понеділок, 22 червня 2009 р.

Країна на межі розколу та громадянської війни

Персидська інтрига: попри всю свою східну особливість Іран має багато спільних рис з Україною

Звичайно українці настільки поглинені політичними подіями всередині своєї країни, що їм іноді непросто сконцентрувати свою увагу на подіях, які відбуваються в інших частинах світу. І все ж таки, деякі світові події заслуговують на підвищену увагу.

Саме такою подією, на думку Ернста Рахарова, є масові протести в Ірані, які розпочалися минулого тижня після оголошення результатів президентських виборів. Згідно офіційного повідомлення, на цих виборах вже в першому турі переміг діючий президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад з результатом 63% голосів. При цьому найуспішніший з опозиційних кандидатів Мір-Хосейн Мусаві, за офіційними даними отримав лише 34% голосів. Але багато хто в Ірані вважає, що справжнім переможцем виборів є якраз пан Мусаві і що офіційний результат є брутально сфальсифікованим.

Тому країна, а насамперед – її столиця Тегеран, вибухнула серією масових акцій протесту, на яких демонстранти у відчаї запитували владу країни: «Де подівся мій голос?». Незважаючи на владні припони, інформація про ці протести, завдяки Інтернету, швидко облетіла весь світ. Більше того, соціальні мережі, сайти обміну відео та блоги стали ключовими інструментами, за допомогою яких змогли самоорганізуватися сотні тисяч людей.

Можливо у цій іранській ситуації українські читачі вже зараз бачать схожі риси з подіями 2004 року в Україні. Тож напевне має сенс більш детально придивитися до цієї ситуації, щоб визначити, які спільні риси існують між Україною та Іраном, і які принципові розбіжності. Щоб нарешті зробити висновки щодо того, чому іранська ситуація має навчити українців.

Дуалізм у владі

Іран за визначенням є «Ісламською республікою», тобто поєднанням теологічної та демократичної моделей правління. Парламент та президент Ірану, які обираються шляхом виборів мають багато повноважень у сфері державних видатків та інвестицій, але до сфери їхньої компетенції не належать питання національної безпеки, до яких відноситься також контроверсійна ядерна програма. Ці питання підпадають під юрисдикцію теократичної гілки влади, яку очолює так званий духовний лідер Ірану. Цим духовним лідером вже 20 років є аятолла Алі Хаменеї. Пан Хаменеї також виконує функції верховного головнокомандувача та контролює низку впливових установ, чиє завдання полягає в збереженні «ісламської» природи владної системи, включаючи суди, державне телебачення та Раду вартових ісламської революції, яка крім усього іншого здійснює попередній відбір кандидатів у президенти.

Багато рис розподілу влади між духовним лідером та президентом Ірану нагадують розподіл повноважень між, відповідно, президентом та прем'єр-міністром України. Хоча українська система відрізняється більшою демократичністю – президента України, на відміну від духовного лідера Ірану, все ще обирає народ на прямих виборах – в основі розподілу повноважень між ключовими керівниками обох країн лежать схожі переконання, насамперед, що економічні питання мають вирішуватись окремо від питань державної безпеки.

Приклад сучасного Ірану ще раз демонструє, що таке переконання скоріше за все є хибним. Адже насправді виявляється, що відокремлення економічних питань від питань національної безпеки рано чи пізно призводить до нестабільності. Яка різним чином, проте в кожному разі дуже яскраво проявилася як в Ірані, так і в Україні.

Конфлікт між прагненням до модернізації та традиціоналізмом

Іранська цивілізація є однією з найстаріших на планеті, але при цьому протягом останніх сторіч Іран дуже часто ставав розмінною монетою у стратегічних розкладах супердержав: Російської, Оттоманської, Британської імперій, а також США. Президент Сполучених Штатів Барак Обама нещодавно офіційно визнав ті помилки, яких його країна припустилася по відношенню до Ірану, але вкорінену недовіру іранців до навколишнього світу одним вибаченням не спростувати неможливо. Багато іранців свідомо протиставляють свою традицію шиїтського ісламу будь-яким зовнішнім впливам: починаючи від інших релігій та релігійних течій, закінчуючи науковим та технічним прогресом.

І все ж, у багатьох сферах модернізацію спинити практично неможливо. Спроби її загальмувати тільки призводять до утворення вибухонебезпечних ситуацій. Молоде численне покоління іранців, велика кількість представників якого є безробітними, не сприймає великої кількості догматичних заборон, таких як обмеження прав жінок, підприємцям набридло втручання держави в їхню діяльність, середній клас не хоче миритися з обмеженням вільного доступу до інформації. В реалізації цих протестних настроїв допомагають новітні технології мобільного зв'язку та Інтернету, з розповсюдженням яких змушені були погодитися навіть найконсервативніші клерики.

Певний час протести були прихованими. І лише коли люди побачили ознаки того, що їхнім волевиявленням було зманіпульовано на користь президента-популіста Махмуда Ахмадінеджада, 4 роки правління якого виявились руйнівним для економіки країни, вони голосно заявили свій протест. Згідно численних повідомлень іноземних ЗМІ існують ознаки того, що фальсифікація результатів виборів відбувалася у нахабний та цинічний спосіб. В результаті діюча іранська влада поставила під загрозу не тільки саму себе, а й усю конструкцію владної системи: заклики до повторних виборів на тегеранських вулицях починають змінюватися на заклики до повалення режиму.

В Україні, на щастя, догматичних заборон, які б обмежували права людини, на законодавчому рівні практично не існує. Але на погляд Ернста Рахарова, досить гострий конфлікт між прагненням до модернізації та традиціоналізмом наявний і в Україні. Іранська ситуація лише нагадує нам про життєву необхідність недогматизованої вільної суспільної дискусії на цю тему, яка повинна відбуватися у вільних засобах масової інформації. Такі дискусії запобігають суспільним вибухам, переводячи вибуховий потенціал суспільства у конструктивне річище.

У взаємопов'язаному мережею світі будь-якій владі все важче кривдити своїх громадян

Ситуація в Ірані виглядає тривожною і що розв'язки ще далеко. Експерти іноземних ЗМІ стверджують, що у влади залишилися два виходи: або піти назустріч опозиції та призначити повторні вибори президента, або придушити протести брутальним застосуванням сили. В окремих епізодах зброю вже було застосовано проти демонстрантів. Враховуючи те, що будь-які кроки назустріч опозиції сучасна іранська влада розглядає як прояв слабкості, подальше, більш масоване, застосування зброї проти демонстрантів та опозиції, є дуже ймовірним.

Але по-перше, такими діями іранська влада тільки на якийсь час позбавиться зовнішніх проявів протесту. Внутрішній протест піде в підпілля, де тільки набиратиме силу і рано чи пізно знову прорветься назовні. Тільки тоді силу буде застосовано проти режиму. В результаті під загрозою може опиниться подальше існування країни.

А по-друге, жорстокі дії іранської влади по відношенню до власних громадян призведе до ізоляції країни в світі, що також може прискорити падіння нинішнього режиму з усіма деструктивними наслідками цього.

У підсумку, своїми маніпулятивними діями та застосуванням сили проти легітимних акцій протесту нинішнє керівництво Ірану не тільки ставить під загрозу своє власне майбутнє, воно ставить на карту майбутнє незалежного Ірану. Дуже хотілося б, щоб вони це усвідомили. Зараз ще не пізно запобігти розвиткові найгіршого для країни сценарію.

Іранським громадянам сьогодні не позаздриш – практично за будь-якого сценарію розвитку подій їх очікують у кращому випадку нестабільні часи. Попри це, правозахисники усього світу отримали привід для стриманого оптимізму на довгострокову перспективу. На оплутаній інформаційною мережею Інтернету планеті будь-яка кривда викликає обурення небайдужих людей усього світу, не кажучи вже про тих, кого ця кривда зачіпає напряму. Небайдужі починають швидко об'єднуватися і координувати свої дії для ефективної протидії кривдникові. В результаті життя будь-якого деспотичного режиму стає все складніше і складніше. Напевне, це – найголовніша річ, про яку мають пам'ятати також і нинішні українські політики, які здається все ще не позбулися марних мрій про те, щоб завдяки якийсь хитрій маніпуляції отримати безроздільну та безконтрольну владу в Україні.

Немає коментарів: