неділя, 7 вересня 2008 р.

Українським політикам необхідно масово записуватись на курси ефективної комунікації, а також проектного та організаційного менеджменту

Протягом останніх декількох тижнів українські громадяни стали свідками опереткової поведінки провідних українських політиків: взаємні голосні звинувачення у зраді національних інтересів, намаганні узурпувати владу, корупції тощо. На жаль, подібні речі вже стали буденними і мало кого в Україні дійсно насторожують. Але в очах спостерігача, що живе в Європі, все це виглядає суцільним божевіллям!

Здається, що вичерпавши весь убогий управлінський потенціал свій, а також своїх фан-клубних команд, трійця українських провідних політиків повністю перейшла під контроль своїх політтехнологів, котрі в умовах, що склалися, не бачать жодної іншої лінії поведінки, як подальша ескаляція конфліктної сюжетної лінії. Іноді складається враження, що ці політтехнологи нічим не відрізняються від сценаристів мильних опер. А може і насправді це одні й ті ж самі люди?

Мильні опери після своєї першої появи в Україні десь 20 років тому на перших порах набули великої популярності геть серед усіх прошарків населення. З часом ці масмедійні продукти колективного задурювання та відволікання від реального життя дещо втратили свою універсальну популярність, але вдосконалюючи свої технології зваблювання, і надалі продовжують домінувати над серцями та умами великих сегментів українського суспільства. І наразі здається, що серіальні технології емоційної комунікації є єдиним методом, яким володіють українські політики. Мабуть тому, що іншому їх не змогло навчити ні їхнє життя, ні їхні технологи. Але ж суспільство втомилося від постійних політичних, часом погано зіграних, істерик!

Останніми прикладами таких істерик можуть слугувати заява президента Ющенка щодо ситуації у Верховній Раді, у якій він просто звинуватив уряд і парламент в антиукраїнській та антиконституційній діяльності; заява прем'єр-міністра Тимошенко щодо подій у Верховній Раді, де вона також просто звинуватила президента (та його оточення) в корупції; чи заява поки все ще лідера опозиції Януковича щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, яка виглядає чимдалі більш незваженою та емоційною, адже жодна країна, навіть союзна до Росії Білорусь досі не наважилась офіційно визнати незалежність спірних грузинських територій. Головне, що кидається у вічі в цих прикладах – це радикалізація та спрощення інформаційного посилу за схемої добро-зло, чорне-біле. Навіть у ситуації, коли промовець повинен усвідомлювати, що з такими його твердженнями не погодиться більше половини його аудиторії.

Ці приклади ілюструють неспроможність відповідних осіб ефективно доносити до аудиторії та членів своїх команд більш складні та менш однозначні інформаційні посили. Їх просто ніхто не навчив методів ефективної комунікації, які не були потрібні в часи, коли існувала «єдина версія правди». Навчитися ефективно доносити складну інформацію до різнопланової аудиторії дуже непросто, але не є чимось неможливим – треба пройти відповідні курси, прочитати відповідну літературу, а потім дуже багато працювати над собою. Найголовне те, що жоден політик не зможе без цього досягти рейтингу популярності 50% і більше.

Те ж саме стосується організації щоденної роботи політика. Чітке визначення пріоритетів, ефективне планування, побудова дійових команд, постановка завдань, призначення відповідальних та контроль за їх виконанням, підкріплені вже згаданою ефективною комунікацією, є передумовами результативної діяльності. Без успішних результатів діяльності навіть харизматичні політики дуже швидко втрачають популярність, а значить і владу, в умовах конкурентної демократії, яка дякувати Богові все ще в наявності в Україні. І знову ж – усьому цьому можна навчитися, якщо дуже захотіти.

На сьогодні ситуація виглядає так, що провідній українській політичній «трійці» вже мало що допоможе. А от претендентам на їхні посади у скорому майбутньому краще вже зараз зареєструватись на відповідні курси та активно штудіювати відповідну літературу.

Немає коментарів: