неділя, 7 грудня 2008 р.

Про американські борги, «економічний Армагеддон» та статистику, частина 2

Продовження статті, першу частину якої Ернст Рахаров оприлюднив минулого тижня.

Зустрічаючи приклади досить абсурдних статей (таких як статті пана Василишина та пана Морозова) на тему причин глобальної фінансово-економічної кризи, Ернст Рахаров кожного разу намагався зрозуміти, що такі статті спричиняє. З самого початку, він був далекий від думки, що автори таких статей свідомо намагаються маніпулювати суспільною думкою, було зрозуміло, що це скоріше думки авторів зазнали маніпуляції. Допоміг великий огляд, присвячений Росії, у номері британського часопису The Economist, що вийшов минулого тижня.

Вітер зі Сходу

Автори огляду в The Economist констатували, що російським журналістам «порекомендували» не пов'язувати слова «Росія» та «криза», таким чином підконтрольні Кремлю ЗМІ весь час кажуть про «світову кризу» та російські «антикризові заходи». Загалом це великою частиною відповідає дійсності: ніхто не заперечує американське походження кризи. Але тим не менш за таким поданням інформації проглядається спроба російського керівництва відвернути увагу свого власного народу від того факту, що воно недостатньо зробило для того, щоб наслідки світової кризи були меншими. Наприклад, що не були проведені заходи з підвищення конкурентоспроможності економіки, такі як демонополізація та зменшення рівня корупції.

Здається, що «перевести стрілки на когось іншого» дуже не проти і в керівництві України. Незважаючи на те, що на відміну від Росії, де на протязі останніх років виключно сприятливої зовнішньої кон'юнктури хоча б створили та наповнили стабілізаційний фонд, українські керманичі не мають жодного морального права на те, щоб в усьому звинувачувати Америку. Адже вони під час потужного глобального економічного підйому останніх років, що був не в останню чергу спричинений іпотечним бумом в Сполучених Штатах, весь позитив в українській економіці приписували виключно собі і не не зробили абсолютно нічого, щоб підготувати країну до складніших часів.

Проте чи має політик моральне право, щось стверджувати, чи ні – питання риторичне. Головне в тому, які є шанси, що їй чи йому все одно повірять. І тут виявляється, що ці шанси є не такими і поганими, особливо якщо звернутися до досвіду тієї ж сучасної російської пропаганди. Відмінність якої від того виду, який застосовувався у Радянському Союзі, згідно того ж таки The Economist в тому, що радянські пропагандисти говорили людям, що їм думати, а нинішні російські кажуть те, що людям подобається чути.

Анекдот про три конверти. Конверт другий: звалюй все на Америку.

Враховуючи, що у підсвідомості багатьох українських громадян Сполучені Штати почасти все ще асоціюються з образом ворога, випестуваним ще радянською пропагандою, представлення США в якості «світового лихваря» має всі шанси сподобатись більшості населення. Навіть багатьом проєвропейські налаштованим громадянам. Адже ніде правди діти: все ще діюча американська адміністрація примудрилася дуже суттєво занапастити репутацію своєї країни в більшій частині світу. Тому Сполучені Штати зараз ідеально підходять на роль універсального цапа-відбувайла. Особливо коли, якщо згадати старий анекдот про три конверти, конверт перший (хто забув: в першому конверті рекомендувалося валити все на попередника) вже використано.

Заради справедливості треба зазначити, що відвертою брехнею навіть найбільш перекручені статті назвати складно. Адже байки про «надроздутий невиробничий сектор» Сполучених Штатів дійсно мають під собою певну основу: частка фінансового сектора в ВВП США протягом останніх передкризових років суттєво зросла до рекордних більше ніж 8% від ВВП. І нинішня криза якраз викликана болючим процесом скорочення цього сектора. «Стратосферна заборгованість» Сполучених Штатів є темою більш суперечливою, але у будь-якому випадку вона змушує інвесторів замислитися. Проте показовим є те, що в жодній статті не аналізуються суто українські причини кризи. Автори чомусь не хочуть помічати, що саме Україна однією із перших в світі була вимушена звернутися про кредитну підтримку Міжнародного валютного фонду (якій налічує майже 200 країн-членів). Чому саме Україна опинилася серед лише чотирьох країн (решта три «щасливчики»: Угорщина, Ісландія та Пакистан), які наразі потребували такої допомоги?

