неділя, 4 січня 2009 р.

Демократична і незалежна Україна можлива тільки якщо демократичною буде і Росія

Зберігаючи, як на початок року, почуття гумору, можна сказати, що протягом нинішніх новорічних свят громадяни України, Росії та Євросоюзу мали нагоду подивитися «рімейк» популярного епічного «бойовику» під назвою «Битва за газ» перша частина якого вийшла на блакитні екрани на початку 2006 року. Незважаючи на певне додаткове захоплення через кращу підготовку до бою обох сторін, і відповідно – більш рівні сили у двобої, спостерігачу важко позбутися присмаку комедійності. Мабуть через деяку театральність дій бійців, а також через те, що «бойовик» наразі загрожує перетворитись на серіал, і відповідно – на фарс.

Через це, а також тому, що технічно ситуація на сьогодні поки що не виглядає критичною, Ернст Рахаров ходу цього «бойовика» коментувати не буде. А натомість спробує представити більш ширший погляд на довгострокову перспективу україно-російського сусідства, як це бачиться з деякої відстані.

Економічно, політично і ментально Україна та Росія в очах як зовнішніх спостерігачів, так і власних громадян навіть майже через 20 років після розпаду Радянського Союзу виглядають як дуже пов'язані між собою країни. Ментальна схожість – як позитивні риси, так і не дуже – найбільше кидається у вічі, коли зустрічаєш українців та росіян за кордоном. Коли в нас так мало по-доброму різного, стає зрозумілим, що ми маємо більш-менш спільний інформаційний та культурний простір (історично більшою частиною контрольований із Москви) не тільки через спрямовану політику Кремля, зацікавленого в цьому. Мабуть в такій формі він поки що найкраще відповідає і внутрішнім потребам українського народу.

Проте наразі ми маємо ситуацію, коли цілі української та російської держав стають дедалі несумісними. Російська держава є яскравим прикладом міцної побудови «згори донизу», а в Україні така модель очевидно не працює і єдиною життєздатною альтернативою уявляється побудова «знизу догори». В Росії суттю існування держави уявляється її велич, в Україні – тихий добробут окремих громадян. В Росії нинішня владна команда не зможе керувати в умовах справжньої демократії, а в Україні авторитарне керівництво наразі не уявляється можливим через брак необхідного для цього вишколу КДБ СРСР – отже якась із форм демократичного правління (нехай навіть дика) в Україні є вимушеною.

Таким чином, враховуючу згадані вище культурну та ментальну спорідненість українського та російського народів, і в той же час – несумісність цілей української та російської держав, можна зробити висновок: за існуючого стану речей в Росії, Україна ризикує знову припинити своє існування як незалежна та демократична держава, причому – не безкровно. Тому щоб зберегти самостійність, демократичний устрій та мир свідомим українцям час починати «демократичну експансію» в інформаційний простір Росії.

У статті за підписом Юлії Тимошенко (справжнім автором напевне є Григорій Немиря) на сайті британського часопису The Economist висловлюються схожі думки, щоправда метою статті є закликати до дій на російсько-українському напрямку Європейський Союз. Ернст Рахаров цілком підтримує цей заклик. Тільки вважає, що заклики до Євросоюзу можуть бути дієвими тільки тоді, коли Євросоюз має довіру до політика, від якого виходять ці заклики, а також, коли ці заклики підкріплені конкретними прикладами власних дій. Що стосується пані Тимошенко, ці речі, на жаль, є відсутніми. Як вони, за великим рахунком, є відсутніми і щодо інших політиків із провідної п'ятірки (крім Тимошенко це є також Ющенко, Янукович, Литвин та Симоненко).

Але ж це зовсім не привід для сумування для свідомих українських громадян. Бо як згадувалося вище, справжня життєздатна українська держава повинна бути побудована «знизу догори». Просто, будуючи демократичну українську державу, справжнім українським достойникам слід не забувати приділяти належну увагу великому північному сусідові.

Росія – великий, заможний, але можливо десь хворий брат. Брат – і від цього нікуди не подінешся. А якщо так – то українці не можуть відноситися до нього агресивно чи зі злобою. До потерпаючого від авторитаризму брата слід відноситися без образ, а з максимальним терпінням та підкресленою коректністю. Адже пам'ятаймо: майбутнє України залежатиме від її вправності по відношенню до великого брата. Якщо поводитимемо себе вправно – напевне отримаємо підтримку і Євросоюзу.

Представники Грузії на київському Майдані свого часу стояли насамперед за незалежність Грузії, бо розуміли, що одна Грузія не зможе протистояти авторитарній Росії. Інтелектуалам України час почати боротися за демократію в Росії заради самого існування незалежної української держави. І для початку не треба навіть їхати до Москви, а розпочати справжній чемний та коректний діалог із проросійськи налаштованими громадянами України. Тож щиро поздоровте з Різдвом родичів на Сході та Півдні України!

Немає коментарів: