вівторок, 14 квітня 2009 р.

Коли нестерпно хочеться щось швидко покращити...

Впровадження певного механізму відкритих виборчих списків в Україні необхідне. Але цей механізм повинен перейняти плюси існуючої виборчої системи.

Останнім часом від різних політиків, органів влади та громадських організацій виголошуються вимоги провести в Україні чергову реформу виборчого законодавства та запровадити так звані «відкриті списки». Перш за все це стосується виборів до Верховної Ради України. На сьогоднішній день у Верховній Раді зареєстровані вже 8 законопроектів, які передбачають ту чи іншу систему обирання народних депутатів України за відкритими списками.

Напевне для більшості українців на сьогодні вже зрозуміло, що наявна система виборів до Верховної Ради та місцевих рад потребує щонайменше великого вдосконалення. Схожої думки дотримується також велика кількість спостерігачів за ситуацією в Україні із-за кордону. Ернст Рахаров теж виступає за те, що виборчу систему України необхідно серйозно вдосконалювати, про що він вже писав у своїх статтях раніше.

Єдине, що викликає здивування Ернста Рахарова – відсутність згадок про позитиви існуючої пропорційної системи виборів. Невже всі аспекти цієї системи є погані чи дуже погані? Ернст Рахаров переконаний, що ні. Позитивних аспектів досить багато і було б несправедливим, на початку розмови про необхідні реформи про них не згадати. І тільки потім слід переходити до критики.

Якщо починати з плюсів

Коли в Україні запроваджувалася чинна пропорційна система виборів, одним із головних аргументів на її користь було те, що ця система запровадить політичну відповідальність політичних партій перед виборцями, на противагу до мажоритарної системи, коли деякі депутати спочатку «купували» виборчі округи, а потім «вільно торгували» своєю фракційною приналежністю. Зараз же більшість критиків закидають діючій системі низький моральний та професійний рівень великої кількості депутатів, що були обраними до парламенту та місцевих рад за «закритими списками», які формувалися партійної верхівкою чи лідером особисто без врахування думки рядових членів партії та простих виборців.

Ернст Рахаров, як і ці критики бачить у цьому велику проблему. Але він також не може не бачити, що ця проблема, принаймні частково, вирішується сама собою. Адже більшості громадян наразі зрозуміла відповідальність політичних сил, а перш за все – їхніх лідерів, за такий стан речей. І громадяни, відповідно, відмовляють цим політичним силам та лідерам у своїй довірі. Що виливається в дуже низькі рейтинги довіри до них, і відповідно – дуже високі рейтинги недовіри. Тобто можна стверджувати, що запровадження певної політичної відповідальності насправді відбулося. Просто, як переважна більшість будь-яких структурних реформ, ця реформа приносить свої плоди з відстрочкою у часі розміром у декілька років.

Скептики зауважать, що падіння рейтингів довіри до провідних політичних сил нічого не значить, бо альтернативи практично відсутні. І у разі проведення дочасних виборів до Верховної Ради її персональний склад має всі шанси на 80% залишитися таким же самим, як і сьогодні. Наразі це дійсно схоже на правду. Але якщо спробувати спрогнозувати на деяку перспективу, то з огляду на доволі бурхливий розвиток новітніх політичних проектів, таких як «Фронт Змін» Арсенія Яценюка, «Громадянська Позиція» Анатолія Гриценка, «За Україну!» В'ячеслава Кириленка, нарешті праворадикальної «Свободи» Олега Тягнибока, можна очікувати, що, наприклад, у разі проведення наступних парламентських виборів через півроку-рік – що і є найбільш ймовірним сценарієм – провідним політичним силам буде надзвичайно важко зберегти їхні сьогоднішні мега-фракції в парламенті через те, що доведеться дещо поступитися місцем новим проектам.

Що ж стосується президентських рейтингів, то вже сьогодні перемога одного із представників провідної політичної трійки (Тимошенко, Ющенко, Янукович) зовсім не виглядає такою вже й гарантованою, як це було ще півроку тому. Тому Ернст Рахаров має підстави стверджувати: із запровадженням пропорційної системи виборів відповідальність політичних сил та їхніх лідерів перед виборцями дійсно підвищилася!

Не все погано, що погано починається

Без сумніву, прикро, що усвідомлення своєї політичної відповідальності приходить до українських партійних ватажків із запізненням на декілька років, які певною мірою можна вважати втраченими для всього українського суспільства. Але ж це суть людського життя: наука найкраще засвоюється через піт та сльози.

Відсутність вже на протязі досить тривалого відрізку часу реальної відповідальності влади перед суспільством є надзвичайно руйнівним для останнього. Але з іншого боку на це можна дивитися як на звичайну дитячу хворобу. Щоб одужати від якої насамперед потрібен час.

Це одужання полягатиме у виникненні політичних сил, побудованих за радикально іншими принципами, ніж ті, які є в наявності сьогодні. Замість згори-донизу – знизу-догори. Замість пірамідальної ієрархічної структури – «пласка» ієрархія. Замість непрозорого фінансування олігархами – публічні пожертви від найширшого кола громадян. Замість «гнучкості» у питаннях ідеології та абстрактних передвиборчих гасел – ідеологічна визначеність та чіткі обіцянки, які потім можна перевірити.

Прецеденти організацій, побудованих за цими новими принципами, в сучасній Україні поки що відсутні. Тому велика кількість громадян ще має пройти через складний процес переосмислення суспільних відносин, переоцінки власного світогляду. Для чого знадобиться тривалий час, подекуди навіть зміна поколінь.

Але Ернст Рахаров впевнений, що цей процес вже йде. Тому сьогодні дуже важливо не загальмувати його, сподіваючись знайти якесь міфічне ідеальне рішення, що миттєво дасть позитивний результат.

Шукати шляхів вдосконалення існуючої системи виборів необхідно. Але робити це треба спочатку зафіксувавши позитиви того, що вже маємо на сьогодні. Під цим кутом зору не таким вже безспірним виглядає навіть запровадження законодавчо продиктованого механізму «відкриття» виборчих списків. Бо якщо виборці дійсно цінуватимуть цю відкритість, вони автоматично нададуть перевагу більш відкритим політичним силам. А відтак бідною буде та політична сила, яка не запровадить у себе часто згадувані останнім часом «праймеріз» (від англійського primaries або primary election – попередні вибори) чи «чорні ради» – тобто демократичні механізми формування передвиборчих списків низовими партійцями чи навіть простими виборцями. Навіть якщо ця сила зветься Партія Регіонів чи Блок Юлії Тимошенко.

Немає коментарів: