неділя, 18 січня 2009 р.

À la guerre comme à la guerre

(фр., на війні як на війні)

На тижні, що минає, весь світ, із зростаючим відчуттям безсилля, нудьги та огиди, спостерігав за перебігом двох брудних конфліктів: війни в секторі Ґаза між Ізраілем та палестинцями та газової війни між Росією та Україною. І хоча близькосхідний конфлікт не можна залишати поза увагою хоча б тому, що він дуже сильно впливає на ситуацію в усьому світі, Ернст Рахаров змушений концентруватися на другому конфлікті, адже він безпосередньо впливає на долю його батьківщини. При цьому не можна не підкреслити одну схожість обох конфліктів, окрім їхньої деякої співзвучності: в поміркованого спостерігача дії обох конфліктуючих сторін в обох конфліктах все більше викликають передусім відчуття огиди.

Британський тижневик The Economist порівняв газову війну між Росією та Україною з родинною сваркою на кухні, де неможливо визначити правих та винуватих, і зазначив, що: «Незважаючи на те, що Євросоюз з усіх сил намагався не приймати нічию сторону в конфлікті, європейці все ж дійшли важливого висновку: Росія мала декілька нагод довести свою позицію, але при цьому захистити своїх європейських споживачів від значних втрат. Проте вона проігнорувала ці нагоди, поставивши свій двосторонній диспут (з Україною) попереду добробуту європейців.» The Economist також наводить слова одного європейського дипломата: «Повне закриття задвижки дуже погано відіб'ється на Росії. При цьому не можна замовчувати і той факт, що українці поводилися погано та по-дурнячому. Але росіяни однозначно перестаралися.»

Таким чином газова війна, яка напевне невдовзі все-таки закінчиться підписанням якоїсь компромісної угоди, переможців не матиме. Але матиме багато переможених. Хоча при цьому можна бути певними, що з обох боків будуть робитися спроби зробити вигляд, що саме їхня сторона перемогла. Бо ця війна також мала велику інформаційну компоненту. Насправді ця компонента з самого початку мабуть була більш важливою, ніж газова. В Ернста Рахарова є стійке відчуття, що однією з причин газової війни є те, що така війна виявилась дуже доречною для керівництва і Росії, і України щоб відвернути увагу своїх народів від власної некомпетентності, яка призвела до того, що їхні країни виявилися мало не наймеше всіх у світі готовими до світової фінансово-економічної кризи. Коли ж є добрий зовнішній ворог, то можна уникнути необхідності відповідати на багато дошкульних запитань – адже не до них, коли йде війна.

А прикладами таких дошкульних питань могли б бути питання стосовно місця країни в двох рейтингах, що були оприлюднені на цьому тижні: дослідження загальної ситуації зі свободою в країнах світу, проведене Фрідом Науз (Freedom House), а також індекс країн згідно до рівня економічної свободи, складений Уолл Стріт Джорнал (Wall Street Journal) та Неритадж Фоундейшн (Heritage Foundation).

В першому рейтингу йдеться про щорічне глобальне дослідження того, як в різних країнах забезпечуються політичні права та громадянські свободи. Згідно цього дослідження загальна ситуація в світі в цій галузі погіршується вже третій рік поспіль, причому особливо негативно «відзначилися» країни СНД, а насамперед – Росія, яка визнана країною невільною. Досить щасливим виключенням є Україна, ситуація зі свободою в якій, згідно Фрідом Науз, в минулому році не погіршилася і яка – єдина з країн СНД – була віднесена до категорії вільних.

Але набагато менше приводів до оптимізму надає другий рейтинг. Це – дослідження відданості країн принципам вільного ринку: вільному ринковому ціноутворенню та вільній конкуренції, економічній ефективності та невтручанню уряду в справи бізнесу, прозорості та законності. І незважаючи на покращення ситуації з економічною свободою загалом у світі, Україна та Росія продемонстрували протилежну тенденцію, погіршивши свої позиції в порівнянні з минулим роком. У випадку з Україною, єдиним показником, який покращився в минулому році є свобода торгівлі, дякуючи вступові до Світової організації торгівлі. При цьому погіршилися показники, що стосуються свободи ведення бізнесу, втручання уряду в економіку, фінансової свободи та свободи від корупції. Незмінно поганими залишилися захист майнових прав та інвестиційний клімат.

Індекс цього року також знову підтвердив наявність прямого зв'язку між рівнем економічної свободи та національним достатком. Таким чином, мабуть не буде перебільшенням припустити, що однією із основних причин важких наслідків світової кризи для України та Росії є низький рівень економічної свободи. При цьому, принаймні що стосується України, для багатьох українських урядовців та депутатів і від правлячої коаліції, і від опозиції це не є новиною – вони самі це визнають. Можливо ще й тому, що за позитивними прикладами значного покращення ситуації з економічною свободою не треба далеко ходити: це Азербайджан, Арменія, Грузія, Молдова та навіть Білорусь. Тим не менш в умовах кризи українські високопосадовці поки що обирають боротьбу за більшу частину пирога, що зменшується, замість роботи над тим, щоб їхня частина зростала разом з усім пирогом. Схоже, що ситуація в Росії в цьому аспекті є подібною. В результаті такий настрій призвів до того, що краще воювати, ніж допомагати один одному подолати кризу.

Ернст Рахаров закликає свої співгромадян не підігравати політикам у їхній небезпечній грі у війну. Натомість вперто ставити перед ними дошкульні питання на кшталт: в який спосіб і коли вони створять в Україні (Росії) умови, які дозволять активним громадянам реалізувати себе та досягти достатку, без необхідності порушувати безглузді суперечливі закони та інструкції, без необхідності кланятися корумпованим чиновникам та давати хабарі?

Громадянам Росії напевне також слід вимагати своєї участі у більш широкій та вільній політичної дискусії, замість сьогоднішньої ситуації, коли за всіх нишком вирішує вузьке коло «правильних хлопців».

Громадянам же України також не можна задовольнятися досягнутим рівнем загальної свободи в країні. По-перше, він далеко не найвищій у світі. А по-друге, у рік президентських виборів, коли зростає спокуса маніпулювати суспільною думкою через маніпуляції із ЗМІ, необхідно буде докласти великих додаткових зусиль тільки для того, щоб рівень політичних прав і громадянських свобод в країні, а особливо – рівень свободи слова, хоча б не погіршився. Тільки за цієї умови є надія на те, що на президентську посаду в Україні прийде людина, яка допоможе нарешті провести необхідні реформи, щоб громадяни країни отримали можливість мати цікаву роботу та добрий статок.

Немає коментарів: