пʼятниця, 29 листопада 2013 р.

Хроніка боротьби. Епізод 1: ПРОПОЗИЦІЯ ПЛАНУ ДІЙ

В Україні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Реагувати треба відповідно. Ось мій план.

Жодних вступів.

Українська опозиція на чолі з Яценюком, Кличком і Тягнибоком, згідно їхніх сьогоднішніх виступів на Майдані, очевидно «дещо» неадекватно оцінює ситуацію. Можливо зрив традиційних п’ятничних «собачих боїв» на Шустер LIVE їх частково протверезить. В країні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Який, якщо цьому не зарадити, триватиме до 2015 і надалі.

Резолюція небайдужих громадян на Євромайдані є більш адекватною.

Пропозиції політолога Андрія Окари – ще більш адекватні.

Спробую все це синтезувати із моїми власними думками на цю годину у короткий ПЛАН ДІЙ:

1. СТВОРИТИ ПРОЦЕДУРУ І ДЕМОКРАТИЧНО ОБРАТИ на Майдані (замість призначення невідомо ким невідомо кого) Раду Майдану, яка ЗА ДЕМОКРАТИЧНИМ РЕГЛАМЕНТОМ візьме на себе обов’язок вироблення колективних рішень і координації дій.

2. Вимагати негайної відставки Януковича. За державну зраду (або нехай оприлюднить деталі тайних домовленостей з Путіним), за порушення чинного Закону «Про основи зовнішньої та внутрішньої політики», за застосування найманців-бойовиків («титушків») проти мирних громадян.

a. Янукович, звісно, не погодиться. Тоді межа компромісу – його публічна відмова від балотування у 2015 році.

3. Вимагати відставки уряду і формування тимчасового уряду народної довіри, що складається з найменш одіозних технократів з усіх сторін: Пасхавер, Пинзеник, Тігіпко і т.п.

4. Вимагати позачергових виборів до Верховної Ради.

5. Вимагати негайної демобілізації «титушок», покарання тих (А. Клюєв, В. Захарченко?), хто їх підкупав та споряджав на провокації проти мирних громадян.

На сьогодні досить. Рада Майдану запропонує наступні кроки.

пʼятниця, 22 листопада 2013 р.

Епізод останній: НЕ СИДИ ВДОМА. ІДИ!

Тільки вийшовши на вулицю українці перестануть бути масою пасивних заручників і змусять рахуватися із собою

Янукович зірвав підписання угоди про асоціацію з ЄС. Для автора – прогнозовано. Але все одно дуже неприємно. Напевне, ще й тому, що зробив він це з притаманним йому особливим цинізмом.

Формулювання «Призупинити процес підготовки до укладання Угоди» не повинно нікого вводити в оману – це просто спроба показати Росії, що ми все ще можемо від неї «втекти» і таким чином «видурити» у Путіна ще більшого відступного.

Янукович не переймається цивілізаційним вибором. Лише власним виживання та збагаченням.

Після подій цього тижня стало остаточно зрозуміло, що Янукович ніколи не переймався якимось там цивілізаційним вибором. Для нього мова йшла і йде виключно про його власну матеріальну вигоду та перспективу довічного володіння головним кріслом в Україні.

Довічного, тому що він розуміє, на які ризики наражатиметься, як тільки втратить владу.

Тому в найближчій перспективі, найбільший клопіт Януковича – це президентські вибори у 2015 році.

Очевидно, що в контексті цього «клопоту» він останнім часом і зважував переваги та недоліки різних сценаріїв зовнішньої політики. Головними серед цих сценаріїв скоріше за все є наступні:
1. Підписання угоди з ЄС.
2. Вступ до МС.
3. Третій шлях.

Підписання угоди з ЄС зробила би Януковича більш прийнятним кандидатом для виборців Заходу та Центру України, підвищуючи ймовірність відносно чесної перемоги. Але з іншого боку, Тимошенко на свободі могла цю перевагу певним чином нівелювати. В той час як відверто ворожі дії Росії на торгівельному та пропагандистському фронті спричинили б падіння популярності у базових для Януковича Східних та Південних регіонах. Тож можна припускати, що президент вирішив, що угода з ЄС не допоможе йому чесно виграти вибори. В той час як «гамівна сорочка» угоди з ЄС обмежувала б свободу дій під час вибору сценаріїв їх фальсифікації.

Схоже, що вступ до МС з самого початку вважався Януковичем найбільш радикальним сценарієм. Тому що в такому випадку великий вплив на його особисту долю матиме Путін, якому Віктор Федорович не довіряє. Крім того, в міру поглинання України Росією, цей сценарій має найбільший потенціал розколу України, в результаті якого рідні Януковичу Єнакієве та Донецьк можуть опинитися по інший бік фронту від милого Януковичу Межигір’я.

Тому виглядає, що Янукович, як і українська козацька старшина у 17-18 сторіччях, намагається обрати третій шлях: бути незалежним, але спертися на Росію. Проте з історії очевидно, що цей шлях звичайно закінчується поглинанням України Росією. Тобто все одно поступово перетвориться на сценарій №2. Напевне Віктор Федорович розраховує, що йому до кінця йти не доведеться. А там якось воно буде. Те ж саме мислення, як і в сумнозвісної козацької старшини…

Досить перейматися Януковичем. Час подбати про мирне майбутнє власних дітей.

У будь-яких розкладів, які зважує Янукович є один дуже вразливий бік – він не вважає за потрібне заважувати на думку людей, особливо інтелектуалів. До цього часу така поведінка президента була цілком оправданою – за виключенням декількох не надто резонансних акцій, українська громадськість переважно залишалася пасивною до будь-яких зловживань владою, до яких вдавався Янукович.

Але схоже, що зараз багато людей почали усвідомлювати як вони дали себе ошукати. І з’явилася надія, що громадяни, хоч і запізніло, але гучно нагадають про себе.

Я не вірю, що Янукович змінить своє рішення щодо підписання угоди з ЄС під тиском Майдану. В його очах це було б сигналом відвертої слабості, що ще більше заохотив би численних його опонентів домагатися повалення його влади вже зараз.

Але побачивши багатолюдний збурений Майдан Янукович може змиритися з іншим вкрай важливим рішенням: почати готуватися до мирної та планомірної передачі влади у 2015 році.
І якраз заради цього сьогодні варто йти на Майдан!

Бо якщо Януковича не змусити відступитися у 2015 році, то все більш реальним стає наступний жахливий сценарій: вщент сфальшовані вибори – стихійна громадянська непокора на Заході та в Центрі – заохочувані Росією сепаратистські рухи на Сході та Півдні – розкол країни і кривава громадянська війна.

Запобігти війні – дуже шляхетна та надзвичайно корисна справа. І не важливо, чи реалістичні на сьогодні заклики до Януковича про поновлення шляху на євроінтеграцію. Головне – країна, в якій громадяни вважають за потрібне самоорганізовуватися та впливати на своє керівництво, автоматично стає частиною Європи.

понеділок, 21 жовтня 2013 р.

Епізод передостанній: Ми її втрачаємо…

Якщо українці хочуть стабільного майбутнього, їм краще про це подбати. Негайно.

Довго нічого не писав про Україну та перспективи української євроінтеграції, бо додати до вже сказаного в попередніх епізодах було майже нічого, навіть попри те, що розвиток ситуації в Україні мені і не надто подобався. Але при цьому все ж таки було враження, що попри гальмування реформ з боку керівництва України, український потяг, нехай повільно – через саботаж та несправності – але більш-менш впевнено рухається в бік Європи.

Проте сподівання на послідовність у діях українського президента вчергове не справдилися. Пан президент продовжує діяти так само ірраціонально, як і раніше. Наразі ця ірраціональність ставить під загрозу стабільність в Україні і робить катастрофічні сценарії все більш ймовірними. Тому я вирішив знову оприлюднити свою думку, тому що хотів би, щоб попри всі складнощі повсякденного життя, які не дозволяють планувати далеко наперед, українці все ж задуватися: «А чи можна довіряти власну долю, долю своїх дітей і долю своєї країни недалекій людині з купою фобій та ірраціональним мисленням? А якщо не можна, то що треба робити?»

Питання не стільки про асоціацію з ЄС, скільки про уникнення громадянської війни

Україна все ще є країною, що формується. І часто переживає при цьому свої міні-катаклізми. Здебільшого у питаннях мови, історії та цінностей. Перетворити черговий міні-катаклізм на справжній громадянський конфлікт може збіг кількох обставин, наприклад, проблеми в економіці, супроводжувані колапсом політики, а також зловживаннями так званих правоохоронних органів. І такий збіг обставин вже прозоро проглядається вже на початку 2015 року:

1. Вже зараз очевидно, що суттєвих позитивних змін в українській економіці до того часу не відбудеться. Причому незалежно від того, чи буде підписана угода про асоціацію з ЄС, чи угода про вступ в МС, або не буде підписано нічого взагалі. Просто часу для поліпшення інвестиційного клімату і «розгону» економіки залишилося надто мало, а такі гальмуючі фактори, як підірвані внаслідок деградації судової системи права власності і всеохоплююча корупція також нікуди не подінуться. Окрім того, до цих факторів додастся ще й зростання політичної нестабільності напередодні президентських виборів.

2. Також очевидно, що внаслідок фальсифікації цих виборів політична нестабільність дуже ймовірно перетвориться вже на повний колапс політики. Фальсифікація наразі виглядає неминучою, тому що жодна «вертикаль влади» організувати чесні вибори просто не здатна, «вертикаль влади» вміє їх тільки фальсифікувати і робить це навіть тоді, коли особливої потреби в цьому немає (для прикладу згадайте президентські вибори в Росії у 2012 році). Що ж говорити про ситуацію, коли без фальсифікацій чинний президент виграти вибори вже ніяк не може. В результаті в якийсь момент навесні 2015 року в Україні зникнуть навіть відносно легітимні центральні органи виконавчої влади через те, що легітимність цих органів не визнаватиме добра половина країни на чолі зі столицею.

3. Єдиним засобом втримати контроль, якщо відсутня легітимність, є використання сили. Щодо того, чи здатні нинішні українські деморалізовані «правоохоронні» органи дотримуватися законів, у автора ілюзій немає. Натомість є передчуття, що для гасіння спалахів громадянського протистояння в Україні, сусідня на Сході країна оперативно доправить свої цистерни з керосином…

На сьогодні чітко зрозуміло, що єдиною можливістю уникнути такого сценарію можна, провівши у 2015 відносно чесні президентські вибори. Не демонтувавши «вертикаль влади» зробити це буде неможливо. Єдина ж можливість демонтажу «вертикалі влади», з одночасним збереженням керованості, є поступове запровадження європейських за суттю інституцій, побудованих за принципом стримувань та противаг. Це можна зробити лише підписавши угоду про асоціацію з ЄС у листопаді. Звісно, це не призведе до моментальної появи в Україні європейських за якістю судів, рад народних депутатів, державних адміністрацій і т.д. – на це потрібен довгий час. Але вже саме підвищення впливу на Україну з боку центральних інституцій ЄС здатне зіграти велику стабілізуючу роль.

Справа далеко не в одній Тимошенко

У питанні перспективи підписання угоди про асоціацію з ЄС іноді може виникнути враження, що світ клином зійшовся на справі Юлії Тимошенко. І що ЄС, захопившись цією справою, махнув рукою на інші власні вимоги, що називалися в якості передумов для підписання угоди, наприклад, реформи виборчого законодавства, судової системи та прокуратури. Враховуючи ж, що постать Тимошенко викликає неоднозначні почуття, українці здебільшого не відчувають особистої зацікавленості в цій справі.

А дарма. Тому що справа Тимошенко з низки причин є найяскравішим індикатором євроінтеграційної придатності України.

Це тому, що більшість принципових реформ, проведення яких вимагає ЄС (як до речі, і українське громадянське суспільство), неможливо провести швидко. Адже більшість з них вимагає внесення змін до Конституції, або узгодження з Венеціанською комісією, або знаходження консенсусу з опозицією. Натомість вибіркове правосуддя є єдиною принциповою проблемою, швидке розв’язання якої технічно є цілком можливим. Для її рішення достатньо політичної волі одного лише Віктора Януковича.

Змусити Януковича до євроінтеграції може лише українська громада

Факт того, що пан Янукович цієї волі не виявляє, є красномовним доказом неприйняття ним європейських цінностей. Що в силу ірраціональності цієї людини напевне не повинно дивувати. Очевидно, що свою відданість цінностям правової держави пан президент демонструє і демонструватиме виключно на словах. До якихось дій у цьому напрямку він вдасться лише якщо не матиме іншого виходу.

Чи зможуть європейські політики поставити Януковича у таку безвихідь? Однозначно – ні. Тому що таке не вдалося навіть неперебірливому у засобах Володимиру Путіну.
Єдиним, хто має можливість змусити Януковича розблокувати євроінтеграцію і звільнити Тимошенко є українська громада. Тому що масових громадянських виступів Віктор Янукович боїться найбільше.

Та мовчазна більшість в Україні, яка хоче зближення з Європою (до якої належить і переважна більшість киян), має голосно заявити про свої інтереси. Заявити в позитивному ключі, виступаючи за європейські цінності в Україні, а не проти чогось. Зробити це необхідно просто тому, що через бездіяльність можна втратити дуже багато.

А що ж сам Віктор Янукович, спитаєте ви? Навіщо йому йти на якийсь крок, який скоріше за все вже зараз перекреслить його другий президентський термін? А тому, що легітимних шансів отримати цей термін пану Януковичу не залишили його та його команди некомпетентність та жадібність. У той час як нелегітимний шлях загрожує в кінці кінців втратою свободи або навіть життя.

Янукович, що захопився зловживанням президентською владою та самозбагаченням, не дослухатиметься ні до закликів європейських політиків, ні до погроз бутафорської української опозиції. Тільки громада, вийшовши на вулицю, може змусити президента грати за правилами. Навіть якщо це означає дуже болючий для Януковича перехід від стратегії максимізації статків до стратегії мінімізації збитків.

неділя, 31 березня 2013 р.

Епізод 3: Сніговий душ для розімлілої жабки

Раптовий снігопад наприкінці березня активізує київське громадянське суспільство

Місяць пройшов з моменту публікації попереднього епізоду української битви за цивілізаційний вибір. За цей час автор встиг традиційно взяти участь у Енґадінському лижному марафоні: цього року забіг вийшов навіть ще більш швидким ніж торік, тож результат вдалося покращити ще на 9 хвилин до 2 годин 5 хвилин – черговий особистий рекорд. Проте 1918-те місце у загальному заліку серед чоловіків все ж виявилося трохи нижче минулорічного 1821-го.

Україна ж в цей час взяла участь у черговому саміті Україна – ЄС. Але по прошесті місяця з того часу можна робити висновок, що практичних результатів саміт на жаль не мав. Віктор Янукович вперто не розуміє ні дипломатичної, ні навіть вже прямої мови європейських чиновників, навіть тих, кого прийнято вважати друзями України, або ж навіть особистими друзями пана Януковича.

Для автора така поведінка українського «царя», не стала несподіванкою. Втім все одно прикро було спостерігати відносну бездіяльність української громади, яка так легко погоджувалася на те, що стратегічний цивілізаційний вибір країни (очевидно, що на користь нового союзу з Росією) буде зроблено без її участі.

Цю ситуацію влучно прокоментував один з друзів автора: «Україна перебуває у стадії класичного застою. Але українці намагаються цього не помічати, як ті жабки в каструлі, яку повільно підігрівають на слабкому вогні».

І ще два тижні тому, практично не було ніякої надії на те, що цих жабок щось здатне ошпарити так, щоб спрацював рефлекс самозбереження і вони вистрибнули із згубної каструлі.

Аж раптом тиждень тому в Києві добряче захурделило, в результаті чого, щонайменше київська громада відчула різкий «температурний шок». І нехай замість черпака з окропом цей шок спричинили холодний сніг та пронизливий вітер – разом із відверто неадекватною реакцією на них з боку місцевого керівництва, що призвела до колапсу всієї транспортної інфраструктури Києва – але результат той самий: громада почала розуміти, що «це також і наша війна» і що намагаючись відсторонитися від тривожних подій в країні, вона в цій війні точно програє. А так громада поки що має свій шанс змінити ситуацію на свою користь.