На думку Ернста Рахарова, якраз у цьому і полягає шкідливість згаданих статей: у відволіканні від роботи над помилками. Бо Ернст Рахаров впевнений: глобальна криза має настільки важкі наслідки для України виключно через внутрішні причини. Відповідальність за ці наслідки мають нести усі без виключення провідні політичні сили в Україні, адже усі вони встигли побувати при владі протягом останніх 4 років. Якраз про це у дуже дипломатичній формі висловився на сторінках Дзеркала тижня представник Світового банку, відповідальний за регіон Європи та Середньої Азії: «Однак (Україна) мусить також розплачуватися і за кілька років незбалансованого економічного зростання, двигуном якого було споживання, та за непослідовну макроекономічну політику, яка не була виваженою, а радше залежала від економічних циклів, що призвело до збільшення масштабів необхідних коригувань».

Проте було б короткозорим всю провину звалювати на політиків. Враховуючи, що останні 4 роки політична система України є достатньо демократичною, політичні лідери є легітимними на всенародно обраними, то в кінцевому підсумку відповідальність лежить на самих рядових українцях. Маємо те, що маємо. Тепер, якщо зробимо правильні висновки, то на наступних виборах будемо більш пильно придивлятися до політичних сил та до окремих кандидатів у виборчих списках, а також скептичніше ставитись до обіцянок «солодкого життя».

Сильні від криз страждають найменше

Ще одним цікавим спостереженням The Economist стосовно Росії було: «Америка займає думки росіян набагато більше, ніж Росія хоч колись займала думки американців». Можливо однією з причин американського успіху протягом такого тривалого періоду в історії є те, що американці концентруються на тих проблемах, які можна безпосередньо вирішити? В Швейцарії також більшість громадян набагато більше переймається локальними питаннями, які стосуються їхнього району, міста чи селища, і набагато менше цікавляться подіями в Берні, до якого більшість ставиться з певною підозрою, особливо коли мова заходить про передачу туди хоч незначної частки локальних повноважень. То може і українцям, які як і росіяни за радянською інерцією під час посиденьок на кухні полюбляють покритикувати Америку, почати замислюватись, як перейти від безплідних дискусій про абстрактні проблеми до практичного вирішення проблем конкретних?

Для того, щоб краще жити, кожному українському громадянинові для початку ліпше перенести свою увагу на один щабель нижче. Наприклад, тим, хто переймається світовою фінансовою системою – на фінансову систему України; тим, хто дуже нервується щодо недієздатності українського парламенту – на діяльність місцевої ради; а тим, хто бідкається стосовно якості доріг у своєму місті чи селищі – прослідкувати за тим, щоб частина тротуару перед їхнім особистим подвір'ям була завжди чистою та охайною. В німецькій мові є гарне прислів'я, яке перекладається наступним чином: «Якщо кожен вимітатиме перед своїм подвір'ям – весь світ буде чистим».

1 коментар:

Анонім сказав...

Рахаров, і хулі ти вийобуєшся, успішний емігрант?!тим більше - якого ти пишеш про Україну, флудиш форумами? Як ти такий розумний, їдь в Україну і будь успішним!!! Чи ти звалив, щоб легше було? Костомаров сказав, що мало писати про Україну, дайте їй грошей. Приїдь в Україну з грошима, я знайду під тебе бізнес проект. Душа у нього болить за Україну - совість є? -не кумарь, а сиди тихо у своїй Швейцарії, бо я зі своїми друзями думаю і роблю тут, в Україні.

щоб не бути інкогніто і відповідати за базар, я залишу тобі свій номер ICQ - 218-639-729.
Квітень.