неділя, 5 жовтня 2008 р.

Вибори без форс-мажору та безглуздого «героїзму»?

В Україні всі знову заговорили про вибори. Цього разу – про позачергові вибори до Верховної Ради. Ці розговори традиційно супроводжуються міркуваннями про те, чи отримає Центральна виборча комісія достатньо грошей на їх проведення, наскільки акуратними будуть списки виборців, як уникнути фальсифікацій тощо. Занепокоєння з приводу цих питань виникають регулярно кожного разу напередодні виборів і, враховуючи той факт, що вибори в Україні останніми роками відбуваються щорічно, все це добряче набридло багатьом спостерігачам.

Чомусь кожні великі вибори в Україні є подією форс-мажорною. Центральна виборча комісія «героїчно» долає одну перепону за іншою в процесі підготовки та проведення виборів, а також під час підрахунку голосів. Наприклад, спочатку виникають великі складнощі з формуванням виборчих комісій на місцях, потім під час голосування масово виявляються неточності у списках виборців, а остаточний результат підрахунку голосів з'являється тільки через 2 тижні після дня виборів через хаос на окремих округах та дільницях.

При цьому режим роботи окружних виборчих комісій в день виборів організований взагалі, м'яко кажучи, негуманним чином. Вони мають починати свою роботу десь о 6 ранку (в неділю!), а закінчити її мають право тільки після того як порахують всі голоси та здадуть всі протоколи на дільниці вищої інстанції. На практиці, особливо у випадках виявлення якихось порушень чи нестиковок, це означає, що людей зобов'язують працювати без сну та відпочинку 2-3 доби поспіль! Навіть у найкращому випадку працівники виборчих комісій мають відпрацювати (знову ж таки - у неділю!) 18-20-часовий робочий день. Звісно, працівники виборчих дільниць отримують за свою роботу якісь гроші. Але по-перше, ці гроші зовсім невеликі, тому можуть матеріально зацікавити лише найменш забезпечених громадян. А по-друге, багато людей, особливо більш забезпечених, не погодяться на такий режим роботи за будь-які гроші. В багатьох країнах подібний режим роботи був би просто неможливий через протиріччя з трудовим законодавством.

Чому ж в Україні нікого не дивує такий стан речей? Через ностальгію за авралом під час «великих будмайданчиків комунізму»? Начебто причина є більш прозаїчною: українські правителі зробили процес таким складним для того, щоб ускладнити фальсифікації. Але в той же час мало хто погодиться, що існуючий процес дійсно унеможливлює фальсифікації чи підкуп виборців.

В той же час в світі є успішні приклади використання новітніх інформаційних технологій для більш ефективної організації виборів, причому походять вони не обов'язково з найбагатших країн. В 1997 році в Естонії відбулися перші в світі загальні вибори через мережу Інтернет. Критичний читач може справедливо зауважити, що Естонія має лише трохи більше одного мільйона виборців, і що в масштабах України організувати щось подібне було б набагато складніше. Тоді є сенс звернути увагу на Бразилію, де вже з 1996 року (!) вибори проводяться за електронною системою, хоча поки що і без допомоги Інтернету. При цьому за кількістю населення Бразилія в чотири рази більша за Україну! Проте для підрахунку голосів під час загальнонаціонального голосування у 2002 році знадобилося менше ніж 12 годин!

Критики бразильської системи зазначають, що вона все ж таки не гарантує від зловживань і не забезпечує повної прозорості процесу. Проте до цього часу жодного випадку маніпуляції волевиявленням громадян викрито не було. До цього прибічники системи також додають, що за рахунок радикального скорочення проміжку часу, необхідного для підрахунку голосів, будь-які значущі маніпуляції є практично неможливими.

На цьому фоні практика останніх виборів в Україні все більше нагадує кам'яний вік демократії. Справа сумновідомого «транзитного сервера» розслідується вже майже чотири роки. Єдиний Державний реєстр виборців формується вже другий рік, але всупереч закону досі не сформований. Про системи аналогічні естонській чи бразильській мова навіть не йде. Таким чином складається враження, що причиною такого стану речей є не тільки некомпетентність українських чиновників та політичних сил при владі, а й злочинний розрахунок цих сил, за нагоди, знову скористатися можливостями з маніпуляції, які надає діюча система.

П'ять політичних сил, що представлені у наразі ще діючій Верховній Раді, або їх провідні діячі, представлені в Раді вже роками. І за цей час організація процесу виборів дещо покращилася хіба що в тому сенсі, що виборчі урни стали прозорими, а бюлетені мають декілька ступенів захисту від підробки. Але цього скандально замало, навіть у порівнянні з далеко не найбагатшими країнами світу.

Бразилія позичає свої електронні машини для голосування іншим країнам, чим вже скористалися Парагвай та Еквадор. Україна теж могла б скористатися цією послугою. Щоправда в цьому випадку українські виборці можуть дійти висновку, що представлені сьогодні у владі політичні сили не заслуговують жодного голосу.

Немає коментарів: