неділю, 31 березня 2013 р.

Епізод 3: Сніговий душ для розімлілої жабки

Раптовий снігопад наприкінці березня активізує київське громадянське суспільство

Місяць пройшов з моменту публікації попереднього епізоду української битви за цивілізаційний вибір. За цей час автор встиг традиційно взяти участь у Енґадінському лижному марафоні: цього року забіг вийшов навіть ще більш швидким ніж торік, тож результат вдалося покращити ще на 9 хвилин до 2 годин 5 хвилин – черговий особистий рекорд. Проте 1918-те місце у загальному заліку серед чоловіків все ж виявилося трохи нижче минулорічного 1821-го.

Україна ж в цей час взяла участь у черговому саміті Україна – ЄС. Але по прошесті місяця з того часу можна робити висновок, що практичних результатів саміт на жаль не мав. Віктор Янукович вперто не розуміє ні дипломатичної, ні навіть вже прямої мови європейських чиновників, навіть тих, кого прийнято вважати друзями України, або ж навіть особистими друзями пана Януковича.

Для автора така поведінка українського «царя», не стала несподіванкою. Втім все одно прикро було спостерігати відносну бездіяльність української громади, яка так легко погоджувалася на те, що стратегічний цивілізаційний вибір країни (очевидно, що на користь нового союзу з Росією) буде зроблено без її участі.

Цю ситуацію влучно прокоментував один з друзів автора: «Україна перебуває у стадії класичного застою. Але українці намагаються цього не помічати, як ті жабки в каструлі, яку повільно підігрівають на слабкому вогні».

І ще два тижні тому, практично не було ніякої надії на те, що цих жабок щось здатне ошпарити так, щоб спрацював рефлекс самозбереження і вони вистрибнули із згубної каструлі.

Аж раптом тиждень тому в Києві добряче захурделило, в результаті чого, щонайменше київська громада відчула різкий «температурний шок». І нехай замість черпака з окропом цей шок спричинили холодний сніг та пронизливий вітер – разом із відверто неадекватною реакцією на них з боку місцевого керівництва, що призвела до колапсу всієї транспортної інфраструктури Києва – але результат той самий: громада почала розуміти, що «це також і наша війна» і що намагаючись відсторонитися від тривожних подій в країні, вона в цій війні точно програє. А так громада поки що має свій шанс змінити ситуацію на свою користь.

Краще погані вибори, ніж добра війна

Дуже символічно – сніговий шок трапився менш ніж через тиждень після того, як провладні фракції у Верховній Раді відмовилися призначати чергові вибори мера Києва та Київради, маніпулятивно апелюючи до Конституційного Суду, який начебто спочатку має винести своє рішення про дату цих виборів. Враховуючи, що Конституційний Суд де-факто перебуває під контролем президента Януковича, можна сміло прогнозувати, що його рішення було б про відстрочення виборів у Києві до 2015 року – тобто збереження нинішнього нелегітимного (але водночас – підконтрольного президенту) керівництва міста, щоб створити кращі передумови для маніпуляцій з метою переобрання Януковича на другий президентський термін.

Про один з варіантів такої маніпуляції – вибори президента в один тур – нещодавно написав в своєму блозі журналіст Української правди Сергій Лещенко.

Таким чином поставала реальна перспектива того, що більш-менш демократичних виборів в Україні в осяжному майбутньому взагалі не буде. А відтак суттєво зростав ризик майбутніх великих потрясінь. Адже історичний досвід свідчить, що якщо немає виборів, то рано чи пізно відбувається або революція, або війна. І те, і інше найчастіше має руйнівні наслідки для країни. Хто не вірить – хай подивиться на арабські країни, де позаминулого року розпочалася хвиля революцій, а особливо – на Сирію.

В цьому сенсі зловісні пророцтва Михайла Дубинянського на Українській правді у статті «Запах крові» можливо і є дещо перебільшеними, але і необґрунтованими їх назвати дуже важко.

Тож шокована наслідками снігопаду громада Києва крім неефективності нинішнього керівництва міста має ще один вагомий аргумент на користь проведення виборів у Києві у червні цього року: тому що інакше готуватися в Україні доведеться вже не до виборів, а до чогось набагато гіршого…

Тому автор підтримує тих громадянських та опозиційних активістів, які наступного вівторка 2 квітня прийдуть під Верховну Раду вимагати призначення виборів в Києві на 2 червня цього року.

Кіпрський шок для українського бізнесу

В той час, як громада Києва потерпала від наслідків рекордного березневого снігопаду, деякі більш заможні громадяни України мали інший клопіт: вони переживали за долю своїх статків на Кіпрі, який став черговою жертвою фінансової кризи в Єврозоні. Наразі ситуація виглядає так, що власники, які мають більше 100 тис. євро на рахунках у якомусь із двох найбільших кіпрських банках, втратять щонайменше половину своїх грошей. За різними оцінками, прямі втрати українського бізнесу від цього «підстриження» вкладів (від англійського haircut) можуть скласти від 1 до 3 млрд. євро.

Але ситуація суттєво ускладнюється ще й тим, що решта фінансових активів на Кіпрі також виявилась де-факто заблокованою через запровадження урядом острова контролю над грошовими потоками. Отже відпрацьовані схеми «оптимізації оподаткування» за використанням кіпрських «прокладок» виявилися також зруйнованими.

В короткостроковій перспективі все це скоріше за все негативно відіб’ється на ситуації в українській економіці, яка і без того вже перебуває у «колаптоїдному стані».

Але у більш довгостроковій перспективі, кіпрські події цілком можуть справити і позитивний вплив на Україну (а також Росію – найбільшого клієнта кіпрських «оптимізаторів»). Бо бізнесмени на пострадянському просторі вперше отримали болючий урок: хоч якими б привабливими не виглядали умови оподаткування та ведення бізнесу, які пропонує карликова офшорна юрисдикція, вона ніколи на зможе гарантувати захист капіталу порівняний з тим, який може запропонувати велика респектабельна країна, фінансова стабільність якої гарантується стабільними податковими надходженнями.

Загалом існують три категорії юрисдикцій, де українські олігархи, мінігархи та просто бізнесмени можуть зберігати свої активи:

1. У себе в країні. Так, для цього потрібно інвестувати свій час та гроші у запровадження стабільних прав власності та прозорих правил гри. І тому все це більшість цинічних бізнесменів пострадянської доби донедавна вважали відверто зайвим. Але кіпрське «підстриження» може допомогти їм усвідомити очевидну істину: потенційно найнадійнішим місцем зберігання статків є своя власна країна.

2. В іншій країні – стабільній і респектабельній. Тільки тоді треба потурбуватися про те, щоб у тамошніх правоохоронних органів не виникло недобрих підозр щодо походження розміщуваних там активів – підозр щодо їхньої незаконності або корупційності. При цьому місце здійснення незаконних або корупційних дій поступово ролі не грає. Відтак і в цьому випадку краще зробити так, щоб твоя країна також сприймалася як стабільна та респектабельна.

3. На «чудо-острові» типу Кіпру. Але при цьому слід усвідомлювати суттєвий ризик того, що рано чи пізно, всі свої активи на такому острові можна втратити.

Смерть Олігарха

Автор не може згадати, коли саме будучи студентом у «бурхливі 90-ті» він почув новомодне тоді слово «олігарх», але він точно пам’ятає, що спочатку це слово найчастіше асоціювалося з Борисом Абрамовичем Березовським. Чи може так статися, що безславна і «нагла» смерть Олігарха №1 ознаменує початок кінця олігархів на пострадянському просторі?

Щодо всього простору – не певен. Але певен, що більшості нинішніх українських олігархів доведеться або піднапружитися і постаратися стати більш-менш респектабельними європейськими бізнесменами, або звикати до більш частих викликів «на ковер», причому вже до Кремля, або як Березовський – безславно і безпорадно добувати свій вік в екзилі.