неділя, 31 травня 2009 р.

Черговий епізод битви за українську демократію. Атака політичних лузерів.

Якщо дві найбільші політичні сили України планують обмежити рівень демократії, вони мають отримати рішучу відсіч

Лузер – від англійського loser: той, хто програв, або невдаха.

Якщо довіряти останнім повідомленням Інтернет-видань, Юлія Тимошенко та Віктор Янукович дійшли попередньої згоди, щодо створення широкої коаліції між політичними силами, які вони очолюють. А також щодо відповідної радикальної реформи Конституції, яка повинна закріпити домінування цих двох політичних сил в Україні до 2024 року.

Багато з тих, кому до печії набридли «собачі бої» в українському політикумі (а вони набридли напевне більшості громадян України), зітхне з полегшенням: нарешті найбільші політичні конкуренти починають домовлятися один з одним, а відтак з'являється надія, що в країні нарешті почнуть втілюватися реальні антикризові заходи, які виявилися не під силу нинішньому роз'єднаному уряду та кволій парламентській коаліції.

Та на жаль, є великі підозри вважати, що це об'єднання колишніх непримиримих опонентів насамперед переслідує зовсім іншу ціль: запобігти становленню та приходу до влади нових політичних лідерів, здатних перемогти на наступних виборах, перш за все – на наступних виборах президента України.

Диктатура іноді бувала економічно більш ефективною – але хто ці сучасні диктатори?

Багато хто в Україні скептично відноситься до демократичної системи правління, вказуючи при цьому на чисельні негативні приклади функціонування демократії в незалежній Україні, а також на приклади «економічних проривів», здійснених насамперед в деяких країнах Азії та Латинської Америки за наявності у тих країнах режиму політичної диктатури. Стверджуючи, що Україна не є готовою до демократії, перш за все – економічно, ці люди ратують за впровадження в Україні «тимчасової» диктатури на декілька років чи десятиріч, протягом яких будуть проведені болючі економічні реформи та створена матеріальна основа для появи справжнього середнього класу – головної опори майбутнього демократичного режиму.

Ернст Рахаров, розуміючи всю спокусливість такого сценарію, вважає його в сучасних українських умовах відверто нереальним. Не через те, що особисто для нього в такій Україні напевне не залишиться місця. А через наступні прагматичні міркування:

  • Будь-яка диктатура передбачає порушення прав людини. А такі порушення в сучасному світі все рідше залишаються безнаказаними. Будь-який авторитарний керманич, у разі порушень прав людини, навіть в своїй власній країні, серйозно ризикує рано чи пізно опинитися на лаві підсудних. Достатньо згадати колишнього президента Сербії Слободана Мілошевича. А останнім свідоцтвом цьому стало обвинувачення в геноциді Міжнародним кримінальним судом в Гаазі Омара аль-Башира, діючого президента Судану. З видачею відповідного ордеру на арешт. Що одразу зробило президента Судану практично невиїзним, а Судан – ізольованою від цивілізованого світу країною.
  • Україна межує з демократичною Європою. Тобто якщо Україна поведеться як антидемократична біла ворона, то вона автоматично ізолює себе від Євросоюзу – найбільшого ринку світу, що автоматично поставить під загрозу можливість швидкого підвищення добробуту українських громадян. Іншим наслідком такого кроку стане посилення залежності від Росії. Хтось може собі уявити, як Україна при цьому уникне громадянської війни та справжньої руїни, враховуючи стійкі незалежницькі настрої насамперед на Заході України?
  • Прихильники ідеї «тимчасової» диктатури марять про диктатора не простого, а «просвіченого». Щонайменш про такого собі українського Піночета. Але чи проглядається шукана «просвіченість» в особистостях Юлії Володимирівни чи Віктора Федоровича?

У підсумку маємо зробити прагматичний висновок, що іншого шляху розвитку, ніж насправді демократичний, у сучасної України просто не існує. В цьому сенсі і надалі дуже актуальними залишаються слова Вінстона Черчиля (Winston Churchill):

«Democracy is the worst form of government except all the others that have been tried. – Демократія – найгірша форма правління, за виключенням усіх інших, що були колись випробовувані.»

Тобто пошуки альтернативи демократичній формі правління в Україні не мають сенсу. Натомість українці мають знайти способи, як змусити українську демократію функціонувати ефективно.

Обмеження конкуренції в неконкурентоспроможній країні

У світлі останніх подій дуже цікавими і показовими є останній рейтинг конкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD) з Швейцарії, детальну інформацію стосовно позиції України в якому надає Дзеркало тижня. В цьому році Україна в цьому рейтингу з 57 країн – передостання. Тобто країна, у порівнянні з іншими країнами світу, є, м'яко кажучи, не дуже конкурентоспроможною.

Що це означає? Насамперед не те, що Україна програє в якомусь гіпотетичному змаганні з іншими державами світу. Передусім це означає, що бізнесмен, маючи вибір, в інший країні зможе працювати успішніше, ніж в Україні; що молода людина, маючи вибір, в іншій країні матиме можливість отримати кращу освіту; що гарний спеціаліст, маючи вибір, в іншій країні зможе знайти собі цікавішу роботу; що хвора людина, маючи вибір, в іншій країні отримає краще медичне обслуговування, і т.д.

В чому причина такого стану речей? Ернст Рахаров впевнений, що найголовнішою причиною є радянське минуле, в якому конкуренція була відсутня або обмежувалася в більшості сфер життя. Через відсутність традицій вільної конкуренції українці сьогодні мають здебільшого низькоякісні пропозиції послуг освіти, медичних та банківських установ, низький рівень пропозицій на ринку праці, низькоякісні комунальні послуги тощо. І над цим усім домінують дуже низькоякісні послуги, які неефективні владні інституції надають своїм громадянам.

Будь-який економіст знає, що якість пропозиції можна підвищити, підвищивши рівень конкуренції. Таким чином якість домінуючих над усім послуг владних інституцій можна підвищити, підвищивши рівень політичної конкуренції. Тобто збільшивши число учасників політичних змагань та зробивши правила гри більш прозорими.

На жаль, виходячи з першої інформації, Юлія Тимошенко у парі з Віктором Януковичем пропонуватимуть протилежне: штучне обмеження політичної конкуренції та подальше закриття політичної системи від суспільства, перш за все шляхом перенесення виборів президента у парламент та шляхом підсилення механізму імперативного мандату. На думка Ернста Рахарова, така реформа з часом призведе до подальшого падіння рівня ефективності державного управління та конкурентоспроможності України, а відтак – до зниження добробуту українських громадян.

Хто піде на нас з мечем, той від меча і загине

Об'єднання колишніх непримиримих політичних опонентів, щоб в останню мить провести конституційну реформу, є ознакою не сили, а слабкості. Обидва лідери політичних сил розуміють, що втрачають підтримку громадян і відчувають, що їхній час може закінчитись. Тому намагаються використати наявні повноваження та великі фракції в парламенті для консервації своєї присутності в українській владі на довгі роки наперед.

Але при цьому всім нам, громадянам України потрібно пам'ятати про найголовніше: ці два лідери та їхні політичні сили не мають нашого мандата на проведення запланованих ними реформ Конституції. На двох маючи довіру менше ніж половини громадян України, вони на сьогодні також не мають морального права пропонувати такі реформи. Тим більше реформи, які обмежують наші права з вибору собі влади у майбутньому.

Тому така реформа Конституції повинна бути зупинена. Використовуючи всі доступні та законні методи: блокування роботи Верховної Ради, масові протести громадян, моральний тиск на депутатів Верховної Ради з метою не допустити їхнього голосування за реформу Конституції тощо.

В усьому цьому на думку Ернста Рахарова є й позитивний аспект. Якщо Юлія Тимошенко та Віктор Янукович наважаться на такий відчайдушний крок, це означатиме для них гру ва-банк – програвши цю гру вони втратять своє політичне майбутнє. Таким чином громадяни України отримають чудову нагоду швидко позбавитись двох політичних лузерів, одночасно розчистивши шлях для нового покоління політиків та до більш конкурентної політики. Шлях, який з часом приведе до кращого життя.

Немає коментарів: