Переможець президентських виборів навряд чи отримає більше 50% голосів
До завершення чергових українських президентських виборів ще декілька місяців, а громадяни України вже стали свідками застосування всього традиційного арсеналу виборчих технологій: найчастіше – чорних, іноді – сірих, зрідка – відносно білих. На службу агітації поставлені: і не зовсім законна провокаційна зовнішня реклама , і штучні гучні скандали, і навіть епідемія грипу. Можна не сумніватися – напруга перегонів і надалі зростатиме.
Є таке враження, що головні учасники намагаються довести «температуру» в суспільстві до того ж рівня, як під час попередніх президентських виборів п'ять років тому. Навіть незважаючи на те, що суспільство сьогодні перебуває у принципово іншому стані.
Найголовніше – по-іншому почувається та його частина, яка формулює домінуючу суспільну думку. За п'ять років ці люди багато чому навчилися і відповідно не бачать особливих підстав для збудження. Для них сьогодні мова йде не про цивілізаційний вибір, а про обрання наступного невдахи-президента.
Те, що для більшості в суспільстві президент продовжує бути «найбільшою людиною в державі, яка – якщо захоче – може все», приречує майбутнього переможця виборів на роль чергового розчарування. Для цього є низка передмов:
- Новий президент матиме такі ж обмежені повноваження, насамперед в економічний сфері, як і нинішній. Повернення до попередньої версії Конституції, яка діяла за часів президенства Леоніда Кучми, є дуже малоймовірним.
- На даному етапі в українській політичній еліті практично немає ефективних команд, на які міг би спертися новообраний президент для того, щоб провести рішучі реформи. Без таких реформ істотне поліпшення життя громадян неможливе. А відтак – малоймовірним є зростання рейтингу популярності нового президента після виборів.
- Нового президента, незалежно від того, хто ним стане, скоріше за все оберуть з результатом 40 з лишком відсотків, тобто менше половини від тих, хто прийме участь у голосуванні. Таким чином новообраний президент не матиме морального права стверджувати, що нього (чи за неї) проголосували більшість українців.
Доброго ранку, шановний кандидате! Погані новини: Ви перемогли!
Низька підтримка виборців стане лише початком проблем нового президента. Нездійсненні обіцянки, роздані під час перегонів, як привиди почнуть його (чи її) переслідувати починаючи з перших днів на посаді. Необхідні підвищення цін на газ для населення, на комунальні послуги, на проїзд в громадському транспорті тощо, відтерміновані перед виборами, аж ніяк не сприятимуть зростанню його (чи її) популярності. В результаті перемога на виборах для нового президента швидше за все стане пірровою.
Невже цього не розуміють головні претенденти на цю перемогу? Напевне вони розуміють, але відмовитись від участі у тому, що українці (некоректно) вважають головними виборами в країні, вони не можуть.
Рівень персоніфікації політичного процесу в Україні є надзвичайно високим. Практично будь-яка політична сила є чимось лишень трохи більшим за фан-клуб її лідера. Тому відмовившись від участі в головних виборах в країні лідер ризикує поставити хрест на як на власному політичному майбутньому, так і на майбутньому свого «фан-клубу».
Відтак «фан-клуби» у кампанію устряють, і ведуть вони її так, як вміють: передусім роблячи ставку на емоції виборців – фан-клуб інакше агітувати не може. Звідси штучне нагнітання «температури» в суспільстві.
Парадокс у тому, що роблячи ставку на емоції під час кампанії, «фан-клуби» збільшують амплітуду майбутньої негативної емоційної реакції суспільства на перелічені вище непопулярні урядові заходи. Після виборів суспільство асоціюватиме ці заходи з новообраним президентом.
Виходить, перемога на президентських виборах означатиме для новообраного президента практично таку ж саму політичну смерть, як і відмова від участі у виборах взагалі. Тільки у першому випадку ця смерть напевне буде дещо повільнішою – той же Віктор Ющенко все ще має пару відсотків своїх прихильників.
Ситуація складається як у казці: «направо підеш – коня втратиш, наліво підеш – голову загубиш». І схоже, що виходити з цієї ситуації провідні кандидати, які мають реальні шанси на перемогу, сподіваються, як і у тій казці – розраховуючи на диво.
Ці вибори – шанс покінчити з «диваками»
Дивом, на яке напевне розраховують провідні українські політики, має стати швидке перероблення української системи урядування «під себе». Найпростішим кроком могла б бути спроба переформатувати парламентську більшість, наприклад, за допомогою СБУ. Дещо складніше буде все ж таки спробувати відмінити конституційну реформу 2004 року. Ще складніше – спробувати провести нову конституційну реформу.
Але давайте згадаємо, що переможець виборів навряд чи отримає голоси навіть більшості тих українців, які візьмуть участь у другому турі виборів! Тому він (чи вона) об'єктивно не матимуть суспільного мандату на зміни системи урядування на власний розсуд. І громадянське суспільство в Україні вже є достатньо сильним, щоб таких змін не допустити.
Ті українські політики, які сподіваються на диво, замість того, щоб наполегливо створювати умови для появи в українській політиці професійних ефективних команд, мають бути витісненими з мейнстріму політичного життя. Ці вибори – унікальна нагода досягти великого прогресу на цьому напрямку.
З «трійки» провідних українських політиків – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович – від яких вже так втомилося суспільство, двоє миттєво втратять більшу частину свого політичного впливу одразу після визначення переможця президентських виборів. Цей же переможець має всі шанси втратити більшу частину свого впливу вже протягом нетривалого періоду після своєї піррової перемоги.
Виглядає занадто добре, щоб стати реальністю? Можливо, але оптимізм вселяє те, що ніякі дива, для втілення такого сценарію непотрібні. Достатньо тільки забезпечити об'єктивний хід демократичного процесу, запобігши можливим «дивацтвам».
Відтак головне на цих виборах – не хто переможе, а як вони пройдуть. Чим коректніше будуть списки виборців, чим організованіше та законослухняніше будуть виборчі комісії, чим більш відкритим для незалежних спостерігачів та журналістів буде процес виборів та підрахунку голосів – тим більший крок уперед до стабільності та добробуту зробить Україна.
У цьому сенсі запровадження електронного реєстру виборців, незважаючи на всю неоднозначність цього заходу, є безсумнівним прогресом. Інші заходи з покращення організації виборів, та підвищення прозорості виборчого процесу мають послідувати. Такі речі є набагато менш яскравими, ніж передвиборчі акції кандидатів, але саме вони визначають успіх країни в довгостроковому аспекті.
Ці вибори можуть стати дійсно доленосними для України. Але зовсім не в тому сенсі, як поки що (некоректно) вважає більшість українців. Не перемога певного кандидата «врятує Україну», а перемога у дечомусь нудного демократичного процесу над сильними емоціями, за допомогою яких «фан-клуби» кандидатів намагаються ошукати виборців.