неділя, 11 жовтня 2009 р.

Спекотно буде усім

В світі зростає стурбованість проблемою глобального потепління. Час і Україні перестати ігнорувати цю проблему.

В грудні цього року в Копенгагені пройде саміт глав держав світу, присвячений проблемі глобального потепління. На ньому будуть присутні голови більшості держав світу. Найголовнішим завданням саміту є вироблення скоординованої політики для протидії глобальному потеплінню, вироблення нових правил, які мають замінити Кіотський протокол з протидії глобальному потеплінню, строк дії якого закінчується в 2012 році.

В Україні Копенгагенський саміт поки що привернув до себе мало уваги. Та і взагалі проблема глобального потепління в українському суспільстві якщо і згадується, то тільки як така, що не є нагальною. Ернст Рахаров впевнений, що час ігнорувати цю проблему закінчився. І що ця проблема стосується України більше, багатьох інших країн світу.

Хто придумав глобальне потепління?

Сьогодні, на відміну від ситуації ще 10 років тому, на Землі залишилося дуже мало вчених, які продовжують сумніваються у тому, що глобальне потепління має місце і що воно спричинене зростанням концентрації парникових газів (насамперед вуглекислого газу) в атмосфері. В свою чергу, більшість наукових досліджень цього феномену доводять, що головною причиною зростання концентрації парникових газів є людська діяльність. В першу чергу – використання мінеральних невідновлюваних джерел енергії: вугілля, нафти та природного газу.

Наукові дослідження говорять, що людська діяльність вже призвела до зростання концентрації вуглекислого газу в атмосфері майже в півтора рази у порівнянні з його концентрацією 200 років тому. Вчені також прогнозують, що якщо людство спричинить підвищення цього показника в 2 рази у порівнянні з середнім історичним показником, середня температура на Землі зросте десь на 3 градуси.

Що поганого у тому, якщо стане трохи тепліше?

Підвищення середньої температури на Землі на 3 градуси спричинить радикальну зміну клімату на більшості території планети. Наслідки можуть бути дуже важкими: тільки танення льоду, що сьогодні вкриває Гренландію, на що за 3-градусного підвищення температури піде приблизно 100 років, спричинить підвищення рівня води в світовому океані десь на 7 метрів.

Це матиме серйозні наслідки навіть для переважно континентальної України, особливо для чорноморського узбережжя херсонської та миколаївської областей, а також звичайно Криму. В інших країнах затопленими можуть виявитись багато дуже великих міст, а деякі прибережні чи острівні країни, такі як Мальдіви чи Бангладеш, втратять велику частину своєї території.

Зростання середньорічної температури скоріше за все буде нерівномірним, в результаті деякі місця стануть набагато більш спекотними, ніж сьогодні. Натомість інші отримають набагато більше опадів, ніж ще сьогодні вважається звичайним. Кількість екстремальних природних явищ безсумнівно зросте, причому найчастіше в тих місцях, які сьогодні є менш підготовленими до такого розвитку подій: в бідніших країнах Азії та Африки.

Такий сценарій призведе до безпрецедентних міграційних потоків і може навіть спровокувати нові військові конфлікти, наприклад, через доступ до питної води та землі, придатної для агропромислового виробництва. Зони розповсюдження інфекційних хвороб, насамперед малярії, від якої в світі гине більше всього людей, суттєво розширяться.

Потреба дій стає дедалі більш нагальною

Найбільш важкими наслідки глобального потепління стануть не за життя більшості людей, що живуть зараз на планеті, а за життя їхніх дітей та онуків. Це робить більш складним завдання сьогоднішніх політиків, переконати свої суспільства пожертвувати чимось вже зараз, заради відвертання ймовірної катастрофи, що загрожує тільки їхнім нащадкам.

Проте більшість провідних політиків світу розуміють необхідність діяти зараз, адже якщо почати реагувати коли негативні наслідки проявляться в повну силу, поїзд буде вже не зупинити. Таким чином перший крок вже пройдено, незважаючи на те, що існує багато розбіжностей щодо конкретних заходів, які має вжити кожна країна.

Головне протиріччя полягає в тому, щоб знайти баланс інтересів країн, чиї викиди парникових газів швидко зростають (Китай, Індія та ін.), але при цьому у розрахунку на душу населення поки що залишаються на відносно низькому рівні, та індустріальних країн, які мають найбільші викиди парникових газів на душу населення, але чиї сукупні викиди наразі практично не зростають, або навіть поступово скорочуються. Копенгагенський саміт буде у першу чергу присвячений пошуку компромісу між цими «старими» та «новими» забруднювачами.

Україна не може удавати свою невинність та грати у бідність

Дякуючи ранній індустріалізації українських земель, особливо на Сході країни, Україна однозначно відноситься до «старих» забруднювачів, тобто досить значна доля тих викидів, які наразі вже знаходяться в атмосфері, походить з території України. Тому в Копенгагені Україні буде дуже важко відсидітися за спинами інших великих забруднювачів, таких як США та європейські країни. Усвідомлюючи свою часткову відповідальність за спричинення глобального потепління Україна мала би активно долучитися до пошуку шляхів розв'язання проблеми.

Посилання на те, що Україна наразі не має коштів на боротьбу зі змінами клімату, а також що вона начебто потерпає від глобальної фінансово-економічної кризи, не є продуктивними, адже головна причина надвисоких українських викидів – у надмірному спалюванні енергоносіїв. Що відбувається не в останню чергу завдяки урядовому субсидуванню цін на них. Це насамперед стосується цін на газ для населення та житлово-комунального комплексу. Тобто субсидуючи ціни на газ для населення, український уряд йде на потрійний злочин:

  1. за рахунок дрібних (і менш забезпечених) споживачів газу він підтримує великих (і більш заможних), поглиблюючи майнову нерівність в суспільстві;
  2. додаткові викиди парникових газів через марнотратне використання енергоносіїв прискорюють глобальне потепління, погіршуючи добробут наступних поколінь;
  3. підриває українську незалежність та суверенітет, ставлячи Україну у все більшу залежність від країн-постачальників енергоносіїв.

Не треба «проривів» – зупиніть марнотратство

На тлі викликів, які наразі постають перед людством, дріб'язкові чвари українських політиків виглядають чимдалі більш безглуздо. Складається враження, що за своєю метушнею вони чимдалі менше помічають, що відбувається в оточуючому Україну світі.

Наприклад, обіцянки забезпечити енергетичну безпеку України за рахунок посиленого використання вугілля, яке є найбільш «брудним» з мінеральних видів палива, є безвідповідальними. Особливо, коли такі обіцянки озвучуються під час поїздок до Європи, яка прагне скоротити використання вугілля в енергогенерації.

Те ж саме стосується передвиборчих обіцянок відновити «вільні економічні зони». Це є нічим іншим, як захистом від конкуренції марнотратних виробництв, які належать певним спонсорам кандидата.

Набагато краще звучать обіцянки зменшити споживання мінеральних енергоносіїв та стимулювання відновлюваної енергетики. Але засмучує те, що ці обіцянки ніяк не втіляться у конкретні дії. Відтак очевидним стає те, що навряд чи якийсь український уряд у найближчому майбутньому буде спроможний втілити програму активної трансформації економіки в бік енергозбереження. Тому краще вимагати від українського керівництва того, що не потребує складного планування та потужних менеджерських здібностей – вимагати просто припинити марнотратство.

Чим більше ціни на газ для виключно всіх споживачів будуть відповідати ринковим – тим менше буде марнотратство. Також більш адекватними (тобто вищими) мають бути ціни на електроенергію – вони мають відображати реальні поточні витрати на її генерацію, а також на модернізацію основних фондів, щоб виключити марнотратство в процесі генерації та транспортування електроенергії.

Зупинити потрійний злочин

Популістичні заяви українських політиків, що підвищення цін на комунальні послуги найбільше відіб'ється на найбідніших верствах населення, є лукавством. Адже в Україні діє механізм державних житлових субсідій, які дозволяють обмежити витрати родини на комунальні послуги 20% її доходів, а для пенсіонерів – взагалі лише 15%. Тобто це є механізм зменшення майнової нерівності. Можливо цей механізм є недосконалим, але тоді краще сконцентруватися на його покращенні, ніж продовжувати чинити злочин, оббираючи бідних на користь багатих.

Свідоме українське громадянство, незалежно від політичних уподобань, має очевидну зацікавленість у скасуванні практики субсидування цін на енергоносії. Для тих, хто не дуже переймається українською незалежністю, вагомим аргументом має стати відвертання глобальної катастрофи, яка загрожує їхнім дітям та онукам. Особливо якщо свій внесок у боротьбу з глобальним потеплінням можна зробити просто покінчивши із сьогоднішньою несправедливістю, коли бідні платять за марнотратство багатих.


Ернст Рахаров рекомендує книгу Девіда Маккея «Відновлювана енергія – без гарячкування» (David JC MacKay «Sustainable Energy — without the hot air»), англомовна версія якої доступна безкоштовно в Інтернеті за адресою: www.withouthotair.com

Немає коментарів: