суботу, 6 лютого 2010 р.

Час висловити свій ПРОТЕСТ

У другому турі президентських виборів Ернст Рахаров вибере опцію «Не підтримую жодного кандидата»

В першому турі президентських виборів українці прогнозовано віддали перевагу відомому перед менш відомим. Таким чином на цих виборах поки що продовжує домінувати звичка українців банально обирати те, що їм частіше за все показують по телебаченню.

Зробивши прагматичну оцінку наслідків обрання наявних кандидатів, Ернст Рахаров прийшов до висновку, що наслідки президентства, що Віктора Януковича, що Юлії Тимошенко будуть помірно шкідливими для країни. Причому ця потенційна шкода від обох кандидатів є порівняно однаковою. Тож остаточний висновок стосовно доцільності вибору меншого зла Ернст Рахаров робив, керуючись власними оцінками і принципами.

Юлія Тимошенко – «демократичний кандидат» з авторитарним мисленням

Якось під час своєї участі у передачі Шустер Live Юлії Тимошенко вказали на те, що слова, які вона щойно говорила, є передвиборчою агітацією, якою, згідно Закону про вибори президента, на цій передачі займатися не можна. Її першою спонтанною реакцією на це зауваження було щось на кшталт: «А на інших каналах також забороняють займатися агітацією, чи це тільки на вашому?». Така реакція наочно продемонструвала зневажливе ставлення пані Тимошенко до Закону. Адже вона не спитала, в чому саме вона порушує Закон і яким чином вона має себе вести, щоб порушень уникнути. Замість цього вона по суті спитала: «Чому на інших каналах можна порушувати Закон, а у вас – ні?». До речі, за цей Закон практично у повному складі голосувала також і її фракція у Верховній Раді. На жаль, крім цього є безліч інших прикладів зневажливого ставлення пані Тимошенко до Закону.

Крім верховенства права, Юлія Тимошенко схоже ще й в гріш не ставить і відкриту дискусію, а відтак – і свободу слова. Інакше форуми найпопулярніших новосних сайтів України не засмічувалися б так безсоромно штабними полюцерами Юлії Володимирівни. Дійсно, з полюцерами можна боротися організаційними та технічними засобами, але навіщо «демократичному кандидату» доводити ситуацію до такого абсурду, що з її полюцерами необхідно боротися? Схоже, що пані Тимошенко та її штабам і на думку не спало, що коли вони заважають вести відкриту дискусію – це повністю протирічить принципу свободи слова. Виходить, що прагнення вести агітацію за себе в будь-який спосіб, у пані Тимошенко не визнає жодних обмежень.

А демократія – це перш за все обмеження: система стримувань та противаг. Людина, яка це не розуміє та не живе цим, не може вважатися демократом. Юлія Тимошенко, голосно декларуючи свою демократичність, і одночасно дискредитуючи ці слова негідною демократа поведінкою, заслуговує на те, щоб бути покараною виборцем – адже з демократа і спрос вищий.

Декому з читачів наведені вище закиди можуть здатися дріб'язковими, а більш вагомими, натомість, будуть звинувачення, пов'язані зі злочинами депутата від БЮТ Лозінського, або зловживаннями інших депутатів від БЮТ: Губського, Яценка, Осики тощо, або звинувачення щодо явно неправдивої декларації про доходи самої Юлії Володимирівни. Без сумніву Юлія Тимошенко має відповідати і за своїх депутатів, і за свою декларацію, але що стосується вибору між кандидатами, то краще оцінювати їх за їхньою найбільш визначною характеристикою. Для Юлії Тимошенко – це її удавана демократичність.

Віктор Янукович – «міцний господарник» на позавчорашній день

Слід одразу зазначити: репутація депутатів фракції Партії Регіонів зовсім не краща за репутацію депутатів від БЮТ, утім як і декларація Віктора Януковича не є більш правдивою, ніж декларація його головної опонентки.

Але при цьому в якості своєї найсильнішої сторони Віктор Янукович презентує своє вміння досягати економічних успіхів для країни. Проте ані його програма, ані його біографія, ані його останні публічні виступи не спонукають до думки, що перед нами український Рузвельт. Обіцянки вчергове радикально підвищити соціальні виплати, на тлі скорочення ставок податків, за вже наявного рівня дефіциту бюджету та жалюгідного стану державних фінансів, є безсоромним та безвідповідальним популізмом. Котрий, замість пожвавлення економіки, скоріше за все призведе до швидкого дефолту України з катастрофічними наслідками для більшості громадян.

Приклад заволодіння у явно корупційний спосіб державною резиденцією Межигір'я не є аргументом на користь того, що за президента Януковича в українській економіці встановлюватимуться чесні, однакові для всіх та прозорі правила гри, які є такими важливими для підвищення інвестиційної привабливості країни.

Тобто за президента Януковича українська економіка якщо і поновить всій розвиток (велике «якщо»), то скоріше за все за олігархічною моделлю, яка наразі практично вичерпала свій конструктивний потенціал. Таким чином мільйони громадян України і надалі матимуть великі складності із самореалізацією, а також матимуть мало можливостей досягти гідного рівня життя.

Доповнюють безрадісну характеристику Віктора Януковича його безграмотність, невміння висловлюватися, невпевненість у собі та мужланство. Його відмова від обіцяних раніше дебатів перед другим туром виборів є скандальною, а також останнім свідченням кричущої невідповідності кандидата Віктора Януковича посаді президента, посісти яку він так прагне.

Протестний голос сьогодні найцінніший

Остаточне рішення емігрувати з України Ернст Рахаров прийняв 15 листопада 1999 року, наступного дня після другого туру тодішніх президентських виборів. Днем раніше, під час голосування, він не підтримав жодного з кандидатів, бо обидва тодішні «фіналісти» – і Леонід Кучма, і Петро Симоненко – на переконання Ернста Рахарова не заслуговували на підтримку. Усвідомлюючи, що переважна більшість українців все ж таки змогла голосували «ЗА» одного з кандидатів, Ернст Рахаров дійшов висновку, що найчеснішим для нього буде не жити в суспільстві, вибір якого він не підтримує. На щастя, певні можливості практично реалізувати це своє рішення на той час в Ернста Рахарова вже були...

Нині ситуація дещо нагадує ситуацію 10 років тому: Ернст Рахаров знову не бачить кандидатів, гідних підтримки, а більшість українців без сумніву, проголосують «ЗА» одного з кандидатів.

Тож з одного боку Ернст Рахаров пересвідчується, що для нього ще не час повертатися в Україну. З іншого ж боку, сьогоднішня ситуація здається далеко не такою безнадійною, як десять років тому.

Замість напівавторитарного режиму в Україні сьогодні досить жвава, хоча і відверто дика, демократія. В Україні є також хоч і дуже деформована, але свобода слова. Ці фактори вже до кінця цього року зіграють свою роль у тому, що довіра в суспільстві до новообраного президента кардинально знизиться, і це суттєво обмежить його можливості негативного впливу на ситуацію в державі.

А великий протестний потенціал, вкупі з великим запитом на нові обличчя та ідеї, які на цих виборах продемонструють керуючому класу українські громадяни, що проголосують «проти всіх», стимулюватимуть розвиток якісної опозиції та громадянського суспільства. А це саме те, чого сьогодні найбільш потребує Україна, щоб забезпечити свій сталий розвиток на довгострокову перспективу.

Переможений має зробити історичний дзвінок опоненту і поздоровити того з перемогою

Незважаючи на істерію, які зараз нагнітають обидва недостойні кандидати, очевидно з метою нарощування явки своїх прихильників на виборчі дільниці, головне не те, хто стане наступним президентом України, а що громадяни України будуть робити, для того щоб змусити і президента, і інших державних чиновників працювати на громаду.

Перша ж річ, яку свідомі громадяни мають допомогти забезпечити – це визнання переможеним кандидатом перемоги свого опонента, одразу як тільки в переважної більшості громадян питань щодо результатів виборів більше не залишиться.

Немає коментарів: