середа, 2 липня 2008 р.

Кандидатам в успішні президенти

Для більшості спостерігачів зрозуміло, що Анатолій Гриценко почав свою передвиборчу кампанію. Що є доброю новиною для Ернста Рахарова та інших українців, які сподіваються на відход від влади провідної «трійці», яка добряче таки «дістала» своєю перманентною політичною «мильною оперою», кожна серія якої стабільно закінчується патовою ситуацією для них, та поразкою для країни. Більше того, саме Анатолій Гриценко першим серед відомих українських політиків відкрито закликав «трійцю» не приймати участь у наступних президентських виборах. Заява дуже смілива, адже потенційний президентський рейтинг пана Гриценка на сьогодні на порядок менше середнього рейтингу «трійці». Але вона свідчить, що Анатолій Гриценко схоже має намір запропонувати українському суспільству нову політичну та владну модель.

Очевидно, що пан Гриценко стверджуючи, що він не набивав собі кишені, перебуваючи на державних посадах, хоче повернути в українську політику гасло на кшалт: «Ці руки нічого не крали». Що є цілком на часі. По-перше, запит на «чистих» політиків в українському суспільстві сьогодні не менш великий, ніж під час минулих президентських перегонів. По-друге, практично всі провідні політики, включаючи винахідника цього лозунгу Віктора Ющенка, свої «руки» на разі безнадійно дискредитували.

З іншого боку українське суспільство один раз вже обпеклося, повіривши в таке гасло, і зараз є куди більш скептичним та недовірливим. З великою певністю можна стверджувати, що просто словам воно більше не повірить. То ж спробуємо уявити, якими ДІЯМИ повинен підкріпити свої обіцянки кандидат в президенти, який хоче привернути на свою сторону виборців, що бажають чесної влади.

Перше, що спадає на думку це безпрецедентна прозорість. І навіть якщо це виглядає, як посягання на приватну сферу, кандидат повинен буде перш за все надати найвичерпнішу інформацію стосовно облаштування свого приватного життя. Українці завжди дуже цікавляться тим, «а що ж воно там там таке, за тим парканом?». Тому запобігти шкідливим спекуляціям опонентів можна тільки повністю той паркан прибравши. А це значить: публікація податкових декларацій щонайменше та повне звітування щодо всіх поїздок у відпустку за останні 10 років, запрошення всіх бажаючих журналістів на екскурсії до всіх об’єктів нерухомості, особистих та членів родини. Тобто кандидат в президенти, та члени його родини повинні бути готові до пильної невсипущої уваги до себе з боку громадськості, що означатиме свідому відмову від великої частини приватної сфери.

Другий аспект, щодо якого потрібно буде створити повну ясність – це стосовно джерел фінансування передвиборчої кампанії. У загалу не повинно бути ніяких сумнівів та приводів для спекуляцій щодо того, хто і заради чого фінансує кандидата. Враховуючи те, що в сучасних українських умовах політичним проектам дуже складно обійтися без підтримки великого капіталу, треба винайти модель, яким чином це може відбутися гранично прозоро. Крім того успішний кандидат повинен буде вирішити дуже непросте завдання: яким чином скористатися підтримкою великого капіталу, який є дуже непопулярним в очах більшості виборців, і при цьому не дискредитувати себе.

Мабуть одним із шляхів вирішення попереднього завдання стане залучення якмога більшої кількості дрібних внесків у бюджет кампанії. Відповідний досвід та технології для цього можна знайти в Америці: перш за все за допомогою інтернету, на цьогорічних праймеріз Барак Обама спромігся зібрати більш ніж 1 мільйон невеликих грошових внесків від простих американців. Крім максимальної прозорості, дуже велика додаткова перевага такої підтримки полягає також і в тому, що ці 1 мільйон дрібних донорів є ще й активними агітаторами за свого кандидата. Це ж маленьке чудо: люди не тільки працюють безкоштовно на успіх свого кандидата, вони ще й підтримують його матеріально! Який контраст з типовим українським випадком проплачених мітингувальників та прапоромахачів! У кандидата є ще десь один рік, щоб адаптувати цю американську технологію до українських реалій. 1 мільйону дрібних донорів в Україні не мобілізуєш, але навіть декілька десятків тисяч здатні докорінно змінити правила ведення політичних кампаній.

Наступною у переліку необхідних дій є створення професійної команди. Поки що всі політичні проекти в Україні є комбінацією фан-клубу певної особистості та пулу великих інвесторів. Тому жоден з цих проектів не був і не буде успішним в довгостроковому аспекті. Знаючи про це, велика кількість виборців вже вміє їх розрізняти і їм не довіряє. Професійна команда відрізнятиметься від цих утворень наявністю публічної ідеології, цілей та завдань, конкурсним та конкурентним набором на посади, чітким та прозорим розподілом ролей, відкритістю як до зовнішньої, так і для внутрішньої критики та стимулюванням за результатами роботи. Ернст Рахаров впевнений, що в сучасній Україні вже з’явилися лідери та менеджери, які досягли певного рівня самодостатності і ладні працювати за ідею. Вони не довіряють наявним провідним політикам, бо ті кожного разу зловживали їхньою довірою. Але вони охоче підуть за тим, хто на справі послідовно доводитиме, що керується іншими принципами і буде щиро відданий своїй команді.

Останньою в переліку ДІЙ є адресація свого політичного минулого. Враховуючи ситуацію суперечливого законодавства, в сучасній Україні практично неможливо зробити щось масштабне, хоча б формально не порушивши при цьому якогось закону. Тому щоб запобігти закидам опонентів, успішний кандидат буде змушений зробити щире публічне покаяння перед виборцями за минулі проступки та помилки. Навіть якщо за деякі з них може загрожувати кримінальне покарання. При цьому можна навіть закликати правоохоронні органи почати кримінальне впровадження проти себе, але з вимогою, зробити те ж саме стосовно інших кандидатів, які без сумніву матимуть не менше подібних «гріхів». В результаті усі гілки влади раптом виявилися б дуже зацікавленими у прийнятті доброго закону про одноразову амністію, який би зняв тягар відповідальності з них усіх за минулі проступки, водночас посиливши відповідальність за всі наступні. Такий крок засвідчив би серйозність намірів кандидата та його готовність на самопожертву заради руйнування порочних аспектів діючої системи.

Всі перелічені кроки тісно пов’язані між собою. Вони є надскладними і майже нездійсненними, проте тільки їх здійснення уможливить успішну експлуатацію гасла про «чисті руки» в сучасних українських реаліях.

Ернст Рахаров не плекає великих надій на те, що вже у наступній президентській кампанії переможе кандидат з «чистими руками» та дієздатною командою. Проте сам факт участі такого кандидата у кампанії спроможний дати старт новій ері у розвитку України. Тоді обов’язково прийде час коли такий кандидат переможе на виборах і стане першим справді успішним президентом України.

Немає коментарів: