субота, 21 січня 2012 р.

Як подолати режим Януковича?

Режим Януковича – кульмінація десятиріч цинічної брехні. Щоб подолати його, треба нарешті подивитись в очі гірким фактам.

Все більше людей в Україні розуміють брехливу та злодійську суть режиму Віктора Януковича. Вже і його колишні земляки на Сході України клянуть свого колишнього «лідера» останніми бранними словами.

А режиму хоч би хни!

Жоден з протестних рухів за останні два роки не прийняв загрозливих для керівництва країни масштабів. Жодна акція опозиції або громадянського суспільства не була підхоплена широкими масами. Жодний резонансний факт корупції на найвищих щаблях влади не викликав голосного обурення суспільства. Вся пара пішла «у свисток» тихого обурення по кухнях та лайливих коментарів на різноманітних форумах в Інтернеті.

Чому так? Те, що в аналогічній ситуації білоруський народ покірно боїться свого оголтілого диктатора – ще можна якось зрозуміти. Адже в Білорусі нічого іншого крім «совка» та «Луки» практично і не знали. А «Лука» править вже без малого два десятиріччя – тож призвичаїлися.

Проте Україна? Батьківщина чарівної Помаранчевої революції? І раптом «білорусизується» на очах?!!

Можливо відповідні спеціалісти пояснять соціально-психологічно-політологічні аспекти наявного феномену. Але автор, будучи прагматичним економістом-системним інженером, має свою версію. Яка йому здається дуже логічною.

Довгі десятиріччя системного накопичення боргів

Якщо з відстані подивитися на економічний розвиток України протягом останніх півсторіччя, то можна побачити, що нація протягом цього періоду жила, багато позичаючи у майбутніх поколінь. Просто накопичений борг здебільшого є не прямим, що обчислюється у грошових знаках і термінах погашення, а опосередкованим – у вигляді важких для виконання обіцянок.

Наочним прикладом є Чорнобиль. Здається, більшість людей сьогодні визнають що аварія на ЧАЕС була не прикрим нещасним випадком, а системною помилкою. Просто на надійній системі запобігання аваріям радянські будівничі станції зекономили. Про те, що подолання наслідків аварії може вимагати колосальних зусиль та коштів, воліли не думати – брехали самі собі, що «авось, небось и как-нибудь». І тільки згодом стало очевидно, у який гігантський рахунок вилилася їхня недбалість для наступних поколінь.

На цьому яскравому прикладі чітко видно, як системний самообман перетворюються на конкретний борг нації – необхідність для кожного українського уряду кожного року виділяти гроші на статтю видатків «Подолання наслідків аварії на ЧАЕС» (або схожі за змістом статті). Сумарно на це українська нація вже витратила щонайменше декілька десятків відсотків річного ВВП. Тобто суму, порівняну з нинішнім сукупним прямим державним боргом України.

На жаль, Чорнобиль – далеко не єдиний випадок прихованого «делегування» зобов’язань зі сплати за рахунками майбутнім поколінням. Були (а подекуди і залишаються) ще понадмірні озброєння, що Україна успадкувала від СРСР, утилізація яких є недешевою справою. Є фінансові наслідки безглуздої кампанії в Афганістані – необхідність бюджетної допомоги інвалідам-афганцям. Ще є численні випадки варварського ставлення до оточуючого середовища, що вимагають численних рекультивацій, дезактивацій тощо, рахунки за які доведеться оплачувати ще багатьом прийдешнім поколінням українців. Нарешті є пенсійна система, створена тоді, коли на одного пенсіонера припадало 3-4 і більше працюючих, і яка не передбачала можливості демографічного спаду. Тож з часом виявилось, що пенсіонери є, зобов’язання перед ними – також, а джерела фінансування цих зобов’язань вичерпались.

...і системної культивації брехні

Зараз здається нарешті настав час усі ці боргові зобов’язання визнавати і вчитися жити у межах своїх можливостей. При цьому покращувати життя лише за рахунок створення нових можливостей, тобто проведення реформ, а не за рахунок обкрадання наступних поколінь. Та все ніяк не складеться.

Чому?

Тому що найгірше, що Радянській Союз залишив Україні по собі у спадок – це звичка цинічно брехати. Живучі переважно за принципом «після нас – хоч потоп!», СРСР на противагу цьому усіляко культивував ідеологію «моральної вищості». Причому робив це настільки наполегливо, що під кінець більшість населення великої країни, незалежно від суспільного походження, так чи інакше знаходилася під впливом цієї пропаганди. Майже всі ми набули здатності не соромлячись брехати, виправдуючи нашу брехню якоюсь великою метою.

Таким чином ми позбавились можливості критично мислити і потрапили у «наркозалежність» від брехні. Тому коли Радянський Союз розсипався через те, що його брехня стала аж надто неадекватною, відновити критичне мислення ми не змогли. А натомість ми почали шукати нову брехню, у яку на якийсь час можна було знову повірити.

Тож ми повірили, що Україна – найбагатша з республік СРСР і автоматично заживе краще, просто позбавившись решти «ледачих нахлібників».

Ми вирішили, що Україна є географічним центром Європи і має величезний транзитний потенціал. І що самі по собі ці факти нададуть нам величезні переваги перед іншими країнами.

Ми також повірили у те, що маємо надзвичайно потужну і дуже затребувану у світі авіакосмічну або агропромислову галузь.

Нарешті багато хто в Україні повірив навіть обіцянці кандидата в президенти В. Януковича «покращити життя вже сьогодні», знайшовши гроші на пенсії «у тумбочці».

Режим Януковича – логічний результат важкої «наркозалежності» від брехні

В результаті такого «життя у брехні» ключових реформ ми не провели, тобто нових можливостей не створили. Відповідно якість життя нинішніх поколінь не покращилася, а борги прийдешніх поколінь ще більше зросли.

Єдиний позитивний наслідок пережитого: тривалість життя кожної наступної брехні стає все коротшою – українці нарешті таки втомилися розчаровуватися.
Внаслідок цього Віктор Янукович, вигравши за допомогою брехні президентські вибори, одразу після них постав перед дилемою:

А. Покаятися за всю попередню брехню та почати «з чистої сторінки» реформувати країну.

В. Зробити так, щоб ніхто не зміг з нього за ту брехню по-справжньому спитати.

Очевидно, що пан Янукович не вагаючись вибрав варіант В. І все, що його режим наразі робить, згортаючи демократію та громадянські свободи, продиктоване логікою цього рішення.

Очевидно також, що для справжньої опозиції залишається лише варіант А.

Проте на жаль всі ті політичні сили, які на звання справжньої опозиції вже довгий час претендують, але ніяк нею не стануть, на варіант А ніяк не наважаться. Бо самі у минулому грішили брехнею і бояться її зрікатися не менше, ніж партія влади. Відтак вони вперто шукають якийсь новий варіант С: якусь нову чудову брехню, у яку нація може ще на якийсь час повірити.

Та на досаду несправжньої опозиції, громадянське суспільство ці її ганебні пошуки підтримує дуже кволо. А без широкої підтримки громадянського суспільства будь-які масштабні протестні акції неможливі.

Таким чином маємо пояснення сумному феномену «білорусизації» України:
1) влада не має наміру визнавати свою попередню брехню, тому «закручує гайки»;
2) псевдо-опозиція апелює до суспільства, але також не хоче визнавати свою попередню брехню;
3) громадянське суспільство більше не хоче підтримувати брехню, тому псевдо-опозицію воно не підтримує, а для самостійного виходу на сцену воно поки що є недостатньо організованим.

Вихід – у створенні справжньої опозиції

Україні необхідна справжня опозиція. Тобто така, яка наважиться пояснити громадянам факти, якими б неприємними вони не були. А потім по кожній нагальній суспільній проблемі вона відверто пояснить варіанти її вирішення і запропонує план реалізації того з них, який на її погляд є найкращим.

Ось приклади нагальних проблем, відверта дискусія щодо яких в Україні вже більш ніж на часі:

1. Визначення ціни на газ для різних категорій споживачів
Чи мають ціни на газ для певних категорій споживачів (наприклад, населення) і надалі субсидіюватися? У скільки реально (економічні і політично) обходиться нинішня субсидія? Які переваги і недоліки такої системи соціального захисту? Які є альтернативи субсидіюванню? Чи не краще було б запровадити єдину шкалу цін для всіх споживачів, а натомість підняти рентні платежі для внутрішніх видобувачів газу і за рахунок цього підвищити прямі грошові субсидії малозабезпеченим?

2. Пенсійне забезпечення
Тут почати треба з визнання брутального, але факту, що в Україні кількість різноманітних пенсіонерів у порівнянні з кількістю працюючих є однією з найвищих в світі. Факт також у тому, що сьогоднішні понад 35-відсоткові пенсійні відрахування у порівнянні з іншими країнами – драконівські. Тому як зробити так, щоб молодим та працездатним було вигідно залишатися в Україні і народжувати дітей? Чи не треба для цього дещо знизити 35-відсоткову ренту, яку вони сьогодні вимушені платити літнім поколінням? Так, для цього літнім доведеться попрацювати дещо довше. Але невже вони за жодних умов не погодяться на це? Чи таки погодяться, коли зрозуміють, що це їхня пожертва на користь власних онуків?

3. Медичне забезпечення
Тут напевне треба визнати аж три брутальних факти. Перший: що українська система божевільно дорога і страшенно неефективна. Другий: що безкоштовного медичного обслуговування не буває. Третій: що ідеальних систем цього обслуговування в світі також немає. Тому що у медичній сфері присутній феномен «асиметричної інформації»: лікар майже завжди знає більше за пацієнта. Але конкуренція між лікарями та професійні посередники (медичні каси), які також конкурують між собою, можуть суттєво зарадити зловживанням лікарями своєю інформаційною перевагою. Ті системи в інших країнах, які вважаються кращими за українську, використовують такі механізми. Тож давайте подискутуємо план запровадження найкращого світового досвіду у нас?

4. Купівля-продаж землі
Якщо земля має продаватися – тоді як створити прозорі механізми зміни її власника? Не має продаватися – тоді як забезпечити на ній ефективного власника і убезпечити її від зловживань чиновників.

І так далі. Щодо системи урядування, корупції, пільг, судової системи, правоохоронних органів, освіти, урядового втручання в економіку, приватизації тощо.

Хтось зауважить: автор пропонує право-ліберальні підходи, які в Україні не спрацюють. Але на погляд автора, докази говорять про протилежне. Адже по-перше, це якраз брехливо-популістський підхід, який наразі демонструє в Україні свою повну недієздатність. А по-друге, є досвід європейських країн, де всупереч інтуїції, під час боргової кризи останніх років практично на кожних виборах перемагають якраз праві партії, більш схильні до того, щоб наводити виборцям брутальні факти та прописувати гіркі ліки.

Якщо нинішня несправжня українська опозиція не розгледить трендів, які нині домінують на європейському континенті (причому – включно з Росією!), тоді громадянське суспільство має самостійно створити справжню опозицію.

Але щось підказує авторові, що зустрічний рух хоча б частини нинішньої опозиції та громадянського суспільства незабаром розпочнеться. Коли дискусія починатиметься не з брехні, а з брутальних фактів, і будуватиметься на принципах максимальної відкритості та прозорості, позитивний результат не змусить на себе чекати.

І тоді виявиться, що поборювати режим Януковича насправді і не треба – він сам дуже швидко згине, як брехня на сонці.

5 коментарів:

Віталій сказав...

Доброго дня, пане Ернст. У статті знову ж таки пропонуєте перекласти все на плечі населення, не зачіпаючи інтереси "елітної" верстви населення. Але, повірте, нема куди вже більше паски затягувати, а в старших немає здоров'я тягти плуга до глибокої старості. Жертвувати (і то серйозно) повинні якраз скоробагатьки з їхніми ненаситними апетитами - ухилянням від сплати податків, розкраданням бюджету, незаконним привласненням і монополізацією 90% ресурсів країни. У цьому плані тут просто таки кричуще беззаконня. Дикунство. У вас ще застаріле враження про країну, як про "загниваючий соціалізм". Повірте, соціалізмом тут і не пахне. Пенсіонери виживають на такий мізер, що страшно собі уявити...

Якщо матимете нагоду, приїжджайте, подивіться. Завжди з цікавістю читаю ваш блог. Ціную ваш аналітичний склад розуму. Дуже жаль, що саме таким людям найчастіше доводиться покидати Україну.

Владимир сказав...

Утопия.

Ернст Рахаров сказав...

Пане Віталію. Дуже дякую Вам за коментар. Насправді в Україні я буваю регулярно і добре обізнаний, що в країні дикий олігархічний капіталізм давно вже змінив капіталізм соціалістичний державний. Якраз виходячи з цього я і роблю свої пропозиції.

Адже саме завдяки "дешевому" газу для населення пан Фірташ минулого року многократно збільшив свої статки: бо це саме він отримував дешевий газ, що мав би йти населенню, на свої хімічні підприємства, а Нафтогаз вимушений був продавати населенню імпортний російський. В результаті збитки Нафтогазу компенсували з бюджету (читай: за рахунок найбідніших), а Фірташ експортував дешевий газ у вигляді добрив, залишивши надприбутки в офшорі.

Схоже неподобство і з пенсіями: надвисокі відрахування заганяють бізнес у тінь, де з нього по повній мають криміналізовані чиновники та силовики.

Про "медичну мафію" Ви напевне і самі знаєте.

Тобто кругом, де є якась невиконувана обіцянка (брехня) - є годівниця для чиновників та олігархів.

Змусити олігархів платити за реформи - добра ідея, але їхні гроші вже в офшорах. Тому вважаю, що буде добре, якщо просто закриємо їхні годівниці - народ одразу це відчує, адже йому залишатиметься більша частка суспільного караваю.

Анонім сказав...

Мне все понятно в статье,и полностью согласна с тем,что мелкий и средний бизнес в Украине заставляют выживать,а не работать,многие мои знакомые с этого года закрылись,потративши в свое время огромные средствана то ,чтоб самореализоваться и теперь вот все пошло прахом только из-за того ,что Гарант,обещавший поддерку мелкому бизнесу,просто самоустранился от обещанного. У нас с мужем свое дело(шиномонтаж) и мы ,чтоб его открыть зарабатывали как могли и где могли (а это и место и приобретение станков и т.д.). Тянуть теперь материально стало не под силу,все уходит на налоги,пенсионку,и на всякие"дай".Рабочих пришлось уволить по той же причине.Теперь на распутье,как жить в этой стране? Хотим уехать,но дотягиваем детей,пусть получат дипломы (а какое "дешовое" образование,без штанов оставляет -промолчу). Настроение депресивное,за будущее страшно,перспектив не видно,и очень жалко молодежь,которой тут нет ни работы,ни помощи, -ничего,как им семью здесь создавать и детей заводить,если многие просто выживают,а не живут...gh

Анонім сказав...

"теперь вот все пошло прахом только из-за того ,что Гарант,обещавший поддерку мелкому бизнесу,просто самоустранился от обещанного" - ну вы люди наивные! Надо ж видеть разницу между обещаниями и ОБЕЩАНИЯМИ. То шо там "гаврант" обещал своему лохторату - етим можете сразу смело подтираццо, хоть какая-то польза будет. А вот то шо он ОБЕЩАЛ своим кремлёвским дружбанам, которых 28 ахтибря 2004-го на трибуне канхветками угощал - с етого он так просто не съедет, да и нинада оно ему, поскольку его "гаврантических антиресов" выполнение сих ОБЕЩАНИЙ никак не задевает. А ОБЕЩАЛ он им всего-навсего ОБЕСПЕЧИТЬ РАЗРАБОТКУ НОВЫХ СИБИРСКИХ НЕФТЕГАЗОВЫХ МЕСТОРОЖДЕНИЙ ДЕШЁВОЙ РАБОЧЕЙ СИЛОЙ. Вот вы и есть такая "сила" - пущенный по миру малый-средний бизнес. Потому как "на Запад" нынче особо не пробьёшся, там со всего мыра желающих море... а вот "браццкая Расея" завсегда примет с распростёртыми объятьями (на скромную зря-плату, причом жить будете, где Абрамович-Вексельберг укажут). И единственный способ как-то из етой ситуяцыи вывернуться - НАКОНЕЦ-ТО СКАЗАТЬ ОБ ЭТОМ ОТКРЫТО, на что ни один из украинских палитекафф пока не решился - видимо, из боязни "испортить отношения с Расией". На малый и средний бизнес им начхать, "отношения" дороже (видимо, всем им помалу капает чегой-то с газпромовских мильярдов...)