку, що представлені сьогодні у владі політичні сили не заслуговують жодного голосу.