Краще погані вибори, ніж добра війна

Дуже символічно – сніговий шок трапився менш ніж через тиждень після того, як провладні фракції у Верховній Раді відмовилися призначати чергові вибори мера Києва та Київради, маніпулятивно апелюючи до Конституційного Суду, який начебто спочатку має винести своє рішення про дату цих виборів. Враховуючи, що Конституційний Суд де-факто перебуває під контролем президента Януковича, можна сміло прогнозувати, що його рішення було б про відстрочення виборів у Києві до 2015 року – тобто збереження нинішнього нелегітимного (але водночас – підконтрольного президенту) керівництва міста, щоб створити кращі передумови для маніпуляцій з метою переобрання Януковича на другий президентський термін.

Про один з варіантів такої маніпуляції – вибори президента в один тур – нещодавно написав в своєму блозі журналіст Української правди Сергій Лещенко.

Таким чином поставала реальна перспектива того, що більш-менш демократичних виборів в Україні в осяжному майбутньому взагалі не буде. А відтак суттєво зростав ризик майбутніх великих потрясінь. Адже історичний досвід свідчить, що якщо немає виборів, то рано чи пізно відбувається або революція, або війна. І те, і інше найчастіше має руйнівні наслідки для країни. Хто не вірить – хай подивиться на арабські країни, де позаминулого року розпочалася хвиля революцій, а особливо – на Сирію.

В цьому сенсі зловісні пророцтва Михайла Дубинянського на Українській правді у статті «Запах крові» можливо і є дещо перебільшеними, але і необґрунтованими їх назвати дуже важко.

Тож шокована наслідками снігопаду громада Києва крім неефективності нинішнього керівництва міста має ще один вагомий аргумент на користь проведення виборів у Києві у червні цього року: тому що інакше готуватися в Україні доведеться вже не до виборів, а до чогось набагато гіршого…

Тому автор підтримує тих громадянських та опозиційних активістів, які наступного вівторка 2 квітня прийдуть під Верховну Раду вимагати призначення виборів в Києві на 2 червня цього року.

Кіпрський шок для українського бізнесу

В той час, як громада Києва потерпала від наслідків рекордного березневого снігопаду, деякі більш заможні громадяни України мали інший клопіт: вони переживали за долю своїх статків на Кіпрі, який став черговою жертвою фінансової кризи в Єврозоні. Наразі ситуація виглядає так, що власники, які мають більше 100 тис. євро на рахунках у якомусь із двох найбільших кіпрських банках, втратять щонайменше половину своїх грошей. За різними оцінками, прямі втрати українського бізнесу від цього «підстриження» вкладів (від англійського haircut) можуть скласти від 1 до 3 млрд. євро.

Але ситуація суттєво ускладнюється ще й тим, що решта фінансових активів на Кіпрі також виявилась де-факто заблокованою через запровадження урядом острова контролю над грошовими потоками. Отже відпрацьовані схеми «оптимізації оподаткування» за використанням кіпрських «прокладок» виявилися також зруйнованими.

В короткостроковій перспективі все це скоріше за все негативно відіб’ється на ситуації в українській економіці, яка і без того вже перебуває у «колаптоїдному стані».

Але у більш довгостроковій перспективі, кіпрські події цілком можуть справити і позитивний вплив на Україну (а також Росію – найбільшого клієнта кіпрських «оптимізаторів»). Бо бізнесмени на пострадянському просторі вперше отримали болючий урок: хоч якими б привабливими не виглядали умови оподаткування та ведення бізнесу, які пропонує карликова офшорна юрисдикція, вона ніколи на зможе гарантувати захист капіталу порівняний з тим, який може запропонувати велика респектабельна країна, фінансова стабільність якої гарантується стабільними податковими надходженнями.

