неділя, 16 серпня 2009 р.

Крик розпачу

Росія у відчаї і потребує допомоги. Свідченням цього є грізне звернення Д. Медведєва до В. Ющенка.

Не встиг Ернст Рахаров опублікувати свою попередню оповідь, присвячену майбутньому України та Росії, як Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв подбав про необхідність продовження цієї тематики. Але якщо та оповідь була більше сфокусована на Україні, то цього разу доведеться присвятити більше уваги більш важкому випадку – Росії.

На перший погляд грізний тон та зміст звернення російського президента виглядає як казус беллі (casus belli – лат., формальне виправдання переходу до військових дій) по відношенню до України. І всім українцям слід поставитися до цього звернення з максимальною серйозністю.

Але щоб найкращим чином відреагувати на наміри великого північного сусіди, треба спочатку ґрунтовно розібратися з тим, що відбувалося в Росії протягом останніх двох десятиріч. А потім уявити собі подальший розвиток цієї держави, враховуючи домінуючі глобальні тренди, а також вектори розвитку на пострадянському просторі.

Демографічна ситуація: війна з самими собою

Росія, як і Україна, а також як і більшість решти пострадянських країн, перебуває в стані демографічної кризи: починаючи з середини 90-х років її населення скорочується і сьогодні складає близько 142 млн., зменшуючись кожного року приблизно на 700 тис. чоловік. В результаті, згідно деяких прогнозів, у 2050 році воно може зменшитись до 100 млн. осіб.

Таке різке чисельності скорочення населення, на фоні його «старіння» – збільшення частки людей пенсійного віку і відповідного зменшення частки працездатного населення – неодмінно відіб'ється на економічній потужності країни, а відтак і на її впливовості в світі.

Разом із скороченням чисельності населення відбувається зміна його структури, а саме:

  • населення азіатської частині Росії скорочується більш швидкими темпами, ніж населення європейської її частини, в результаті густота населення на Дальньому Сході Росії ледве досягає однієї особи на квадратний кілометр, в той час як на іншому березі Амура, в Китаї, вона у 140 разів більша;
  • найшвидшими темпами скорочується чисельність насамперед слов'янських етнічних груп, тобто скорочується частка етнічних росіян – титульної нації – відносно інших етнічних груп, що загрожує зростанням міжетнічної конфліктності у суспільстві, яке вже й сьогодні потерпає від низького рівня толерантності;
  • кількість вірних православної конфесії – «титульної релігії» – щонайменш не зростає, в той час, як деякі інші конфесії, насамперед мусульманство (кількість мусульман в Росії сьогодні оцінюється від 20 до 25 млн.), продовжують набирати силу, ставлячи під сумнів роль православної церкви як де-факто державоутворюючої релігії вже в найближчому у майбутньому.

Демографічні тенденції сучасної Росії ставлять під знак питання саму можливість збереження російської держави у її сьогоднішньому вигляді. Тому не важко уявити, що дехто в російському керівництві бачить в Україні найбільше джерело придатного «людського матеріалу», яким можна було б який час «латати проріхи» на широкому тілі цієї держави. Тільки вони повинні зрозуміти, що погрозами вони точно нічого не досягнуть.

Водка та видовища

Порівняно з розвинутими країнами, сьогоднішня Росія здатна забезпечити своїм громадянам доволі низьку якість життя. Звісно, в середньому вона може бути дещо вища за українську, але мова зараз не про Україну, до того ж середні показники маскують великі диспропорції між Москвою та периферією.

Причин низької якості життя в Росії багато: від розповсюджених шкідливих звичок на кшталт алкоголізму до колосальної майнової нерівності, від корупції та забюрократизованості до російської ментальності, що велику увагу приділяє вірі в долю, і меншу – вірі в себе.

Такі причини неможливо швидко усунути. «Перевиховати» власну державну машину та власний народ надзвичайно важко. Проте хоча б без часткового «перевиховання» Росія навряд чи матиме стабільне та щасливе майбутнє. Але на жаль, нинішня російська влада навіть не робить спроб це зробити. Натомість шукаючи «зовнішніх ліків» для внутрішніх хвороб.

Російські енергетичні гойдалки

Російсько-українська газова угода, підписана після чергової «газової кризи» у січні цього року містить у собі «європейську формулу» розрахунку ціни за російський газ. Спрощено ця формула виглядає так: ціна на російський газ базується на ринковій ціні на нафту, якою та була рік тому. Таким чином, в результаті різкого падіння ціни на нафту в другій половині минулого року, в другій половині цього року Газпром і російський бюджет отримають за свій товар набагато менше, ніж вони отримували рік тому. А враховуючи те, що європейські споживачі сьогодні споживають набагато менше російського газу, ніж рік тому, суми виручки від торгівлі газом можуть скоротитися в декілька разів.

В результаті не дивно, що російська економіка вперто не хоче повертатися до зростання незважаючи на багатомільярдні вливання в економіку з держбюджету та стабілізаційного фонду. Адже економічна активність в Росії дуже сильно залежить від надходжень газо- та нафтодоларів.

Знаючи про це, команда, яка знаходиться при владі в Росії починаючи з 2000-го року, зробила дуже мало для диверсифікації економіки і закладання основи для її більш сталого розвитку. Замість цього, готуючись до очікуваного погіршення економічної ситуації через погіршення світової кон'юнктури на ринку енергоносіїв, ця команда концентрує свої зусилля на диверсифікації образів ворога – тобто створенні декількох таких образів: Грузії, України, Сполучених Штатів, Великобританії тощо, які можуть використовуватись за потреби в тій чи іншій ситуації.

«Покой нам только снится»

Вінстон Черчіль якось порівняв кремлівські політичні інтриги з бійкою бульдогів під килимом: спостерігачі часто чують голосне гарчання, але не можуть вгадати переможця до тих пір, поки він сам не з'явиться з-під килима. На жаль, з тих пір мало що змінилося в російській внутрішній політиці – існує дуже мало відкритої інформації про те, що насправді відбувається на вищих щаблях російської владної піраміди.

З досить великою часткою впевненості можна казати лише про те, що намагання демонструвати єдність всієї російської влади не виключають певного тертя між оточеннями Володимира, Дмитра Медведєва і інших російських провідних політиків і функціонерів.

Таким чином однією з можливих причин різкої заяви пана Медведєва є його намагання виглядати «крутим хлопцем», щоб виграти конфронтацію з ще більш радикально налаштованими «яструбами» в російському керівництві. Тобто не виключено, що в цьому випадку зовнішня політика стала заручником «підкилимної» внутрішньої політики.

Україна не має стояти осторонь під час пошуку Росією власного майбутнього

Виходячи із вищенаведених аргументів, Ернст Рахаров впевнений, що заява Президента Російської Федерації, попри її грізний тон, по своїй суті багато в чому є криком розпачу. Тільки цим можна пояснити її:

  • плутаність – попри погрозу, відкласти приїзд нового російського посла до Києва, Дмитро Медведєв все-таки підписав указ про його призначення;
  • неадекватність – керівники країн, які зацікавлені у довгостроковій перспективі добросусідських відносин з країнами-сусідами, таких заяв, за змістом, а насамперед – за тоном, не роблять;
  • абсурдність – в той час, як одним із закидів російського президента був «негарний» прийом в Україні Патріарха Російської православної церкви Кирила, сам Патріарх Кирило у своєму листі вдячності за прийом, схоже, жодного незадоволення не висловив;
  • несвоєчасність – голова сусідньої держави поспішив висловити своє тотальне невдоволення політикою діючого українського президента більше ніж за півроку до закінчення терміну офіційних повноважень останнього, таким чином ризикуючи спровокувати в українських виборців таке ж неприйняття московського втручання, як і провальному для Москви у 2004-му році.

Певною мірою, проблеми, які постають перед сучасною Росією є більш важкими, ніж колосальні проблеми які має перед собою Україна. Українці мають добре розуміти російські проблеми, і з усіх сил допомагати братньому російському народові шукати шляхи їхнього вирішення мирним шляхом.

Немає коментарів: