неділя, 31 березня 2013 р.

Епізод 3: Сніговий душ для розімлілої жабки

Раптовий снігопад наприкінці березня активізує київське громадянське суспільство

Місяць пройшов з моменту публікації попереднього епізоду української битви за цивілізаційний вибір. За цей час автор встиг традиційно взяти участь у Енґадінському лижному марафоні: цього року забіг вийшов навіть ще більш швидким ніж торік, тож результат вдалося покращити ще на 9 хвилин до 2 годин 5 хвилин – черговий особистий рекорд. Проте 1918-те місце у загальному заліку серед чоловіків все ж виявилося трохи нижче минулорічного 1821-го.

Україна ж в цей час взяла участь у черговому саміті Україна – ЄС. Але по прошесті місяця з того часу можна робити висновок, що практичних результатів саміт на жаль не мав. Віктор Янукович вперто не розуміє ні дипломатичної, ні навіть вже прямої мови європейських чиновників, навіть тих, кого прийнято вважати друзями України, або ж навіть особистими друзями пана Януковича.

Для автора така поведінка українського «царя», не стала несподіванкою. Втім все одно прикро було спостерігати відносну бездіяльність української громади, яка так легко погоджувалася на те, що стратегічний цивілізаційний вибір країни (очевидно, що на користь нового союзу з Росією) буде зроблено без її участі.

Цю ситуацію влучно прокоментував один з друзів автора: «Україна перебуває у стадії класичного застою. Але українці намагаються цього не помічати, як ті жабки в каструлі, яку повільно підігрівають на слабкому вогні».

І ще два тижні тому, практично не було ніякої надії на те, що цих жабок щось здатне ошпарити так, щоб спрацював рефлекс самозбереження і вони вистрибнули із згубної каструлі.

Аж раптом тиждень тому в Києві добряче захурделило, в результаті чого, щонайменше київська громада відчула різкий «температурний шок». І нехай замість черпака з окропом цей шок спричинили холодний сніг та пронизливий вітер – разом із відверто неадекватною реакцією на них з боку місцевого керівництва, що призвела до колапсу всієї транспортної інфраструктури Києва – але результат той самий: громада почала розуміти, що «це також і наша війна» і що намагаючись відсторонитися від тривожних подій в країні, вона в цій війні точно програє. А так громада поки що має свій шанс змінити ситуацію на свою користь.

Краще погані вибори, ніж добра війна

Дуже символічно – сніговий шок трапився менш ніж через тиждень після того, як провладні фракції у Верховній Раді відмовилися призначати чергові вибори мера Києва та Київради, маніпулятивно апелюючи до Конституційного Суду, який начебто спочатку має винести своє рішення про дату цих виборів. Враховуючи, що Конституційний Суд де-факто перебуває під контролем президента Януковича, можна сміло прогнозувати, що його рішення було б про відстрочення виборів у Києві до 2015 року – тобто збереження нинішнього нелегітимного (але водночас – підконтрольного президенту) керівництва міста, щоб створити кращі передумови для маніпуляцій з метою переобрання Януковича на другий президентський термін.

Про один з варіантів такої маніпуляції – вибори президента в один тур – нещодавно написав в своєму блозі журналіст Української правди Сергій Лещенко.

Таким чином поставала реальна перспектива того, що більш-менш демократичних виборів в Україні в осяжному майбутньому взагалі не буде. А відтак суттєво зростав ризик майбутніх великих потрясінь. Адже історичний досвід свідчить, що якщо немає виборів, то рано чи пізно відбувається або революція, або війна. І те, і інше найчастіше має руйнівні наслідки для країни. Хто не вірить – хай подивиться на арабські країни, де позаминулого року розпочалася хвиля революцій, а особливо – на Сирію.

В цьому сенсі зловісні пророцтва Михайла Дубинянського на Українській правді у статті «Запах крові» можливо і є дещо перебільшеними, але і необґрунтованими їх назвати дуже важко.

Тож шокована наслідками снігопаду громада Києва крім неефективності нинішнього керівництва міста має ще один вагомий аргумент на користь проведення виборів у Києві у червні цього року: тому що інакше готуватися в Україні доведеться вже не до виборів, а до чогось набагато гіршого…

Тому автор підтримує тих громадянських та опозиційних активістів, які наступного вівторка 2 квітня прийдуть під Верховну Раду вимагати призначення виборів в Києві на 2 червня цього року.

Кіпрський шок для українського бізнесу

В той час, як громада Києва потерпала від наслідків рекордного березневого снігопаду, деякі більш заможні громадяни України мали інший клопіт: вони переживали за долю своїх статків на Кіпрі, який став черговою жертвою фінансової кризи в Єврозоні. Наразі ситуація виглядає так, що власники, які мають більше 100 тис. євро на рахунках у якомусь із двох найбільших кіпрських банках, втратять щонайменше половину своїх грошей. За різними оцінками, прямі втрати українського бізнесу від цього «підстриження» вкладів (від англійського haircut) можуть скласти від 1 до 3 млрд. євро.

Але ситуація суттєво ускладнюється ще й тим, що решта фінансових активів на Кіпрі також виявилась де-факто заблокованою через запровадження урядом острова контролю над грошовими потоками. Отже відпрацьовані схеми «оптимізації оподаткування» за використанням кіпрських «прокладок» виявилися також зруйнованими.

В короткостроковій перспективі все це скоріше за все негативно відіб’ється на ситуації в українській економіці, яка і без того вже перебуває у «колаптоїдному стані».

Але у більш довгостроковій перспективі, кіпрські події цілком можуть справити і позитивний вплив на Україну (а також Росію – найбільшого клієнта кіпрських «оптимізаторів»). Бо бізнесмени на пострадянському просторі вперше отримали болючий урок: хоч якими б привабливими не виглядали умови оподаткування та ведення бізнесу, які пропонує карликова офшорна юрисдикція, вона ніколи на зможе гарантувати захист капіталу порівняний з тим, який може запропонувати велика респектабельна країна, фінансова стабільність якої гарантується стабільними податковими надходженнями.

Загалом існують три категорії юрисдикцій, де українські олігархи, мінігархи та просто бізнесмени можуть зберігати свої активи:

1. У себе в країні. Так, для цього потрібно інвестувати свій час та гроші у запровадження стабільних прав власності та прозорих правил гри. І тому все це більшість цинічних бізнесменів пострадянської доби донедавна вважали відверто зайвим. Але кіпрське «підстриження» може допомогти їм усвідомити очевидну істину: потенційно найнадійнішим місцем зберігання статків є своя власна країна.

2. В іншій країні – стабільній і респектабельній. Тільки тоді треба потурбуватися про те, щоб у тамошніх правоохоронних органів не виникло недобрих підозр щодо походження розміщуваних там активів – підозр щодо їхньої незаконності або корупційності. При цьому місце здійснення незаконних або корупційних дій поступово ролі не грає. Відтак і в цьому випадку краще зробити так, щоб твоя країна також сприймалася як стабільна та респектабельна.

3. На «чудо-острові» типу Кіпру. Але при цьому слід усвідомлювати суттєвий ризик того, що рано чи пізно, всі свої активи на такому острові можна втратити.

Смерть Олігарха

Автор не може згадати, коли саме будучи студентом у «бурхливі 90-ті» він почув новомодне тоді слово «олігарх», але він точно пам’ятає, що спочатку це слово найчастіше асоціювалося з Борисом Абрамовичем Березовським. Чи може так статися, що безславна і «нагла» смерть Олігарха №1 ознаменує початок кінця олігархів на пострадянському просторі?

Щодо всього простору – не певен. Але певен, що більшості нинішніх українських олігархів доведеться або піднапружитися і постаратися стати більш-менш респектабельними європейськими бізнесменами, або звикати до більш частих викликів «на ковер», причому вже до Кремля, або як Березовський – безславно і безпорадно добувати свій вік в екзилі.

неділя, 24 лютого 2013 р.

Епізод 2: Напередодні саміту

20130223_cna400 Пристрасті розпалюються напередодні саміту Україна – ЄС

Огляд подій минулого тижня, які мають стосунок до цивілізаційного вибору України починаю з обкладинки останнього номеру журналу The Economist. Вона присвячена Сирії, з підзаголовком «Загибель країни».

До чого тут Сирія? Авторові Сирія здається дуже схожою на Україну. Дуже довга і важка історія. Імперське минуле (як частина Османської імперії). Етнічне, релігійне розмаїття. Домінування в керівництві невеликої потужної національної меншини, яке не сприймає компроміс і натомість послуговується силою. Потужний вплив Росії. Економічна стагнація, яка передувала громадянській війні. Не маючи міцного якоря, який би тримав країни на шляху поступового розвитку, країна з цього шляху зійшла і стала на шлях самознищення.

Європейський якір

І от у цій останній тезі полягає ключова відмінність між Сирією та Україною: в України цей якір є. Принаймні поки що. Це європейська інтеграція. Автор не знає іншої ідеї, навколо якої могли б об’єднатися більшість українських інтелектуальних, економічних та політичних еліт. Можливо читачі мають такі ідеї?

Митний Союз? Тим більше, що у Європейського Союзу, як відомо, великі проблеми. Давайте уявимо собі просту ситуацію: в Євросоюзі перестануть відкрито обговорювати власні проблеми, а натомість почнуть відкрито обговорювати проблеми Митного Союзу. Наполегливо транслюючи ці обговорення на Україну. Уявили?..

Тож коли прихильники різних Союзів в Україні діляться рівно у пропорції 50/50, то напевне це свідчить таки про привабливість Євросоюзу, адже він зберігає її незважаючи на постійну критику зсередини та ззовні. В той час як Митний Союз таку критику, принаймні зсередини, м’яко кажучи не вітає.

Натомість можна згадати, що в той час, як зближення з Євросоюзом категорично не сприймає дуже невелика частка українського населення, зближення з Митним Союзом напевне дуже критично сприйме щонайменше значна частина мешканців Західної України та киян. Тому і згадка про Сирію на початку цього епізоду…

Епізод 2: Ударна європейська агітація

Напередодні саміту Україна – ЄС у Брюсселі хроніка цивілізаційної боротьби виглядає наступним чином.

Тиждень, вперше тривалий період, ознаменувався доброю новиною з України: схоже злякавшись того, що процес «лякання один одного голим задом» може і насправді призвести до дочасних парламентських виборів, українські депутати раптом досягли певного компромісу і розблокували Верховну Раду. Тож є надія, що після трирічної ординської оргії Україна починає – поволі, а як же інакше – повертатися до парламентаризму, а разом з ним і поволі повертатися до демократії. Взагалі ж, компроміс – це основа європейської політики, побажаємо депутатам досягати його якомога частіше.

Демонструвати, що Україна справді небайдужа ЄС взялися найвищі керівники Євросоюзу: Президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей та Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу оприлюднили в українських ЗМІ свій коментар, в якому підкреслюють важливість України, але нагадують українському керівництву, що настав час для проведення попередньо погоджених ним же реформ, які стосуються, зокрема, питань вибіркового правосуддя, парламентських виборів та всієї правоохоронної системи (див. Епізод 1).

Навіть ще більш вагомою здається автору стаття у Дзеркалі тижня Єврокомісара з енергетики Ґюнтера Оттінґера. І не тільки тому, що стаття стосується реальної справи – газової співпраці між Україною та ЄС. А тому, що закоренілий шваб Günther Öttinger, який ще п'ять років тому напевне навіть не підозрював про існування десь далеко на сході від свого Штуттґарта держави Україна, взагалі взяв на себе клопіт агітувати за Енергетичне співтовариство ЄС на шпальтах українського видання. Вже сам по собі цей факт вартий уваги.

На шпальтах того ж ДТ Володимир Дубровський завершив серію статей про політекономію незалежної України конкретною ідеєю на майбутнє. Ідея полягає в тому, що група просунутих українських олігархів має дійти висновку: «Если пьянку (революцию) нельзя предотвратить – ее нужно возглавить». Тож разом з групою просунутої інтелігенції вони мають розробити приблизно такий план:

1. «Багаті поділяться з бідними», погодившись платити суттєво більші податки, а також вони відмовляться від подальшого збагачення рейдерським шляхом.

2. За це бідні погодяться не відбирати в багатих усе «нажите непосильною працею».

3. Головним «терпилой» усі разом призначать Януковича (вибачте, Віктор Федорович, але з Тимошенко, то ж була ваша ідея?)

А що, може і спрацювати! Але на моє переконання, лише у тому випадку, якщо підготовчий крок цього плану не буде пропущено: угоду про асоціацію з ЄС необхідно підписати! Тоді автоматично з'являться передумови революційної ситуації на інституційному рівні: тому що Орда та вільний європейський ринок між собою несумісні.

Ну а хто на справі хоче зробити свій маленький внесок у справу євроінтеграції, може в понеділок 25 грудня приєднатися до акції, яку організовує партнерство Новий громадянин. Автор буде щиро вдячний комусь із друзів, хто піде на Майдан і репрезентує його на цій акції.

Орда завдає удару у відповідь

У неділю журналісти повідомили про те, що останній номер журналу Фокус від 21.02.2013 № 8 був знятий з продажу зі всіх точок розповсюдження по всій Україні. Цей номер також зник і з веб-сторінки видання. Головна версія причини – цензура, насамперед в зв’язку інфографікою, присвяченою третій річниці президенства Віктора Януковича.

Певні рештки електронної версії журналу зберіглися в кеші Google. Ось також посилання на 4 статті журналу, які, на думку багатьох, стали першопричиною акту цензури:

Президентский профиль. Три года правления Януковича в цифрах и фактах.

Папа может. Фокус назвал самые выдающиеся качества Януковича.

Три из пяти. 10 очевидных достижений Виктора Януковича.

Дорогой наш президент. На что можно было бы потратить деньги, расходуемые на Януковича.

Можливо, звичайно, це зовсім і не цензура, а щось зовсім інше. Що б там як, але можна припустити, що тепер цей номер Фокуса стане хітом. Новий спосіб скандальної розкрутки «від протилежного» – «метод ординський»?

неділя, 17 лютого 2013 р.

Битва за цивілізаційний вибір: Епізод 1

Українська громадськість, налаштована на інтеграцію з Європою, протистоїть, керівництву країни, що тяжіє до Євразії

Схоже, що Україна наближається до епохального рішення, яке цілком може виявитись найважливішим колективним рішенням в житті сучасних українців. Це рішення багато в чому визначить, як будуть жити майбутні українці. 25 лютого в Брюсселі відбудеться довгоочікуваний саміт Україна – Європейський Союз, на якому європейські лідери в останній раз спробують пояснити українському президенту, що треба робити, щоб виконати положення діючого українського законодавства, а також цілі із євроінтеграції України, що їх декларує правляча Партія Регіонів вкупі з більшістю опозиційних партій.

Прогноз автора, детальований у попередній статті: за існуючих тенденцій Янукович європейські умови виконувати НЕ буде. Не тому, що головною умовою ЄС наразі є звільнення Тимошенко, що а-пріорі є неприйнятним для Януковича. А тому, що виконання європейських умов перетворить Україну на країну, якою чинний президент, що знається лише на радянських методах керівництва, просто не зможе керувати.

Що такого вимагає ЄС

Ось короткий перелік, про що йдеться в попередніх висновках ЄС по Україні, прийнятих Радою Міністрів закордонних справ ЄС 10 грудня 2012 року (оригінал англійською – тут):

1. Прийняття у консенсусі з опозицією нового Виборчого кодексу.

2. Реформа за євростандартами, а також за участі опозиції, дискредитованих нині судової системи, Вищої ради юстиції, прокуратури, міліції.

3. Європейські умови утримання ув’язнених.

4. Відмова України від її нинішніх намагань підвищити ввізні мита.

Взамін, крім власне підписання Угоди про асоціацію та зони вільної торгівлі, ЄС пропонує фінансову допомогу та сприяння в досягненні безвізового режиму.

Підписання угоди можливе у листопаді цього року. При цьому, як дав зрозуміти Єврокомісар з розширення ЄС Штефан Фюле, Україна має продемонструвати відчутний прогрес у виконані перелічених вище вимог вже до початку літа, а непідписання угоди у листопаді цілком може її взагалі поховати. А разом з нею – і перспективу євроінтеграції України.

Тим більше, що Франція цього тижня вирішила розблокувати процес євроінтеграції Туреччини. Відтак Україна знову отримує певного конкурента на своєму євроінтеграційному шляху, адже ЄС навряд чи зможе інтегрувати дві великі проблемні країни – Україну та Туреччину – одночасно.

Що, якщо не Європа?

Очевидно, що проваливши підписання Угоди про асоціацію з ЄС, українське керівництво швидко відмовиться від своїх і так декларативних європейських прагнень і буде вимушене повернутися до Московської орбіти, перетворивши Україну на другу Білорусь.

Багато хто, автор в їх числі, вважає, що таких поворот призведе до сильної дестабілізації ситуації в Україні, аж до громадянського конфлікту.

Тож багато хто вирішив, що настав час щось робити. А автор вирішив зробити власну підбірку найбільш важливих, на його погляд, ініціатив.

Підбірка першого епізоду битви за цивілізаційний вибір

Владика Любомир Гузар написав для ДТ передовицю «Про свободу», де розмірковує, як українські природні умови та історія сприяли тому, що українці не схильні до самоорганізації і закликав усіх небайдужих «йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи».

В тому ж номері ДТ небайдужий українізований німець Андреас Умланд закликає українців не втратити історичної можливості.

Там же, Володимир Дубровський аргументує, чому навіть феодалізм та роздробленість прогресивніші за імперію.

Олеся Яхно на Українській правді пояснює, чому ті, хто називає себе українськими політиками в переважній своїй більшості ніякими політиками не є, а є акторами, тролями, клоунами.

Ну а що собою може уявляти справжня політика та ж Українська правда демонструє на прикладі активістів, які об’єднуються та змушують органи влади якісніше виконувати їхні функції: ремонтувати дороги та комунальну інфраструктуру.

Поки що проєвропейськи налаштованим українцям протистоять переважаючі сили тих, хто байдужий, затурканий і для кого «бабло побеждает зло». Проте до початку літа в нас усіх ще є шанс об’єднатися і домогтися того, щоб декларативний європейський вибір України таки був реалізований.

четвер, 27 грудня 2012 р.

Вперед у минуле!

Підсумки 2012 року для прихильників євроінтеграції невтішні: Україна перебуває за крок від путінського Митного союзу.

Вперед у минуле!

18 грудня візит до Москви Віктора Януковича, де він за загальним визнанням мав підписати документи про вступ України до Митного союзу, не відбувся. Прибічники української євроінтеграції з полегшенням зітхнули. Здавалося б, відтермінування капітуляції перед Путіним залишає Україні шанс на продовження інтеграції у європейському напрямку.
І все ж, незважаючи на парафування цього року Угоди про асоціацію з Євросоюзом, ймовірність її підписання наразі видається дуже невисокою. Загальні ж підсумки майже трьохрічного правління Віктора Януковича вказують на те, що у 2013-му він скоріше за все зробить остаточний стратегічний вибір на користь Росії.
Нижче – головні причини такого рішення.

Наслідком совкового керівництва може бути лише новий Совок. Тобто Совок 2.0
Віктор Янукович довів, що він вміє керувати лише через «вертикаль влади», побудовану на особистій лояльності та тотальній корупції. По іншому керувати він просто не вміє. Тож коли Євросоюз вимагає від Януковича реформ, наслідком яких має стати хоча б частковий демонтаж «вертикалі влади» – Євросоюз вимагає неможливого.
А от у Митному союзі диктаторів «вертикаль влади» – традиційний «атрибут державності».
Сформувавши на цьому тижні новий уряд так, щоб ще більше посилити вертикаль своєї влади залежними від себе некомпетентними людьми, пан Янукович вчергове довів, що збереження особистої влади для нього – понад усе.
Розраховувати на повернення жвавого економічного зростання за таких умов наївно. Що ж, тим швидше в Україні буде досягнуто тієї межі, коли вступ до Митного союзу більшості громадян вже видаватиметься найкращим порятунком.

Пропуск до Європи – це звільнення Тимошенко. Але ж потім і самому можна сісти!
Очевидно, що ЄС і надалі наполягатиме на звільненні Тимошенко. Або за декриміналізацією, або за рішенням Європейського суду з прав людини, або за амністією, або ще якось. Але ж для Януковича звільнення головного ворога дорівнюватиме самогубству, щонайменш політичному. Тому він будь-що триматиме Тимошенко у в’язниці (або під вартою у лікарні). Відверта правова нісенітниця, яку минулої п’ятниці ніс з екрана телевізора заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін щодо подальших обвинувачень, які висуваються екс-прем’єр-міністру, тому підтвердження.
Далі, Янукович не може не розуміти, що докучливі європейці рано чи пізно почнуть вимагати від України і дієвих антикорупційних розслідувань. В тому числі, що стосується Межигір’я, Лемтрансу та інших корупційних державних витрат та закупівель, за якими проглядаються інтереси президентської «Сім’ї».
Натомість в країнах Митного союзу президенти можуть спати спокійно – ніякі розслідування їм та їхнім «сім’ям» у принципі не загрожують.

Результати виборів 2012 довели, що чесно виграти вибори 2015 Януковичу ніяк не вдасться
Нещодавні вибори у Верховну Раду підтвердили старе правило: в Україні правлячій партії дуже складно виграти наступні після перемоги вибори. Мається на увазі: якщо ці вибори проводити чесно.
Напевне ще більше це стосується діючого президента. Не отримавши навіть 50% голосів у другому турі переможних для нього виборів 2010 року, Янукович практично не має жодних шансів на чесну перемогу у 2015 році.
Але у Митному союзі, на відміну від ЄС, ніхто не вимагає проводити чесні вибори. Скоріше навпаки: усілякі «креативні» маніпуляції виборчим законодавством та процедурами волевиявлення на користь діючого керівництва країни навіть вітаються!
Відтак Митний союз – єдина можливість для Януковича зберегти за собою головне кресло в країні і після 2015 року.

У Митний союз – союз монархів!
Якщо уважніше подивитися на країни Митного союзу, то важко не побачити, що з пострадянських більш або менш м’яких диктатур вони поступово перетворюються на монархії. Єдина проблема тамтешніх монархів – відсутність «підходящих» законнонароджених синів. Але у Януковича таких є аж два!
Трансформацію своєї ролі в Україні з президентської у монаршу пан Янукович розпочав вже трохи більше року тому. У будь-якому разі, свій останній публічний захід у якості президента – публічну прес-конференцію – він провів аж 21 грудня 2011 року. Після цього Віктор Янукович відкритого спілкування з журналістами та непідготовленим народом – тобто типово президентських функцій – усіляко уникає.
Він також уникає зайвий раз з’являтися в президентській адміністрації в Києві, віддаючи перевагу «роботі з документами» та «робочим зустрічам» у своєму українському Версалі – Межигір’ї. Напевне там же він записував і своє відеозвернення до новообраної Верховної Ради.
Якщо узагальнити, то президентська робота передбачає демонстрацію людської подоби, а функція монарха – бути незримо присутнім. Вчинки Януковича вказують на те, що свої президентські повноваження він вже негласно склав і нині освоюється в ролі такого собі самоназваного абсолютного монарха. Продовжувати виконувати цю роль можна спробувати тільки у рамках Митного союзу, адже на теренах Європейського союзу абсолютних монархій бути не може.

Закінчення тактики «багатовекторності»
Українські керманичі протягом понад 20 років успішно уникали жорсткого вибору «або-або»: або Європейський союз, або союзна держава з Росією. Тактика «багатовекторності» – маневрування поміж Росією та Заходом дозволяла їм, дуже мало що змінюючи всередині країни, отримувати певні переваги з обох боків. Одним словом: «Розумне телятко двох маток сосе».
Та нарешті ця українська тактика настільки втомила обидві сторони, що від України сьогодні очікується лише однозначне рішення. Ймовірно, що остаточну відповідь Україні доведеться давати у вже наступному 2013 році, через те, що подальшого поребування поза обома економічними блоками українська економіка просто не витримає.

«Цар» для себе вже все визначив
Виходячи з вищенаписаного можна припустити, що Янукович свій вибір вже зробив і зараз він лише готується легалізувати це рішення та намагається торгуватися з Путіним про умови «здачі».
Зробити це у повній відповідності до процедури буде практично неможливо, адже це потребуватиме змін до Конституції та багатьох законів України в той час, коли пропрезидентська більшість у парламенті не надто стійка, а конституційної більшості взагалі немає. Однак надто шанобливим ставленням до процедури ні пан Янукович, ні його оточення ніколи не вирізнялися. Натомість вони завжди вирізнялися здатністю «перти напролом».
Відтак можна не сумніватися: невдовзі вони «попруть».

Але хто сказав, що наругу самозваного «царя» необхідно терпіти?
Янукович та його соратники «пруть напролом» тільки там, де їм це дозволяє робити апатія та розгубленість громади. Якщо ж кожен громадянин зрозуміє, що він поступається майбутнім своїх дітей заради облаштування майбутнього однієї-єдиної людини, яка до того ж поставила себе поза законом, тоді Янукович опинитися на самоті і з майже монарха перетвориться на жалюгідну людину, про яку всім скоро стане соромно навіть згадувати.