Загалом існують три категорії юрисдикцій, де українські олігархи, мінігархи та просто бізнесмени можуть зберігати свої активи:

1. У себе в країні. Так, для цього потрібно інвестувати свій час та гроші у запровадження стабільних прав власності та прозорих правил гри. І тому все це більшість цинічних бізнесменів пострадянської доби донедавна вважали відверто зайвим. Але кіпрське «підстриження» може допомогти їм усвідомити очевидну істину: потенційно найнадійнішим місцем зберігання статків є своя власна країна.

2. В іншій країні – стабільній і респектабельній. Тільки тоді треба потурбуватися про те, щоб у тамошніх правоохоронних органів не виникло недобрих підозр щодо походження розміщуваних там активів – підозр щодо їхньої незаконності або корупційності. При цьому місце здійснення незаконних або корупційних дій поступово ролі не грає. Відтак і в цьому випадку краще зробити так, щоб твоя країна також сприймалася як стабільна та респектабельна.

3. На «чудо-острові» типу Кіпру. Але при цьому слід усвідомлювати суттєвий ризик того, що рано чи пізно, всі свої активи на такому острові можна втратити.

Смерть Олігарха

Автор не може згадати, коли саме будучи студентом у «бурхливі 90-ті» він почув новомодне тоді слово «олігарх», але він точно пам’ятає, що спочатку це слово найчастіше асоціювалося з Борисом Абрамовичем Березовським. Чи може так статися, що безславна і «нагла» смерть Олігарха №1 ознаменує початок кінця олігархів на пострадянському просторі?

Щодо всього простору – не певен. Але певен, що більшості нинішніх українських олігархів доведеться або піднапружитися і постаратися стати більш-менш респектабельними європейськими бізнесменами, або звикати до більш частих викликів «на ковер», причому вже до Кремля, або як Березовський – безславно і безпорадно добувати свій вік в екзилі.

неділя, 24 лютого 2013 р.

Епізод 2: Напередодні саміту

20130223_cna400 Пристрасті розпалюються напередодні саміту Україна – ЄС

Огляд подій минулого тижня, які мають стосунок до цивілізаційного вибору України починаю з обкладинки останнього номеру журналу The Economist. Вона присвячена Сирії, з підзаголовком «Загибель країни».

До чого тут Сирія? Авторові Сирія здається дуже схожою на Україну. Дуже довга і важка історія. Імперське минуле (як частина Османської імперії). Етнічне, релігійне розмаїття. Домінування в керівництві невеликої потужної національної меншини, яке не сприймає компроміс і натомість послуговується силою. Потужний вплив Росії. Економічна стагнація, яка передувала громадянській війні. Не маючи міцного якоря, який би тримав країни на шляху поступового розвитку, країна з цього шляху зійшла і стала на шлях самознищення.

Європейський якір

І от у цій останній тезі полягає ключова відмінність між Сирією та Україною: в України цей якір є. Принаймні поки що. Це європейська інтеграція. Автор не знає іншої ідеї, навколо якої могли б об’єднатися більшість українських інтелектуальних, економічних та політичних еліт. Можливо читачі мають такі ідеї?

Митний Союз? Тим більше, що у Європейського Союзу, як відомо, великі проблеми. Давайте уявимо собі просту ситуацію: в Євросоюзі перестануть відкрито обговорювати власні проблеми, а натомість почнуть відкрито обговорювати проблеми Митного Союзу. Наполегливо транслюючи ці обговорення на Україну. Уявили?..

Тож коли прихильники різних Союзів в Україні діляться рівно у пропорції 50/50, то напевне це свідчить таки про привабливість Євросоюзу, адже він зберігає її незважаючи на постійну критику зсередини та ззовні. В той час як Митний Союз таку критику, принаймні зсередини, м’яко кажучи не вітає.

Натомість можна згадати, що в той час, як зближення з Євросоюзом категорично не сприймає дуже невелика частка українського населення, зближення з Митним Союзом напевне дуже критично сприйме щонайменше значна частина мешканців Західної України та киян. Тому і згадка про Сирію на початку цього епізоду…

Епізод 2: Ударна європейська агітація

Напередодні саміту Україна – ЄС у Брюсселі хроніка цивілізаційної боротьби виглядає наступним чином.

Тиждень, вперше тривалий період, ознаменувався доброю новиною з України: схоже злякавшись того, що процес «лякання один одного голим задом» може і насправді призвести до дочасних парламентських виборів, українські депутати раптом досягли певного компромісу і розблокували Верховну Раду. Тож є надія, що після трирічної ординської оргії Україна починає – поволі, а як же інакше – повертатися до парламентаризму, а разом з ним і поволі повертатися до демократії. Взагалі ж, компроміс – це основа європейської політики, побажаємо депутатам досягати його якомога частіше.

Демонструвати, що Україна справді небайдужа ЄС взялися найвищі керівники Євросоюзу: Президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей та Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу оприлюднили в українських ЗМІ свій коментар, в якому підкреслюють важливість України, але нагадують українському керівництву, що настав час для проведення попередньо погоджених ним же реформ, які стосуються, зокрема, питань вибіркового правосуддя, парламентських виборів та всієї правоохоронної системи (див. Епізод 1).

Навіть ще більш вагомою здається автору стаття у Дзеркалі тижня Єврокомісара з енергетики Ґюнтера Оттінґера. І не тільки тому, що стаття стосується реальної справи – газової співпраці між Україною та ЄС. А тому, що закоренілий шваб Günther Öttinger, який ще п'ять років тому напевне навіть не підозрював про існування десь далеко на сході від свого Штуттґарта держави Україна, взагалі взяв на себе клопіт агітувати за Енергетичне співтовариство ЄС на шпальтах українського видання. Вже сам по собі цей факт вартий уваги.

На шпальтах того ж ДТ Володимир Дубровський завершив серію статей про політекономію незалежної України конкретною ідеєю на майбутнє. Ідея полягає в тому, що група просунутих українських олігархів має дійти висновку: «Если пьянку (революцию) нельзя предотвратить – ее нужно возглавить». Тож разом з групою просунутої інтелігенції вони мають розробити приблизно такий план:

1. «Багаті поділяться з бідними», погодившись платити суттєво більші податки, а також вони відмовляться від подальшого збагачення рейдерським шляхом.

2. За це бідні погодяться не відбирати в багатих усе «нажите непосильною працею».

3. Головним «терпилой» усі разом призначать Януковича (вибачте, Віктор Федорович, але з Тимошенко, то ж була ваша ідея?)

А що, може і спрацювати! Але на моє переконання, лише у тому випадку, якщо підготовчий крок цього плану не буде пропущено: угоду про асоціацію з ЄС необхідно підписати! Тоді автоматично з'являться передумови революційної ситуації на інституційному рівні: тому що Орда та вільний європейський ринок між собою несумісні.

Ну а хто на справі хоче зробити свій маленький внесок у справу євроінтеграції, може в понеділок 25 грудня приєднатися до акції, яку організовує партнерство Новий громадянин. Автор буде щиро вдячний комусь із друзів, хто піде на Майдан і репрезентує його на цій акції.

Орда завдає удару у відповідь

У неділю журналісти повідомили про те, що останній номер журналу Фокус від 21.02.2013 № 8 був знятий з продажу зі всіх точок розповсюдження по всій Україні. Цей номер також зник і з веб-сторінки видання. Головна версія причини – цензура, насамперед в зв’язку інфографікою, присвяченою третій річниці президенства Віктора Януковича.

Певні рештки електронної версії журналу зберіглися в кеші Google. Ось також посилання на 4 статті журналу, які, на думку багатьох, стали першопричиною акту цензури:

Президентский профиль. Три года правления Януковича в цифрах и фактах.

Папа может. Фокус назвал самые выдающиеся качества Януковича.

Три из пяти. 10 очевидных достижений Виктора Януковича.

Дорогой наш президент. На что можно было бы потратить деньги, расходуемые на Януковича.

Можливо, звичайно, це зовсім і не цензура, а щось зовсім інше. Що б там як, але можна припустити, що тепер цей номер Фокуса стане хітом. Новий спосіб скандальної розкрутки «від протилежного» – «метод ординський»?

неділя, 17 лютого 2013 р.

Битва за цивілізаційний вибір: Епізод 1

Українська громадськість, налаштована на інтеграцію з Європою, протистоїть, керівництву країни, що тяжіє до Євразії

Схоже, що Україна наближається до епохального рішення, яке цілком може виявитись найважливішим колективним рішенням в житті сучасних українців. Це рішення багато в чому визначить, як будуть жити майбутні українці. 25 лютого в Брюсселі відбудеться довгоочікуваний саміт Україна – Європейський Союз, на якому європейські лідери в останній раз спробують пояснити українському президенту, що треба робити, щоб виконати положення діючого українського законодавства, а також цілі із євроінтеграції України, що їх декларує правляча Партія Регіонів вкупі з більшістю опозиційних партій.

Прогноз автора, детальований у попередній статті: за існуючих тенденцій Янукович європейські умови виконувати НЕ буде. Не тому, що головною умовою ЄС наразі є звільнення Тимошенко, що а-пріорі є неприйнятним для Януковича. А тому, що виконання європейських умов перетворить Україну на країну, якою чинний президент, що знається лише на радянських методах керівництва, просто не зможе керувати.

Що такого вимагає ЄС

Ось короткий перелік, про що йдеться в попередніх висновках ЄС по Україні, прийнятих Радою Міністрів закордонних справ ЄС 10 грудня 2012 року (оригінал англійською – тут):

1. Прийняття у консенсусі з опозицією нового Виборчого кодексу.

2. Реформа за євростандартами, а також за участі опозиції, дискредитованих нині судової системи, Вищої ради юстиції, прокуратури, міліції.

3. Європейські умови утримання ув’язнених.

4. Відмова України від її нинішніх намагань підвищити ввізні мита.

Взамін, крім власне підписання Угоди про асоціацію та зони вільної торгівлі, ЄС пропонує фінансову допомогу та сприяння в досягненні безвізового режиму.

Підписання угоди можливе у листопаді цього року. При цьому, як дав зрозуміти Єврокомісар з розширення ЄС Штефан Фюле, Україна має продемонструвати відчутний прогрес у виконані перелічених вище вимог вже до початку літа, а непідписання угоди у листопаді цілком може її взагалі поховати. А разом з нею – і перспективу євроінтеграції України.

Тим більше, що Франція цього тижня вирішила розблокувати процес євроінтеграції Туреччини. Відтак Україна знову отримує певного конкурента на своєму євроінтеграційному шляху, адже ЄС навряд чи зможе інтегрувати дві великі проблемні країни – Україну та Туреччину – одночасно.

Що, якщо не Європа?

Очевидно, що проваливши підписання Угоди про асоціацію з ЄС, українське керівництво швидко відмовиться від своїх і так декларативних європейських прагнень і буде вимушене повернутися до Московської орбіти, перетворивши Україну на другу Білорусь.

Багато хто, автор в їх числі, вважає, що таких поворот призведе до сильної дестабілізації ситуації в Україні, аж до громадянського конфлікту.

Тож багато хто вирішив, що настав час щось робити. А автор вирішив зробити власну підбірку найбільш важливих, на його погляд, ініціатив.

Підбірка першого епізоду битви за цивілізаційний вибір

Владика Любомир Гузар написав для ДТ передовицю «Про свободу», де розмірковує, як українські природні умови та історія сприяли тому, що українці не схильні до самоорганізації і закликав усіх небайдужих «йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи».

В тому ж номері ДТ небайдужий українізований німець Андреас Умланд закликає українців не втратити історичної можливості.

Там же, Володимир Дубровський аргументує, чому навіть феодалізм та роздробленість прогресивніші за імперію.

Олеся Яхно на Українській правді пояснює, чому ті, хто називає себе українськими політиками в переважній своїй більшості ніякими політиками не є, а є акторами, тролями, клоунами.

Ну а що собою може уявляти справжня політика та ж Українська правда демонструє на прикладі активістів, які об’єднуються та змушують органи влади якісніше виконувати їхні функції: ремонтувати дороги та комунальну інфраструктуру.

Поки що проєвропейськи налаштованим українцям протистоять переважаючі сили тих, хто байдужий, затурканий і для кого «бабло побеждает зло». Проте до початку літа в нас усіх ще є шанс об’єднатися і домогтися того, щоб декларативний європейський вибір України таки був реалізований.