середа, 27 березня 2019 р.

Важкий вибір

Після тривалих роздумів, я вирішив 31 березня проголосувати за Анатолія Гриценка

Вступний передвиборчий блог був про найважливіше, цей же блог - про особистий вибір автора. В якості претендентів на його вибір я розглядав лише 4 лідерів перегонів: Петра Порошенка, Юлію Тимошенко, Володимира Зеленського та Анатолія Гриценка.

Порошенко - "отець нації", що уникає відвертого спілкування

Петро Порошенко - найбільш кваліфікований кандидат у наступні президенти, як за знаннями, так і за досвідом. Відомі публічні діячі, такі як Олександр Пасхавер, Ярослав Грицак висловлювалися на підтримку його кандидатури. Інтелектуальні прихильники Порошенка визнають, що реформи за Порошенка відбуваються скоріше повільно, але головне - що у правильному напрямку. Крім того, постколоніальне травмоване українське суспільство швидкого прогресу може і не витримати. Тому повільний прогрес може навіть краще, ніж швидкий, якого суспільство може і не витримати, що призведе до гострої кризи та відкоту назад.

З цим аргументом важко не погодитись, адже один із головних постулатів економічного розвитку є: "Стабільність понад усе!". Але на противагу цьому можна сформулювати і один із головних постулатів політики: "Розвиток понад усе!". Коли розвиток зміняє стагнація - з економічної точки зору це все ще стабільність, але з політичної - це криза. В Україні політика поки що явно домінує над економікою, тож стагнація реформ може бути більшою загрозою, ніж їх прискорення. 

В той же час, опоненти Порошенка наголошують на слабких сторонах Порошенка, які є джерелом ризиків для країни та збереження в ній демократично устрою: 
  • Його схильність до авторитаризму та мікроменеджменту, чим гальмується розвиток сталих інституцій.
  • Схильність призначати лояльних замість професійних, що вже призвело до серйозних кадрових помилок.
  • Уникання прямого відкритого спілкування з журналістами та громадянами, через відверто зверхнє ставлення до них. Таким чином Президент уникає головної неофіційної функції Президента: бути комунікатором змін, через які має пройти суспільство.
  • Нерозбірливість у засобах, що особливо рельєфно проявилася під час передвиборчої кампанії: діючий Президент не гребує жодним із відомих брудних методів, як "старих" - таких як адмінресурс та утиски опонентів, до новітніх, таких як "сітки" підкупу виборців та маніпулювання соцмережами.

Саме тому, витрачаючи шалені кошти (як легальні, так і нелегальні) на кампанію, Порошенко за відчуттям пливе проти течії. Можна сказати, що маючи відчутну перевагу за сенсами, Порошенко дуже сильно втрачає за стилем. Щоб компенсувати це, політтехнологи Порошенка пішли ва-банк, позиціонуючи свого кандидата як такого собі "отця нації" ("Армія! Віра! Мова!", "Президент один!"), без якого країна не виживе. Це автоматично створило і поглибило черговий штучний розкол у суспільстві. Відтак за головним критерієм цих виборів - їхньою легітимністю - перемога саме Порошенка може виявитися найбільш небезпечною, тому що він налаштовує проти себе більшість населення України, які відмовлять йому у визнанні у випадку перемоги.

Політтехнологи Порошенка часто прибігають до аргументації, що Порошенко - це кандидат, якого більше за все боїться Кремль, а тому його треба підтримувати.

З цією аргументацією є дві проблеми:
  1. Голосування "назло" комусь легко зрозуміти емоційно, але таке голосування не є раціональним.
  2. "Любов" або "нелюбов" Кремля самі по собі є речі ірраціональні, щоб серйозно звертати на них увагу. Достатньо згадати підтримку Кремлем Трампа на виборах в США "назло" Гілларі Клінтон. В результаті Кремль отримав президента США, який без застережень підтримав усі санкції проти Москви, які пропонував Конгрес. Натомість не факт, що президент Клінтон поводилась би так само, адже це саме вона вийшла з ініціативою "перезавантаження" з Москвою у 2009 році - лише через рік після грузинської війни!

Ну і останній вагомий аргумент, який часто наводять на користь Порошенка (і який протирічить першому про поступовість його реформ): це буде останній термін його повноважень, тому він буде навіть кращий за перший, адже Петру Олексійовичу вже не треба буде діяти з оглядкою на наступні вибори.

На жаль, цей аргумент не витримує перевірки досвідом інших як інших демократичних країн, так і країн пострадянського простору, включаючи саму Україну (другий термін Кучми), який каже, що у переважній більшості випадків, другий строк повноважень керівника країни виявляється гіршим за перший. Якщо ж зважити на те, що навіть у своїй передвиборчій риториці кандидат Порошенко не обіцяє пришвидшити реформи, то цілком раціонально буде очікувати в кращому випадку стагнації позитивних змін під час другого терміну Порошенка.

На завершення дебатів самим із собою щодо кандидатури Порошенка додам, що змінюваність влади звичайно важливіша, ніж конкретна особистість на чолі держави. Тому враховуючи все вищесказане я виключаю для себе підтримку Петра Порошенка у першому турі виборів. Щодо другого туру визначатимуся окремо, хто зна, може пан Порошенко змінить свій стиль, якщо туди потрапить?

Тимошенко - нав'язлива "матуся", яка ніяк не "удочерить" непокірну націю

Нехай мені вибачає Юлія Володимирівна та її прихильники, але я зекономлю час своїх читачів і не буду довго розписувати її сильні та слабкі сторони як потенційного Президента, тому що вважаю її президенство вкрай небажаним. І тут головна причина зовсім не в стилі - з цим у Тимошенко (окрім пріторної гламурності) все непогано.

А от із сенсами у неї просто біда - слідкуючи за її політичною активністю майже все своє свідоме життя (бо воно почалося незадовго до того, як пані Юлія більше 20 років тому вперше з'явилася в українській політиці) я все ще не знаю, чи існують хоч якісь принципи, яких вона щиро дотримується. Складається враження, що Тимошенко так нав'язливо намагається сподобатися усім, з ким в даний конкретний час спілкується - будь то сільська бабця, антикорупційний активіст, Путін під час спільної прес-конференції, чи Генсек НАТО - що їй доводиться брехати частіше, ніж говорити щиро.

Ще у 2009 році я визначав цю звичку брехати як загрозу існування держави Україна. З тих пір людей, яким так чи інакше збрехала пані Тимошенко лише побільшало. Тож її перемога у сприйнятті українського суспільства навряд чи буде набагато легітимніша, ніж перемога Порошенка.

В те, що Юлія Володимирівна здатна змінитися, якщо потрапить у другий тур я не вірю, тож навіть у другому турі я за неї проголосувати не зможу, як не зміг за неї проголосувати навіть за більш скрутного вибору у лютому 2009-го.

Зеленський - невіглас, який став спільним знаменником для багатьох

Володимир Зеленський - це той кандидат, який за стилем дасть фору усій решті кандидатів разом узятій! І хоча він насправді поводиться не набагато відкритіше за Порошенка, для своїх прихильників він виглядає дуже відкритим, дякуючи своєму віртуальному телевізійному образу.

Також у пана Зеленського чудова за стилем передвиборча програма, неймовірна іновативна агітаційна кампанія, побудована не в останню чергу на нових медіа, та (у порівнянні з рештою провідних кандидатів) майже бездоганна репутація.

Але от що стосується змістовного наповнення - команда, політичний, дипломатичний, військовий досвід - все це виглядає як стоси чистого паперу поверх яких лежать чудово оформлені титульні сторінки.

Через те, що жодної серії із серіалів Слуга народу я не бачив, а концерти Кварталу-95 дивився давно, та і то епізодично, то ця частина принад кандидата залишає мене байдужим.

Відтак я не маю достатньо інформації про кандидата і від кандидата, щоб прийняти відповідальне рішення. Чи з'явиться ця інформація хоча б до другого туру, куди Зеленський ймовірно потрапить? Питання до нього. Визначальною може стати його участь у дебатах. Тож одразу попереджаю: уникнення дебатів буде мною трактуватися як "незалік".

Гриценко - рішучий полковник, який не створив і батальйона

Ну і нарешті ми добралися до Анатолія Гриценка - кандидата, за якого автор голосував як у січні 2010-го, так і у травні 2014-го.

Після 2014-го моє критичне ставлення до діяльності і висловлювань пана Гриценка, навіть призвело до того, що він забанив мене у ФБ (здається за мою критику його тодішньої позиції із підтримки мораторію на продаж с/г земель) - один з небагатьох банів, під який я потрапив за багато років користування цією соцмережею. Але я радий, що сьогодні позиція пана Анатолія щодо того клятого мораторію вже дещо трансформувалася в бік запровадження ринкових відносин. 

Як і у 2010 я свідомий того, що Гриценко - слабкий економіст. Він надав гарний приклад, відкрито назвавши своїх кандидатів на ключові посади із сфери відповідальності Президента, але при цьому його кандидатура на посаду голови Нацбанку Олександр Савченко є м'яко кажучи контраверсійною. Залишається сподіватися, що у разі виходу до другого туру у Гриценка з'являться кращі кандидати на цю посаду.

Гриценко цього разу дуже відчутно посилив свою команду за рахунок партій Самопоміч та ДемАльянс, Андрія Садового, Віктора Чумака, Єгора Фірсова та Світлани Заліщук. Попри те, що він очевидно веде президентську кампанію також за гроші з не дуже прозорих джерел, масштаб цього непрозорого фінансування в його випадку на порядок менший ніж у випадку Порошенка або Тимошенко. Ніякий адмінресурс та "сітки" підкупу Гриценко застосовувати не може, надто поляризуючу агітацію не використовує, а тому його перемога скоріше за все набагато спокійніше сприйматиметься суспільством, ніж перемога Порошенка, або Тимошенко, роблячи такий вибір більш легітимним.

Крім того, за даними більшості соціологічних опитувань, Гриценко у другому турі був би найсильнішим конкурентом для Зеленського.

Думаю, що у Анатолія Гриценка, попри те, що він у буремні 2014 та 2015 не знайшов себе і не зміг створити для нової Армії навіть батальйона, зараз є шанс стати Верховним Головнокомандуючим, який викликатиме найменшу ідіосинкразію у суспільстві. Так, у уяві автора Анатолій Гриценко за 10 років перетворився із кандидата, який подає найбільші надії, у кандидата, який уособлює найменше зло, але трагедії у цьому точно немає. Врешті-решт долю України віднині визначатиме не стільки Президент, скільки сила чи слабкість її громадянського суспільства.

Головне - не дати президентським кандидатам пересварити між собою його активних членів.

Немає коментарів: