неділя, 25 жовтня 2009 р.

Скажи бабусі, щоб не поспішала на пенсію

Українська пенсійна система стрімко наближається до краху

Український уряд в чергове переніс строки впровадження пенсійної реформи. Поетапне запровадження принципово нової системи пенсійного забезпечення на основі індивідуальних накопичувальних внесків згідно «Концепції подальшого проведення пенсійної реформи», оприлюдненої на сайті Кабінету міністрів, заплановано на 2014-2017 роки. В Українських реаліях це означає, що складні і не дуже популярні заходи перекладені на плечі майбутніх урядів. Напевне, щоб потім знову бути перенесеними.

Таким чином можна зробити висновок, що ймовірність реформування пенсійної системи України в осяжному майбутньому є дуже низькою. І це незважаючи на те, що українські керманичі в липні цього року взяли на себе відповідні зобов'язання в обмін на кредитування від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Детально про ці зобов'язання Ернст Рахаров вже писав в одній із своїх попередніх оповідей.

Діюча пенсійна система України доживає свої останні роки

За оцінками президента Ющенка, які на думку Ернста Рахарова виглядають цілком реалістично, дефіцит Пенсійного фонду України за підсумками 2009 року досягне 25 млрд. гривень, без урахування списання майже 5 млрд. гривень боргів, які в попередньому році Пенсійний фонд не зміг повернути. Як вважає глава держави, продовження такої політики в 2010 році призведе до зростання дефіциту Пенсійного фонду до понад 30 млрд. гривень, або 12% від суми видатків.

Цей дефіцит уряду доведеться знову покривати за рахунок дотації з державного бюджету. Проте враховуючи, що державний бюджет України сьогодні також зводиться з величезним дефіцитом, а для його фінансування український уряд не може залучити кошти з інших джерел, окрім міжнародних фінансових інституцій, ці дотації скоро доведеться скорочувати.

З іншого боку, демографічна ситуація в Україні з кожним роком стає все менш сприятливою: все менше людей працездатного віку утримує все більшу армію пенсіонерів.

Зі сплатою внесків до Пенсійного фонду ситуація ще гірша – їх сплачують навіть далеко не всі працюючі. Загальновідомо, що приватні підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, внески в Пенсійний фонд практично не сплачують, як не їх практично сплачують працюючі, які отримують заробітню платню «в конверті».

Згідно офіційної інформації з урядової Концепції, чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів – 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує близько 90% середньої пенсії. При цьому частка пенсійних видатків у валовому внутрішньому продукті країни вже перевищує 15%.

В цьому Україна є своєрідним світовим лідером, адже найбільш розвинені країни сьогодні витрачають на пенсійне забезпечення своїх громадян «усього лише» близько 8% свого ВВП, хоча й там ситуація погіршується. На думку багатьох економістів, 15% пенсійних витрат в ВВП є тією критичною межею, за якою може перестати діяти негласний суспільний контракт між поколіннями, за яким молоді та працездатні вважають за свій обов'язок підтримувати старих та немічних.

Тому сьогоднішня пенсійна система України є приреченою: або її буде реформовано і вона стане іншою, більш адекватною сучасним реаліям, або вона рухне і кожний громадянин вирішуватиме проблему свого пенсійного забезпечення індивідуально.

Відсутність у суспільстві функціонуючої системи пенсійного забезпечення не є чимось незвичайним – більшу частину своєї історії людство проіснувало, не маючи таких систем. Ці системи є відносно новітнім суспільним феноменом – перші приклади з'явилися трохи більше сторіччя тому. І перше, що впадає у вічі – ці перші системи були набагато менш щедрими, ніж їхні сучасні аналоги.

Державні системи пенсійного забезпечення мають коротку історію

Коли Отто фон Бісмарк у 1889 році запровадив перші пенсії для робітників віком понад 70 років, середня тривалість життя в Пруссії складала 45 років. Коли в 1908 році Лойд Джордж пролобіював в британському парламенті виплату п'яти шилінгів на тиждень бідним чоловікам старше 70 років, пересічний бідний британець вважав за щастя дожити до 50. Коли в 1935 році в Сполучених Штатах запровадили систему соціального забезпечення, офіційний пенсійний вік дорівнював 65 рокам, на 3 роки перевищуючи тодішню середню тривалість життя в Америці. Державні системи пенсійного забезпечення під час їхнього запровадження мали на меті лише дещо полегшити короткий період на схилі схилу віку для невеликої кількості довгожителів.1

Однак загальне підвищення рівня життя, яке забезпечила індустріалізація, а також бум народжуваності після Другої світової війни, призвело до того, що наприкінці життєвого шляху люди отримали можливість насолодитися десятком і більше «золотих років», забезпечених за рахунок державної пенсійної системи, яка перерозподіляла внески великої кількості працюючих на користь порівняно малої кількості пенсіонерів. Проте зі зміною демографічної ситуації – коли ті хто народився після Другої світової почали масово виходити на пенсію – навіть більш-менш заможні західні країни бачать необхідність у докорінному реформуванні їхніх пенсійних систем, яке насамперед полягатиме у підвищені пенсійного віку.

Що ж тут казати про Україну, яка в 90-ті роки минулого сторіччя пережила драматичне зниження економічного потенціалу після коллапсу радянської економічної моделі? Особливо коли при цьому керівництво незалежної України неодноразово вдавалося до популістських заходів, на кшталт запровадження необґрунтованих пільг для окремих категорій громадян, які ще більше розбалансували пенсійну систему, пришвидшуючи її кінець!

Системні перекоси

Діюча система пенсійного забезпечення України не витримає ваги тих перекосів, які з часом в ній розвилися. Крім вже згаданого непомірного загального навантаження на економіку, українська пенсійна система має наступні вади, котрі приречують її на смерть:

  • Система є неефективною. Вона не забезпечує великій кількості пенсіонерів дохід навіть на рівні прожиткового мінімуму.
  • Система є несправедливою. Розмір пенсії, яку отримує людина, надто мало залежить від тієї користі, яку людина принесла суспільству протягом своєї активної трудової діяльності. Адже з одного боку є ті, хто пропрацював більше 40 років не на самій низькооплачуваній роботі, але «невчасно» вийшов на пенсію і зараз може отримувати пенсію у декілька сотень гривень, а з іншого боку – деякі колишні державні чиновники, які шляхом надання самим собі пільг, а також певних махінацій «накрутили» собі пенсію до десятків тисяч гривень на місяць. Ця несправедливість відбиває в людей охоту сплачувати пенсійні відрахування.
  • Система є ярмом на шиї працюючої людини, яке стає все важче. Тільки у невільній економіці можуть існувати такі надвеликі відрахування до Пенсійного фонду: 32% від фонду оплати праці підприємства плюс 2% від нарахованої заробітної плати працівника – більше третини трудового доходу працюючої людини тільки на пенсійні внески! Проте економіка України поступово звільнюватиметься від нав'язливої феодальної опіки уряду, хоче той цього, чи ні, в гіршому випадку ховаючись від останнього у «тінь». Тому загальна сума внесків у державний Пенсійний фонд неухильно скорочуватиметься.

По одежке протягивай ножки

Відсутність практичних прикладів того, як інші країни виходили з подібної ситуації, ускладнюватиме роботу з розробки та проведення реформи української пенсійної системи. Не покращує ситуацію й те, що українським урядам не цікаво займатися довгостроковими проектами, такими як пенсійна реформа, бо вони не розраховують, що протягом своєї каденції встигнуть отримати відповідну політичну вигоду, тобто лаври отримають вже наступники.

Єдине, що втішає у цій ситуації, так це те, що більшість громадян України сьогодні вже не дуже сподіваються по досягненні офіційного пенсійного віку отримати «від держави» достойну пенсію. Багато українських пенсіонерів не покладаються на милість уряду і продовжують працювати, хто де може, навіть після офіційного виходу на пенсію. Напевне це не та доля, на яку вони розраховували, і якої вони заслуговують, але це – найкраще, що вони можуть зробити. Звичайно, якщо не рахувати можливості активного впливу на уряд шляхом акцій протесту з вимогою термінового проведення пенсійної реформи.


1 дані взято зі статті «The end of retirement» в часописі The Economist від 25.06.2009

Немає коментарів: