неділя, 10 січня 2010 р.

Обирати краще розумом

Ернст Рахаров публікує свій суб'єктивний аналіз головних кандидатів в наступні Президенти України

Стаття перероблена 10.01.2010 з урахуванням нової інформації, яка з'явилася після останнього оновлення в жовтні 2009р. Головні зміни:

  • проведена ґрунтовна переоцінка як «сили кандидатів», так і наслідків їхнього обрання на посаду, за результатами їхньої передвиборчої кампанії;
  • додана оцінка перспективи зниження рівня корупції в результаті обрання того чи іншого кандидата;
  • додана підсумкова частина.
Ернст Рахаров задоволений тим, що більшість його очікувань (див. абзацом нижче) щодо нинішньої президентської кампанії, які він висловив ще на початку минулого року, повністю справдилися. Хіба що Ернст Рахаров був дещо надто оптимістичним в очікуваннях, висловлених у останніх двох пунктах.

В своїх минулих публікаціях Ернст Рахаров вже давав деякі свої оцінки щодо того, яким він бачить розвиток політичної ситуації в Україні у зв'язку з майбутніми президентськими виборами. Його ключовими очікуваннями розвитку подій є наступні:

  • Провал спроб внести зміни до Конституції, направлених на перерозподіл повноважень та відповідальності між гілками влади, а відтак повноваження наступного Президента України будуть точно такими, якими вони є сьогодні у Віктора Ющенка – досить обмеженими
  • Нинішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, якщо захоче, зможе зберегти свою посаду до часу вступу на посаду новообраного Президента, і таким чином «відкоригувати» багато планів останнього (якщо ним виявиться хтось інший крім неї), щонайменше на перші 100 днів на посаді
  • Президентська передвиборча кампанія буде більш «скоромною», ніж останні 2 парламентські перегони, адже більшість головних олігархічних спонсорів у наслідок фінансово-економічної кризи втратила левову частину своїх статків, деякі навіть перетворилися з «олігархів» на «мінігархів»
  • Прийдешня кампанія стане початком кінця тотального впливу телевізійних технологій на виборчий процес, і початком активного розвитку мережевих виборчих технологій на основі Інтернету та мобільної комунікації
  • Ці технології вперше дозволять пересічним (з числа небайдужих) громадянам реально приймати активну участь в кампаніях своїх прихильників через волонтерство та мікрофінансування

Підсумовуючи, Ернст Рахаров сподівається, що «дикого» розвитку подій вдасться уникнути хоча б через реальне зменшення «вартості» президентської посади та стримуючого впливу громадянського суспільства, що продовжуватиме потроху спинатися на ноги.

Частина перша: «сила» кандидатів

Щоб допомогти собі та іншим громадянам України зробити свідомий вибір, Ернст Рахаров вирішив розпочати структурований аналіз якостей найбільш вірогідних майбутніх кандидатів. І почати цей аналіз з оцінки «сили» кандидатів, тобто їхньої здатності перемогти на президентських виборах. «Силу» кандидатів Ернст Рахаров оцінюватиме за наступними критеріями:

Низова підтримка, включаючи підтримку серед малих та середніх підприємців

В Україні, хоч і дика, але демократія, тому наявність підтримки виборців та лідерів суспільної думки є визначальною. При цьому важлива як наявна сьогодні підтримка , так і потенціал її зростання до моменту виборів.

Наявність ефективної команди

Часи, коли один харизматичний лідер міг масовано «загіпнозувати» велику кількість виборців поступово відходять у минуле. Все більше виборців цікавиться тим, хто буде втілювати лідерські обіцянки. Нарешті, без ефективної команди неможливо організувати переможну кампанію.

Харизма та телегенічність

Зважаючи на все ще великий ступінь персоніфікації української політики, на поки що великий вплив телебачення, а також віддаючи належне потужності застосовуваних маркетингових технологій, харизма та телегенічність кандидата все ще дуже важливі. Хоча виключно за рахунок цих якостей перемоги вже не здобути.

Наявність стратегії

Стратегічне мислення поки що було мало затребуване в українській політиці. Тому мало хто з діючих політиків може ним похвалитися. Але від їхніх постійних тактичних боїв суспільство наразі вже стомилося. Тому кандидат, який разом із своєю командою продемонструє здатність стратегічно мислити, отримає істотні переваги.

«Спонсорська» підтримка, тобто підтримка великого («олігархічного») бізнесу

Дуже суперечливий фактор. З одного боку – це найпростіше «обкатане» джерело фінансування кампанії. З іншого – найперший з потенційних компрометуючих чинників. Тому цей критерій – не тільки оцінка спроможності кандидата залучити достатню «спонсорську» допомогу, але й її чи його здібність пройти «поміж крапельками».

Підтримка із-за кордону і сприйняття за кордоном

Також непростий критерій. Але зважаючи на велику несамостійність України, цей фактор є доволі важливим. Тут насамперед йдеться не про відверту підтримку з боку одного чи декількох «найстратегічніших партнерів», а про здатність не викликати стійкої ідіосинкразії в жодного з них.


На протязі передвиборчої кампанії ситуація безсумнівно змінюватиметься, тому може з’являтися потреба, відповідним чином змінювати і критерії. Наприклад, Ернст Рахаров поки що не включав до переліку критеріїв такий як «Вплив на засоби масової інформації», оскільки, за сьогоднішнього рівня свободи слова в Україні, вважає цей фактор несуттєвим. Але з огляду на велике значення, яке сьогоднішні провідні політики «за інерцією» приділяють впливові на інформаційну політику найбільших телеканалів, цей фактор, на жаль, може знову стати актуальним.

Ернст Рахаров оцінює за кожним з перелічених вище критеріїв як сьогоднішній рівень «сили» кандидатів, так і перспективу нарощення, втримання чи втрати цього рівня. Оцінка сьогоднішнього рівня «сили» виставляється за п'ятибальною шкалою від 1 до 5. Перспектива нарощення, втримання чи втрати сьогоднішнього рівня позначається відповідною стрілкою в наступній колонці.

Для початку Ернст Рахаров включив в свій аналіз 8 політиків, реальні шанси яких стати Президентом України в наступному році він, зі своєї суб'єктивної точки зору, вважає вищими за нуль. По мірі розвитку ситуації, у разі необхідності, перелік політиків може змінюватись. Щоб уникнути враження упередженості, політики розташовані в таблиці в алфавітному порядку їхніх прізвищ.

«Сила» кандидатів у вигляді ілюстрації:



«Сила»
кандидатів у вигляді інтерактивної таблиці:

Сила Кандидатів



Частина друга: хто святкуватиме, а хто плакатиме?

Вибір того чи іншого кандидата безумовно матиме свої наслідки. Які для окремих аспектів життя українського суспільства, а також окремих прошарків цього суспільства, будуть чи то позитивні, чи то негативні. Ернст Рахаров пропонує свою низку критеріїв, за якими ці наслідки можна оцінювати. Наприклад, перемога кандидата буде найбільш сприяти:

  • Громадським свободам – перш за все мова йде про збереження беззаперечних «завоювань» Помаранчевої революції: свободи слова та засобів масової інформації, свободи висловлювання думки, гарантованого права на протест, конкурентної політичної системи, публічної політичної дискусії тощо. Багато хто, особливо в країнах з усталеною демократією, вважає громадянські свободи необхідною умовою сталого розвитку суспільства. Чим більше кандидат внутрішньо схильний до демократії, а відповідно – до толерантного відношення до інакодумства, тим більше його чи її президентство сприятиме зростанню рівня громадських свобод, і навпаки.
  • Зниженню рівня корупції – корупція є раковою пухлиною, яка пожирає суспільство. Її причина недовіра громадян один до одного, короткострокова перспектива мислення та планування. В атмосфері корупції діють несприятливі умови для створення суспільних благ на майбутнє, таких як транспортна, комунікаційна, комунальна інфраструктура, а також для проводення наукових досліджень. З корупцією майже неможливо боротися командним методом, звичайно допомогає тільки докорінна зміна правил гри. Найперший прояв корупції тіньове фінансування виборчих кампаній. Відтак, чим більш прозорою є кампанія кандидата, а також чим кращим є його розуміння природи корупції та системних шляхів її подолання, тим вище його оцінка за цим показником.
  • Зменшенню рівня бідності – багато провідних економістів вважають, що за високого рівня бідності в суспільстві реальна демократія неможлива. Таким чином можна стверджувати, що зменшення рівня бідності в Україні буде не тільки благом для тих громадян, які позбавляться принизливого стану щоденної боротьби за звичайне виживання, а й сприятиме розвиткові громадянського суспільства, а відтакі укріпленню загальної стабільності. Тому чим більше кандидат справляє враження здатності до проведення економічної політики направленої на стале зменшення рівня бідності, тим вище цей показник.
  • Зменшенню майнової нерівності – комуністична ідеологія колишнього СРСР, попри усі вади як самої ідеології, так і способів її насадження, забезпечувала одну незаперечну перевагу – певну майнову рівність більшості членів суспільства, принаймні тих, які не належали до вузької партійно-номенклатурної верхівки. Після розпаду СРСР та (дуже незграбного) проведення на його колишніх теренах певних ринкових перетворень, цей показник різко зріс, в тому числі і в Україні. Деякі економісти-психологи, які досліджували цей феномен, стверджують, що саме драматичне зростання цього показника є найголовнішою причиною зниження рівня задоволення життям, навіть більше того – найголовнішою причиною зниження середньої тривалості життя в пострадянських країнах протягом останніх двох десятиріч. Тому цей показник оцінює вправність потенційного кандидата у втіленні заходів, направлених на зменшення рівня майнової нерівності.
  • Зростанню вартості українських активів – вартість українських активів порівняно з вартістю активів інших країн сьогодні є дуже низькою, перш за все внаслідок української політичної нестабільності та неефективного урядового регулювання економічного середовища. Від низької вартості українських активів потерпають не тільки найбагатші українці, яким належать більшість великих промислових підприємств країни, а й кінець-кінцем і будь-який пересічний українець. Адже внаслідок такого стану речей за приблизно таку саму роботу українець отримує набагато меншу реальну заробітну платню, ніж такий самий робітник із країни з високою вартістю активів. Тобто цей показник відображує здатність потенційного кандидата підвищити конкурентоспроможність української економіки.
  • Зростанню авторитету України – на жаль, держава Україна має скоріше невисокий авторитет як за кордоном, так і серед своїх власних громадян. Причинами цього напевне є глибока недовіра громадян до владних інституцій, їхня зневіра у власних силах, великі світоглядні розбіжності між представниками різних регіонів країни. Отже цей показник відображує спроможність кандидата зменшити згадані негативні фактори, а відтак сприяти зростанню авторитету держави.

Ці показники не є вичерпними, і читачі можуть запропонувати свої.

Нижче наведена суб'єктивна оцінка Ерста Рахарова за кожним із зазначених критеріїв для 8 провідних українських політиків за шкалою від --- до +++.

Наслідки виборів у вигляді ілюстрації:

Наслідки виборів у вигляді інтерактивної таблиці:

Наслідки виборів



Частина третя: підсумки

  1. Сильних кандидатів практично немає – всі кандидати, навіть ті, які мають найбільші шанси перемогти, є посередніми навіть за українськими мірками, а за стандартами усталених демократичних країн відверто слабкими. Передвиборча боротьба точиться здебільшого не за принципом "хто кращий", а за принцимом "хто гірший". На цьому тлі Віктор Янукович зцементував своє лідерство насамперед завдяки сталому «індоктринованому» електорату на Сході та Півдні України, Юлія Тимошенко майже втримала свої позиції за рахунок виняткової артистичності, Віктор Ющенко трохи укріпив свої позиції за рахунок уїдливої критики уряду та прем'єр-міністра, Сергій Тігіпко провів успішну кампанію «маркетингової розкрутки бренду» своєї особи, Арсеній Яценюк примудрився максимально збити з пантелику своїх потенційних прихильників, Петро Симоненко та Володимир Литвин нічим не відзначились, намагаючись не зробили помилок, Анатолій Гриценко зміг залишитися кандидатом, який все ще може приємно вразити.

  2. Під кінець передвиборчої кампанії стало остаточно зрозуміло, що після виборів економічна ситуація в країні буде дуже немилосердною до будь-якого нового президента. Також очевидно, що будь-який переможець президентських виборів буде змушений піти на певні домовленості із деякими із своїх нинішніх конкурентів. Відтак переможець виборів, що б він не обіцяв під час кампанії, не зможе втілити жодних радикальних змін. Ця обставина суттєво обмежить для нового президента можливості позитивного впливу на ситуацію в країні. З іншого боку, доброю новиною є те, що таким чином обмеженим буде і обсяг шкоди, що зможе нанести країні новий президент. Відтак наслідки президентських виборів в Україні скоріше за все будуть маргінальними, що в кращий, що в гірший бік. На цьому тлі не самою поганою опцією є залишити все як є і переобрати на другий термін Віктора Ющенка. Також злегка позитивними видаються наслідки обрання президентом або Анатолія Гриценка, або Сергія Тігіпка, а у випадку обрання президентом Арсенія Яценюка наразі баланс позитиву і негативу виглядає нульовим. Що ж стосується фаворитів перегонів, то їхнє президенство скоріше за все матиме помірно негативні наслідки для країни, так же, як і президенство Володимира Литвина. І нарешті, тільки Петро Симоненко є тим кандидатом, який, виходячи з оцінки наслідків його обрання, несе реальну загрозу суттєвого погіршення ситуації в Україні у випадку його перемоги на виборах.

неділя, 3 січня 2010 р.

Холодний душ корисний для здоров’я


Ненауковий прогноз Ернста Рахарова на 2010 рік

2009-й став для багатьох українців «холодним душем» в економічному плані: їхні реальні доходи знизились, перспективи стабільної роботи померкли, наявні борги – зросли, а про прийдешню старість краще взагалі не згадувати. Проте далеко не всі опустили руки – більшість знайшла можливість прилаштуватися.

Дехто можливо навіть радіє, що дякуючи кризі змінив своє місце роботи, або навіть своє амплуа, наприклад, з найманого працівника на малого підприємця. Західна статистика, яка спирається на багаторічні дослідження економічних циклів у капіталістичній економіці, говорить, що підприємства, засновані під час криз, є більш життєздатними, і відповідно більш успішними також у період економічного піднесення, яке неминуче наступає після кризи.

Відтак напевне не варто дуже бідкатися через те, що для багатьох українців у 2010 році економічний «холодний душ» скоріше за все продовжиться, а для декого він ще й доповниться остаточним розчаруванням в своїх політичних кумирах. Адже добра новина полягає в тому, що українське суспільство може нарешті наважитися на проведення деяких ключових реформ. Українська історія свідчить, що на такі реформи українці звичайно погоджуються тільки досягши стану глибокого відчаю.

Ернст Рахаров представляє свій ненауковий прогноз основних подій в Україні і навколо неї у 2010 році.

Новий президент буде кульгавою качкою навіть не встигши заступити на посаду

Президентом стане політик, який у другому турі виборів обійде свого опонента всього лише на декілька відсотків голосів, але загалом отримає підтримку менше ніж 50% українців, які приймуть участь у виборах. Кількість голосів, відданих проти обох кандидатів, буде рекордною. Тобто з самого початку президент не матиме суспільної підтримки своєї політики, а відтак буде змушений йти на компроміси з опонентами.

При цьому новий президент виявиться не таким страшним, як його (або її) зображують опоненти, але суттєво гіршим за те, як його (або її) намагаються представити його (або її) нинішні прихильники.

Після непереконливої перемоги 1999 року Леонід Кучма був змушений призначити на посаду прем'єр-міністра людину, яка тоді викликала широкі симпатії в політичних та навколополітичних колах – Віктора Ющенка, а віце-прем'єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу – харизматичну Юлію Тимошенко. Ці люди допомогли Леонідові Кучмі подолати синдром кульгавої качки безпосередньо після його непереконливої перемоги на президентських виборах, але з часом саме вони стали могильниками його режиму та його політичної кар'єри.

Не виключено, що щось подібне очікує й майбутнього переможця президентських виборів – його (або її) перемога напевне стане останньою великою політичною перемогою цієї людини. Ті ж «нові обличчя», які будуть покликані рятувати політичне майбутнє нового президента, скоріше за все будуть дбати лише про себе. Так Україна зможе отримати кандидатів у нові кумири.

Вибори в місцеві органи влади у багатьох місцевостях будуть більше схожі на реальні вибори

На тлі владного хаосу, що розповсюджує навколо себе стольний Київ, все більше місцевих еліт самоорганізовуватиметься під гаслом: «Спасение утопающихдело рук самих утопающих». Крім того, місцеві еліти розраховують, що рано чи пізно вони отримають більше повноважень, ніж ті, які вони мають за діючого законодавства.

Ці фактори гарантують доволі активну кампанію на виборах у місцеві органи влади, які скоріше за все відбудуться 30 травня 2010 року. Гостра конкуренція буде принаймні у тих місцевостях, де немає монополії на владу у якоїсь однієї великої партії.

Є надія, що започаткувавши дискусію навколо реальних проблем, які турбують громадян, місцеві вибори продемонструють загальнонаціональним політикам, які теми заслуговують більшої уваги, ніж здебільшого суперечливі теми, використовувані під час президентських перегонів.

Дефолту напевне не станеться. Життя в Україні подорожчає, а протестів на Майданах побільшає.

Одразу після президентських вибрів в Україні почнеться довгоочікуване подорожчання газу, а також електроенергії для побутових споживачів. Після місцевих виборів темпи подорожчання прискоряться: подорожчають інші комунальні послуги, послуги транспорту, дитсадки тощо.

Таким чином Україна зможе уникнути зриву платежів за газ Росії, дефолту, а також різкого загострення економічної кризи, яке у випадку дефолту країни є неминучим.

Негативний ефект підвищення цін буде дещо врівноважений завдяки механізму житлових субсидій для найменш забезпечених верств населення. Тим не менш, не всі громадяни тихо погодяться з раптовим погіршенням власного добробуту – багато хто, не без заохочення з боку опозиції, піде протестувати на вулицю.

Певне полегшення у вигляді збільшення зайнятості та зарплатні деяким працюючим українцям забезпечить краща світова кон'юнктура на продукти українського експорту: світові ціни на метал, хімічні добрива та сільськогосподарську продукцію продовжуватимуть поволі зростати. Щоправда дякувати за це українці матимуть закордонним урядам, які у ситуації економічної кризи виявились значно ефективнішими за український.

Два пацана между собой всегда договорятся

В сусідній Росії стане більш чіткою відповідь на питання «Хто буде головним у 2012 році?». Шанси Дмитра Медведєва виглядають невисокими. На жаль, такими ж невисокими є шанси на проведення життєво необхідних реформ, дискусію про які Дмитро Медведєв розпочав у своїй статті «Россия, вперед!».

Таким чином позитивний реформаторський вплив на Україну з боку Росії буде дуже слабким. Тим важчим буде завдання усіх прогресивно налаштованих українців: дбати не тільки про модернізацію українського суспільства та держави, що є ще більш дисфункціональною, ніж російська, а й про збереження майданчика для прогресивно налаштованих росіян для продовження відкритої дискусії на тему демократичного майбутнього Росії.

Український потяг продовжуватиме повільний рух в європейському напрямку. Хоча до найближчої вузлової станції ще далеко.

Перемовини з Європейським Союзом про безвізовий режим, асоціацію, зону вільної торгівлі, а також про партнерство в енергетичній галузі продовжуватимуться. Час від часу той чи інший провідний український політик оголошуватиме, що якусь дуже значну і велику угоду буде ось-ось підписано, але насправді до кінця 2010 року жодної з таких угод підписано не буде.

Проте доброю новиною буде те, що українське чиновництво нарешті почне серйозно замислюватися над реальними кроками і реформами, які необхідно буде зробити, щоб якусь таку велику угоду з Європейським Союзом нарешті підписати. Вони жахнуться від обсягу роботи, яку їм необхідно буде виконати, але вони все ж таки візьмуться до справи. Розмов буде набагато більше, ніж діла, але зробленого буде достатньо, щоб досягти такого-сякого собі прориву в українських відношеннях з об'єднаною Європою десь у 2011 чи у 2012 році.

Ще не час ховати політика Ющенка

Ну і наостанок: якщо в Україні зміниться президент, то наприкінці 2010 року рейтинг нового президента буде значно нижче, ніж він у цього політика є сьогодні – українці звичайно ненавидять владу, яку вони собі обирають. Натомість рейтинг Віктора Ющенка наприкінці 2010 року буде вище, ніж він був наприкінці 2009 – адже ті, хто більше не при владі, перестають бути об'єктом концентрованої ненависті свого народу.


PS: Завдяки непотраплянню збірної України до фінальної частини чемпіонату світу з футболу, Ернсту Рахарову не довелося прогнозувати найважче – місце, яке посіла б збірна України на цьому турнірі :-)