субота, 25 жовтня 2014 р.

Не все є опозиція, що намагається нею виглядати

Найголовніше на цих виборах – обрати ефективну опозицію. На мою думку нею найшвидше стане об'єднання Громадянської позиції та Демальянсу

З точки зору економіки незалежна Україна ще ніколи не була в такому критичному стані. Україна не контролює частину своїх територій, але при цьому вона продовжує за них платити. Україна веде війну із супротивником, якого вона ніколи не зможе перемогти. І при цьому Україна де-факто вже є банкрутом, її платоспроможність повністю залежить від зовнішнього фінансування. В Україні вже почалася зима, але в українських газосховищах об’єктивно недостатньо газу для опалення та промисловості, на складах українських теплових електростанцій недостатньо вугілля для вироблення електроенергії. І при цьому всьому Україна все ще має нереформований пострадянський державний апарат, від якого в кращому випадку мало користі, в гіршому – багато шкоди.

З іншого боку, в мене сьогодні менше сумнівів щодо того, чи виживе Україна, ніж рік тому. Тому що рік тому питання звучало: Чи виживе? А сьогодні питання вже стоїть: Як виживе?

Стараннями Володимира Путіна в Україні на парламентських виборах вперше не стоїть питання: на Схід, чи на Захід? Але при цьому по-новому постає питання влади і опозиції. Очевидно, що так чи інакше в новому складі Верховної Ради буде сформовано пропрезидентську більшість. Але далеко не так очевидно, хто зможе цій більшості конструктивно і ефективно опонувати, щоб не допустити побудови чергової вбивчої «вертикалі влади».

Записна «опозиція» з «Опозиційного блоку» чи «Сильної України» цього точно не зможе. Ці люди в політичних питаннях будуть не опозицією, а п’ятою колоною Путіна. А в економічних – колаборантами влади в усіляких корупційних схемах.

«Радикальна партія» Ляшка буде українським аналогом ЛДПР Жириновського, галасу від неї буде багато, але результати діяльності – приблизно такі самі, як і у вищезгаданих «опозиціонерів».

«Блок Юлії Тимошенко» дещо модернізувався, але не схоже, що суттєво модернізувалася сама Юлія Володимирівна. Вона звичайно швидше за всіх почне претендувати на роль справжньої опозиції, але гратиме вона цю роль опортуністично та популістськи.

«Народний фронт» – перший кандидат на участь в коаліції з «Блоком Петра Порошенка», тому на роль опозиції розглядати його наразі недоречно.

Голосувати за «Свободу» я собі дозволити не можу. Щонайменше до тих пір, поки вони не відмежувалися від дуже недоречної на сьогодні радикалки Ірини Фаріон. Та і у їхню ефективну опозиційність з фахових питань я не вірю.

Тому на вибір залишаються дві політичні сили: «Громадянська позиція», яка йде на вибори разом з «Демальянсом», та «Самопоміч».

Звісно, концентрація громадянських активістів та нових яскравих обличь найвища у «Самопомочі», але з іншого боку – вони поки що не мали можливості на практиці довести свої командні якості. Крім того, базовим для «Самопомочі» поки що все ж є західний регіон України, а мені хотилося б підтримати політичну силу, яка є більш рівномірно представлена на всій її території.

Відтак я голосуватиму за «Громадянську позицію». Незважаючи на останню заяву Анатолія Гриценка, що «Громадянська позиція» охоче піде у владну коаліцію, щось мені підказує, що або її туди не візьмуть, або з часом вона звідти вийде, або залишиться, але гратиме роль внутрішньої опозиції.

Додатковий аргумент на користь голосування за «Громадянську позицію» – це факт її об’єднання з «Демальянсом». Як відомо, демократи звичайно об’єднуються лише перед розстрілом, тому я вважаю, що факт об’єднання двох демократичних сил, коли розстріл їм, дякувати Богові, не загрожує, заслуговує на особливу підтримку.

Перед президентськими виборами 2010 року я писав про такі слабкі місця Анатолія Гриценка:

- Слабкі знання в галузі економіки.

- Надто маленька команда.

- Нездатність організувати потужну передвиборчу кампанію.

На цих виборах, насамперед завдяки союзу з «Демальянсом», всі ці недоліки багато в чому виправлені.

Що ж стосується інформаційної кампанії проти Анатолія Гриценка, що відбувалася останніми тижнями, то я не почув там жодних достовірних аргументів, які б переконали мене відмовитися від мого вибору. Звичайно такі аргументи чомусь спливають за тиждень до виборів, а потім якось втрачають актуальність і далі не розслідуються. Така вже особливість українських передвиборних змагань...

Ці кляті округи…

Як українець, який проживає за кордоном, я на жаль позбавлений права голосувати за мажоритарного кандидата (сподіваюся, що нова Верховна Рада нарешті проведе радикальну реформу виборчого законодавства та запровадить відкриті виборчі списки, після чого, в мене знову буде повноцінне право голосу). Але ніщо не заважає мені висловити свою думку, за кого я б голосував на тих округах, які мені так чи інакше близькі, і ситуація на яких мені добре відома. Отже:

- Округ № 47 на Донеччині з центром в моєму рідному місті Слов’янську: я б проголосував за Олега Зонтова, нинішнього в.о. мера та кандидата від «Блоку Порошенка». В Слов’янську все досить просто – лише голосування за Зонтова здатне завадити перемозі колишнього мера Рибачука, який має дуже сумнівну репутацію, або банальній «купівлі» округу чоловіком Королевської «гречкосієм» Солодом.

- Округ № 96 у Вишгородському районі на Київщині, де зараз проживають мої батьки: я б проголосував за кандидатку від «Демальянсу» Олену Мініч. Цей округ – це маленька катастрофа. Загалом на ньому висунулися 50(!) кандидатів. Кандидати від демократичних сил конкурують один з одним і все виглядає так, що округ просто «зливається» на користь екс-регіонала Ярослава Москаленка. Відтак шансів у пані Олени небагато, але обирати когось все ж треба. Загалом, округ № 96 на цих виборах напевне найкраще демонструє, чому конче необхідно міняти нинішню систему виборів.

- Округ № 102 з центром у м. Знам’янка на Кіровоградщині, де проживають родичі моєї дружини: довіряючи колишнім журналістам Мустафі Найему та Сергію Лещенку я б проголосував за спільного кандидата від демократичних Андрія Лавруся. Як і у Слов’янську, головна мета цього голосування – запобігти «купівлі» округу колишнім членом «молодої команди Леоніда Черновецького» «гречкосієм» Олесем Довгим.

Немає коментарів: