неділя, 16 листопада 2008 р.

Про кризу, що в головах...

«Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? Да ее вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом?...

Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах. Значит, когда эти баритоны кричат "бей разруху!" - Я смеюсь...

Клянусь вам, мне смешно! Это означает, что каждый из них должен лупить себя по затылку! И вот, когда он вылупит из себя всякие галлюцинации и займется чисткой сараев - прямым своим делом, - разруха исчезнет сама собой.»

Михаил Булгаков, «Собачье сердце»

Всі провідні політики в Україні раптом заговорили про «боротьбу» з економічною кризою: і президент, і уряд, і опозиція.

Наприклад, пан Ющенко закликав підтримувати національного виробника, обмежувати імпорт та підтримувати експортерів, скорочувати витрати і т.д. Крім того, голова держави запропонував підтримку аграріїв на фоні зниження урядових витрат, відповідно переформатувавши бюджет на 2009 рік.

Пані прем'єр-міністр дала зрозуміти, що уряд самовіддано бореться з кризою вже 4 місяці і той факт, що публічно наявність кризи вона визнала лише місяць тому, виявляється, був частиною плану, спрямованого на те, щоб «не допустити паніки в країні». Зараз же уряд працює над заходами з подолання кризи в окремих галузях.

Опозиція в особі Партії Регіонів, здається, має дві конкуруючі стратегії. Одна з них – ортодоксальна, яку представляє пан Азаров, полягає в розробці чогось на кшталт «модернізації економіки за рахунок державних інвестицій», що в остаточному підсумку мабуть повинно привести до того, що українська економіка почне споживати більше продукції вітчизняних металургів.

Як виглядає, всі вищезгадані політики в даний час концентруються на подоланні наслідків кризи і дуже мало приділяють уваги її причинам. Під цим кутом зору цікавий напрямок, який представляє інше крило Партії Регіонів під приводом пана Ахметов, за чиї гроші західні консультанти розробляють стратегії підвищення конкурентоздатності України. Йдеться про стратегії створення передумов для сталого економічного зростання, а не витрачання коштів на конкретні галузі чи підприємства. Не загострюючи увагу на суперечливій репутації самого пана Ахметова, Ерста Рахаров вважає, що подібні ініціативи зараз є найбільш необхідними для України.

Результати будь-якої кризи, як із будь-якої хвороби чи невдачі, діляться на дві категорії: ті, що роблять сильніше, та ті, що роблять слабше. Після хвороби людина може надбати сильніший імунітет, в той час як країна після кризи – стати більш конкурентоспроможною. Це в кращому випадку. В гіршому ж випадку людина може стати хронічно хворою, а країна –закріпитися серез країн-невдах, які втративши потенціал, через еміграцію втрачають свої найкращі мізки, через що потенціал втрачається ще більше і т.д. по зачарованому колу.

Сьогоднішня криза в Україні у великій мірі є наслідком її низької конкурентоспроможності у порівнянні з іншими країнами. Виявилося, що країна має дуже низький «імунітет» до раптової глобальної «епідемії економічного грипу». «Епідемія» дійсно прийшла раптово, але чи раптово знизився «імунітет»?

Перефразуючи професора Преображенського, можна сказати, що економічна криза в Україні – це зовсім не дядько Сем, який звик накопичувати борги, за які решта світу, і особливо українці, зараз повинні розплачуватися. Південна Корея – також експортно-орієнтована країна, що розвивається – звісно також потерпає від глобального «замерзання» кредиту та спричиненого цим сповільнення економічного зростання. Але зробивши правильні висновки із кризи 1997 року, країна зараз має набагато кращу репутацію як позичальник на світових фінансових ринках: південнокорейський уряд може сьогодні отримати кредитні ресурси в 3-4 рази дешевше, ніж український.

Поки економіка України на 50% залежить від експорту, з якого більше половини припадає на продукцію чорної металургії та базової хімії, Україна буде дуже вразливою до зовнішніх шоків. Особливо, якщо згадати, що більша частина цього експорту з метою «оптимізації» оподаткування та виведення грошових потоків з-під офіційного контролю українського уряду йде через офшорних посередників. Наслідком цього є відсутність довгострокових контрактів і залежність від «погоди» на короткостроковому спотовому ринку.

Коли темпи зростання реальних доходів населення протягом декількох років перевищують темпи зростання продуктивності праці, коли всі в країні протягом довгих років говорять, що механізм стягнення і повернення ПДВ – головного податку в країні – є несправедливим, корупційним, непрацюючим, але при цьому жодної реформи цього механізму не проводиться, – криза є неминучою. Коли країна за якістю інституцій посідає одне із останніх місць в світі, хоча за рівнем добробуту населення знаходиться, дякуючи Богові, все ще десь всередині світового рейтингу, то можна сміливо припустити, що без суттєвого покращення першого показника, дуже швидко погіршуватиметься останній, що нинішня криза так наявно і демонструє.

Всі ці речі були очевидними задовго до початку кризи. Тому всі люди, які встигли побувати біля українського керма протягом останніх років, говорячи про важкі наслідки кризи, повинні перш за все бити по потилиці самих себе, а вже потім звертати на американське походження та глобальну природу кризи.

Та на жаль, якщо згадати радянську історію, правоту слів людей, подібних до професора Преображенського, найчастіше відмічали лише багато років потому, реабілітуючи їх як несправедливо репресованих. Якраз тими, хто власну некомпетентність вміло ховав за розповідями про «разруху», та «кризу».

Тим не менш, стриманий оптимізм цього часу все ж таки має право на існування. Тому що в країні є свобода слова та політична конкуренція (хоча й не без диких проявів), є відкритість до решти світу і цивілізуючий вплив Європи, є ініціативи на кшталт ахметовського фонду «Ефективне Управління», і є прості люди, які після руїнних 90-х навчилися покладатися виключно на себе. Залишилися лише дві речі, яким ці люди повинні навчитися цього разу:

- об'єднуватись на добровільних засадах задля вирішення спільних проблем, щоб не бути заручником «влади», у будь-якій сфері, де хоч якось можна без неї обійтися;

- перестати надавати політичну підтримку лідерам, яким то політичні опоненти, то союзники, то криза, то ще щось заважає дати лад країні.

Немає коментарів: