Не все є опозиція, що намагається нею виглядати

Найголовніше на цих виборах – обрати ефективну опозицію. На мою думку нею найшвидше стане об'єднання Громадянської позиції та Демальянсу

З точки зору економіки незалежна Україна ще ніколи не була в такому критичному стані. Україна не контролює частину своїх територій, але при цьому вона продовжує за них платити. Україна веде війну із супротивником, якого вона ніколи не зможе перемогти. І при цьому Україна де-факто вже є банкрутом, її платоспроможність повністю залежить від зовнішнього фінансування. В Україні вже почалася зима, але в українських газосховищах об’єктивно недостатньо газу для опалення та промисловості, на складах українських теплових електростанцій недостатньо вугілля для вироблення електроенергії. І при цьому всьому Україна все ще має нереформований пострадянський державний апарат, від якого в кращому випадку мало користі, в гіршому – багато шкоди.

З іншого боку, в мене сьогодні менше сумнівів щодо того, чи виживе Україна, ніж рік тому. Тому що рік тому питання звучало: Чи виживе? А сьогодні питання вже стоїть: Як виживе?

Стараннями Володимира Путіна в Україні на парламентських виборах вперше не стоїть питання: на Схід, чи на Захід? Але при цьому по-новому постає питання влади і опозиції. Очевидно, що так чи інакше в новому складі Верховної Ради буде сформовано пропрезидентську більшість. Але далеко не так очевидно, хто зможе цій більшості конструктивно і ефективно опонувати, щоб не допустити побудови чергової вбивчої «вертикалі влади».

Записна «опозиція» з «Опозиційного блоку» чи «Сильної України» цього точно не зможе. Ці люди в політичних питаннях будуть не опозицією, а п’ятою колоною Путіна. А в економічних – колаборантами влади в усіляких корупційних схемах.

«Радикальна партія» Ляшка буде українським аналогом ЛДПР Жириновського, галасу від неї буде багато, але результати діяльності – приблизно такі самі, як і у вищезгаданих «опозиціонерів».

«Блок Юлії Тимошенко» дещо модернізувався, але не схоже, що суттєво модернізувалася сама Юлія Володимирівна. Вона звичайно швидше за всіх почне претендувати на роль справжньої опозиції, але гратиме вона цю роль опортуністично та популістськи.

«Народний фронт» – перший кандидат на участь в коаліції з «Блоком Петра Порошенка», тому на роль опозиції розглядати його наразі недоречно.

Голосувати за «Свободу» я собі дозволити не можу. Щонайменше до тих пір, поки вони не відмежувалися від дуже недоречної на сьогодні радикалки Ірини Фаріон. Та і у їхню ефективну опозиційність з фахових питань я не вірю.

Тому на вибір залишаються дві політичні сили: «Громадянська позиція», яка йде на вибори разом з «Демальянсом», та «Самопоміч».

Звісно, концентрація громадянських активістів та нових яскравих обличь найвища у «Самопомочі», але з іншого боку – вони поки що не мали можливості на практиці довести свої командні якості. Крім того, базовим для «Самопомочі» поки що все ж є західний регіон України, а мені хотилося б підтримати політичну силу, яка є більш рівномірно представлена на всій її території.

Відтак я голосуватиму за «Громадянську позицію». Незважаючи на останню заяву Анатолія Гриценка, що «Громадянська позиція» охоче піде у владну коаліцію, щось мені підказує, що або її туди не візьмуть, або з часом вона звідти вийде, або залишиться, але гратиме роль внутрішньої опозиції.

Додатковий аргумент на користь голосування за «Громадянську позицію» – це факт її об’єднання з «Демальянсом». Як відомо, демократи звичайно об’єднуються лише перед розстрілом, тому я вважаю, що факт об’єднання двох демократичних сил, коли розстріл їм, дякувати Богові, не загрожує, заслуговує на особливу підтримку.

Перед президентськими виборами 2010 року я писав про такі слабкі місця Анатолія Гриценка:

- Слабкі знання в галузі економіки.

- Надто маленька команда.

- Нездатність організувати потужну передвиборчу кампанію.

На цих виборах, насамперед завдяки союзу з «Демальянсом», всі ці недоліки багато в чому виправлені.

Що ж стосується інформаційної кампанії проти Анатолія Гриценка, що відбувалася останніми тижнями, то я не почув там жодних достовірних аргументів, які б переконали мене відмовитися від мого вибору. Звичайно такі аргументи чомусь спливають за тиждень до виборів, а потім якось втрачають актуальність і далі не розслідуються. Така вже особливість українських передвиборних змагань...

Ці кляті округи…

Як українець, який проживає за кордоном, я на жаль позбавлений права голосувати за мажоритарного кандидата (сподіваюся, що нова Верховна Рада нарешті проведе радикальну реформу виборчого законодавства та запровадить відкриті виборчі списки, після чого, в мене знову буде повноцінне право голосу). Але ніщо не заважає мені висловити свою думку, за кого я б голосував на тих округах, які мені так чи інакше близькі, і ситуація на яких мені добре відома. Отже:

- Округ № 47 на Донеччині з центром в моєму рідному місті Слов’янську: я б проголосував за Олега Зонтова, нинішнього в.о. мера та кандидата від «Блоку Порошенка». В Слов’янську все досить просто – лише голосування за Зонтова здатне завадити перемозі колишнього мера Рибачука, який має дуже сумнівну репутацію, або банальній «купівлі» округу чоловіком Королевської «гречкосієм» Солодом.

- Округ № 96 у Вишгородському районі на Київщині, де зараз проживають мої батьки: я б проголосував за кандидатку від «Демальянсу» Олену Мініч. Цей округ – це маленька катастрофа. Загалом на ньому висунулися 50(!) кандидатів. Кандидати від демократичних сил конкурують один з одним і все виглядає так, що округ просто «зливається» на користь екс-регіонала Ярослава Москаленка. Відтак шансів у пані Олени небагато, але обирати когось все ж треба. Загалом, округ № 96 на цих виборах напевне найкраще демонструє, чому конче необхідно міняти нинішню систему виборів.

- Округ № 102 з центром у м. Знам’янка на Кіровоградщині, де проживають родичі моєї дружини: довіряючи колишнім журналістам Мустафі Найему та Сергію Лещенку я б проголосував за спільного кандидата від демократичних Андрія Лавруся. Як і у Слов’янську, головна мета цього голосування – запобігти «купівлі» округу колишнім членом «молодої команди Леоніда Черновецького» «гречкосієм» Олесем Довгим.

Post-war Sloviansk / Післявоєнний Слов’янськ / Послевоенный Славянск

This is a special blog post in media format / Спеціальна оповідь в медійному форматі / Специальный рассказ в медийном формате

While still on the high-speed train from Kyiv to Sloviansk I red an intriguing FB post by Aleksandr Dugin – one of the main Putin’s ideologues behind the current conflict in Eastern Ukraine – about the current situation in my native town of Slovyansk.

Ще перебуваючи на швидкісному потязі Київ-Слов’янськ прочитав інтригуючий допис Олександра Дугіна на ФБ про поточну ситуацію в моєму рідному місті Слов’янську.

Еще по дороге в Славянск на поезде Киев-Славянск прочитал интригуючий пост Александра Дугина на ФБ о настоящей ситуации в моем родном городе.

For those who don’t speak Russian: Mr. Dugin proclaimed in his post that native population of Sloviansk had been eliminated or deported and replaced by the “actors of Kyiv’s junta”.

So on arrival I was relieved to discover that not all natives disappeared after all: two of my cousins living in the town from their birth were waiting for me at the train station.

Але прибувши у Слов’янськ я з полегшенням побачив, що таки не всі мешканці були кудись депортовані – двоє моїх двоюродних братів, що живуть у Слов’янську починаючи із дня їхнього народження, зустрічали мене на вокзалі.

Но прибыв в Славянск я с облегчением увидел, что все же не все жители были депортированы – двое моих двоюродных братьев, которые живут в Славянске со дня своего рождения, встречали меня на вокзале.

What I have found in Sloviansk was a more or less normal town with many people on the streets (despite intense summer heat), quite some cars, public transport already functioning, most banks, shops and even some cafes open for business.

Те, що я побачив, було вже більш-менш нормальне місто: незважаючи на сильну спеку, на вулицях було багато людей, немало машин, курсуючі маршрутки, відкриті магазини, банки, і навіть деякі кафе.

То, что я увидел, было уже более-менее нормальным городом: несмотря на сильную жару, на улицах было много людей, немало машин, курсирующие маршрутки, открытые магазины, банки, и даже некоторые кафе.

But still some buildings and especially the suburb of the town called Semenivka had been badly damaged during the two-months fighting between the Russian-backed separatists, who took the town as a hostage, and Ukrainian forces who clumsily tried to remove them.

Тим не менш, деякі будинки, і особливо приміський район Семенівка, за приблизно два місяці боїв постраждали дуже сильно.

Тем не менее, некоторые дома, а особенно пригород Семеновка, за приблизительно два месяца боев пострадали очень сильно.

”Negotiants’ house” / “Купецький будинок” / “Купеческий дом”

Bus stop in Semenivka / Тролейбусна зупинка в Семенівці / Троллейбусная остановка в Семеновке

Kindergarten in Semenivka / Дитсадок в Семенівці / Детский сад в Семеновке

Psychiatric clinic in Semenivka / Психіатрична лікарня в Семенівці / Психиатрическая больница в Семеновке

Here’s my first small video from Semenivka.

Моє перше невелике відео із Семенівки.

Мое первое небольшое видео из Семеновки.

Post-war situation in Semenivka / Післявоєнна ситуація в Семенівці / Послевоенная ситуация в Семеновке

One of the destroyed houses on the road Kharkiv-Rostov / Один із зруйнованих будинків на шляху Харків-Ростов / Один из разрушенных домов на трассе Харьков-Ростов

Car-washing station on the road / Автомийка біля дороги / Автомойка около дороги

Here’s my second video from Semenivka – bridge on the road Kharkiv-Rostov blown-up by the Russian-backed militants.

Моє друге відео із Семенівки – міст на шляху Харків-Ростов, підірваний проросійськими бойовиками.

Мое второе видео из Семеновки – мост на трассе Харьков-Ростов, подорванный пророссийскими боевиками.

Blown-up bridge near Semenivka / Підірваний міст біля Семенівки / Подорванный мост около Семеновки

Temporary floating bridge / Тимчасовий понтонний міст / Временный понтонный мост

After having seen all that damage we went to visit one of the historic sites near Sloviansk which can probably provide the best explanation of why this area is so symbolic – the village of Mayaky.

Побачивши на власні очі всі ці руйнування ми вирушили до одного з історичних місць навколо Слов’янська, яке напевне найкращим чином пояснює символічне значення цієї місцевості – село Маяки.

Увидев собственными глазами все эти разрушения ви отправились в одно из исторических мест около Славянска, которое наверное наилучшим образом объясняет символическое значение этой местности – село Маяки.

A privately reconstructed old Ukrainian farmyard is the right scenery to explain the historic background of these borderlands between settled European civilization and nomadic cultures of the Eurasian steppe.

Українська хата, відбудована коштом місцевого краєзнавця, є найкращим фоном для розповіді про ці землі, які історично грали роль прикордоння між осідлою європейською цивілізацією і кочовими звичаями євразійських степів.

Украинская хата, восстановленная одним местным краеведом, является наилучшим фоном для рассказа об этих землях, которые исторически играли роль приграничью между оседлой европейской цивилизацией и кочевыми традициями евразийских степей.

Historic sites near Sloviansk - village of Mayaky / Історичні місця навколо Слов'янська - село Маяки / Исторические места около Славянска – село Маяки

On our way back from Mayaky we visited a muss-grave in Sloviansk where bodies of 14 people killed by the pro-Russian militants have been found (in the video I say 18 but that was mistaken). Some of the bodies have already been identified: two of them – as priests of one of the evangelical churches and the other two – as sons of another evangelical priest.

Повертаючись з с. Маяки ми відвідали братську могилу, де було знайдено 14 тіл жертв проросійських бойовиків (на відео я кажу про 18 тіл, але це було помилкою). Деякі з тіл вже було ідентифіковано: двоє – як священники євангельської церкви, і два інших – як сини іншого євангельського священника.

Возвращаясь из с. Маяки мы посетили братскую могилу, где было найдено 14 тел жертв пророссийских боевиков (на видео я говорю о 18 телах, но это было ошибкой). Некоторые из тел уже было идентифицировано: двоих – как священников евангельской церкви, и двоих других – как сыновей евангельского священника.

Mass-grave of the victims of pro-Russians militants / Братська могила жертв проросійських бойовиків

As a conclusion of my report from Sloviansk I want to mention the question asked many times by different people there: Won’t THEY come back? This is an expression of a fundamental lack of security which hangs over people’s lives there like a large dark cloud. For more than 300 years people in and around Sloviansk live under such a cloud, which gets darker from time to time as it is the case right now. Can the civilized world help to dissipate that damned cloud once and for all?

На завершення мого репортажу із Слов’янська я хочу навести питання, яке і чув багато разів від різних людей: А ВОНИ не повернуться? В цьому питанні – відчуття небезпеки, що нависає над людським життям як велика чорна хмара. Вже більше 300 років люди у Слов’янську і в регіоні живуть під цією хмарою, котра інколи, як нині, стає ще чорнішою. Коли вже цивілізований світ допоможе розсіяти цю кляту хмару раз і назавжди?

В завершение моего репортажа из Славянска я хочу привести вопрос, который слышал много раз от разных людей: А ОНИ не вернутся? В этом вопросе – ощущение опасности, которое нависает над человеческой жизнью как большая черная туча. Уже более 300 лет люди в Славянске и регионе живут под этой тучей, которая иногда, как сейчас, становится еще чернее. Когда уже цивилизованный мир поможет рассеять эту проклятую тучу раз и навсегда?