неділя, 8 березня 2009 р.

А тепер нам потрібен план

Сподівання на те, що ситуація в Україні покращиться без активного втручання свідомої громадськості, є марними

Тиждень, що минає, починався дуже позитивно: головні політики країни продемонстрували, що вони здатні хоч якось домовлятися, причому не через пресу та телебачення, а під час негучної дискусії за зачиненими дверима. Спільний лист до МВФ підписаний Президентом, Прем'єром, а також представниками Нацбанку та Мінфіну відродив сподівання на певне об'єднання українських керманичів заради виходу із кризи, хоча і викликав багато запитань по суті.

Проте вже у вівторок стало очевидно, що той лист був лише акторством, і Україна продовжила своє вже звичне сповзання до стану «бананової республіки». Несподіване та дуже несвоєчасне звільнення Міністра закордонних справ, недоречне «маски-шоу» у Нафтогазі, близнюрська відміна Верховною Радою дострокових виборів до Тернопільської обласної ради продемонстрували наскільки насправді безвідповідальними є провідні українські політики.

З одного боку зрозуміло, що йде досить звична для України перша фаза передвиборчої боротьби – боротьби «за ресурс», тобто за тіньові джерела фінансування президентської передвиборчої кампанії. Просто зараз боротьба за цей «ресурс» іде в умовах, коли економічна криза суттєво його скоротила та відповідно змусила основних політичних гравців України переписувати «бізнес-плани» кампанії після того, як та по суті вже стартувала. Через те, що фінансово-економічна криза в Україні цілком можливо і надалі поглиблюватиметься, маємо очікувати подальшого жорсткішання цієї боротьби.

З іншого боку, після того, як помірковані виборці в своїй масі відвернулися від головних на сьогодні українських політичних сил, ці сили певною мірою змушені іти на радикалізацію своєї поведінки. Для того, щоб втримати хоча б «ядра» своїх виборців – тих, хто голосує не за переконанням, а через сильну симпатію.

Посеред цього всього, і більш свідомі громадяни і навіть головні політичні гравці визнають нагальність глибокої перебудови української держави. Серед найнагальніших реформ найчастіше згадуються такі:

  1. Реформа виборчого законодавства – запровадження «відкритих списків»
  2. Реформа «владної вертикалі» – розширення повноважень місцевого самоврядування, гармонізація розподілу повноважень між Верховною Радою, Президентом та урядом
  3. Судова реформа – впровадження системних основ для незалежного та справедливого судочинства

Lord, make us selfless, but not yet

(анг.: Боже, зроби нас саможертовними, але не зараз)

Ернст Рахаров також цілком усвідомлює нагальність перелічених реформ в Україні, але саме через це він намагається прагматично оцінити їхню реалістичність в сьогоднішніх українських умовах.

1. Більшість спостерігачів починають свою аргументацію на користь «відкритих списків» здебільшого з того, що дякуючи діючій системі «закритих партійних списків» велика частина мандатів депутатів Верховної Ради опинилася у «водіїв, секретарок та неписьменних». І закінчують палким закликом до впровадження «відкритих списків», щоб люди в майбутньому бачили, кого обирають. Але до кого спрямований цей заклик? Адже єдиний, хто може змінити такий стан речей – це ті ж самі «водії, секретарки та неписьменні» у Верховній Раді. Таким чином, закликами тут справі не зарадиш – потрібен план дій.

2. На сьогодні єдиним органом, який має легітимне право змінювати Конституцію, є Верховна Рада. «Блокуючі пакети» у Верховній Раді мають Партія Регіонів та БЮТ, на двох вони мають «контрольний пакет». Обидві політичні сили – авторитарно-лідерського типу, тобто всі принципові рішення приймаються лідером особисто. Обидва відповідні лідери – із покоління «дев'яносточників», тобто є неперевершеними тактиками, але геть позбавлені «непрактичного» стратегічного мислення. Вони навіть «і поряд не лежали» з «батьками нації» на кшталт Лінкольна, Ататюрка чи де Голя. Отже вони не спроможні прийняти збалансовану стратегічну Конституцію не «під себе». Таким чином потрібен план, як їх повністю відсторонити від процесу редагування нової Конституції.

3. Те ж саме стосується судової реформи. «Дев'яносточники» звикли мати «своїх суддів» і не звикли до чесного змагання в суді. Отже з під пера цих людей ніколи не вийде закон про справді справедливе судочинство. Таким чином без доброго плану дій поламати їхній опір та саботаж не вдасться.

Разом нас багато

На чому базується цей план, а також сподівання на його успіх? По-перше, на тому, що їх мало, вони ворогують між собою і не довіряють один одному. По-друге, на тому, що свідомих громадян в Україні багато і вони більше не є розпорошеними завдяки всесвітній павутині Інтернету. Самоорганізувавшись та згуртувавшись, свідомі громадяни мають можливість спочатку змусити цих політиків впровадити необхідні мінімальні реформи, а потім і змінити цих політиків на більш ефективних, які доведуть реформи до кінця.

Владні партії мають на сьогодні в сумі близько 40% підтримки виборців, переважно тих, котрі поки що голосують під впливом емоцій, а не розуму. Прості розміркування кажуть, що ці політичні сили не зможуть утриматися при владі, якщо не підвищать рівень своєї популярності. В сучасних умовах жодна з них не здатна на якісні внутрішні зміни. Тому їхня єдина стратегія полягає в судомному пошуку «ресурсу», щоб «докупити» собі більшу «електоральну підтримку».

Схоже, що при цьому всі вони роблять ставку на одну і ту ж тактику. Ту, яку двічі успішно застосував у Києві Леонід Черновецький. Для цього треба створити умови глибокої апатії серед більш-менш свідомих виборців, щоб відбити в них бажання йти на вибори. А більш маргіналізовану частину виборців з одного боку масовано зомбувати тотальної агітацією через усі можливі канали інформації, а з іншого – «купити» короткостроковим підвищенням пенсій, соціальних виплат чи введенням якихось пільг. На крайній випадок залишається банальна купівля голосів за гроші чи продпайки.

Невже такому розвиткові подій неможливо запобігти? Досить легко! Особливо враховуючи, що єдине, що необхідно зробити – це не дати сьогоднішнім парламентським силам та їхнім кандидатам у президенти «докупити» голосів понад їхні сукупні 40% «фанатичних» прихильників.

Для цього потрібні активні заходи сконцентровані у двох напрямках:

  1. Збереження та підвищення існуючого рівня демократії в Україні
  2. Активний тиск на Верховну Раду з вимогою реформ – перш за все тих, що не вимагають змін до Конституції, насамперед – «відкритих списків»

Досягти першого можна за рахунок наступних досить простих але довгострокових заходів:

  • Усюди розповсюджувати інформацію, що голосувати на вибори потрібно буде іти усім. Незалежно від того, які вибори будуть наступними: чи президентські, чи дострокові парламентські. Зараз не час для апатії та цинізму. Не можна сидіти склавши руки чи посипати голову попелом, коли наше спільне помешкання горить – кожен має зробити своє домашнє завдання: тверезо проаналізувати інформацію щодо усіх кандидатів та зробити усвідомлений вибір.
  • Завчасно робити організаційні зусилля щодо того, щоб не допустити ніяких маніпуляцій на майбутніх виборах. Всі потенційні учасники перегонів не повинні ні секунди сумніватися в тому, що ніякі маніпуляції на виборах не пройдуть.
  • Вимагати від кандидатів прозорої та достовірної інформації про джерела фінансування їхньої кампанії. Не підтримувати, дискваліфіковувати в очах громадськості, запровадити «презумпцію винності» щодо тих, хто не надасть такої інформації. Кожен громадянин повинен зрозуміти, що чесно джерела фінансування власної кампанії не називає тільки злодій. А за злодіїв українці голосувати більше не будуть.

Другий напрямок є більш складним, бо для нього потрібно організовувати справжні заходи громадського протесту. Але що вже є складним для українців після Майдану 2004 року? Тоді люди вийшли на вулиці від безвиході після того, як влада спробувала порушити їхнє право на вибір. Але якщо сьогодні не змінити виборче законодавство, у громадян це право може просто не з'явитися.

Тому треба вже зараз організувати кампанію з пікетування Верховної Ради з вимогами розглянути законопроекти з реформування виборчої системи. Депутатів, які будуть перешкоджати та саботувати реформу, а також лідерів відповідних політичних сил, треба піддавати жорстокому суспільному осуду. Вони не повинні мати можливість і кроку спокійно ступити!

А поперед усього є одне завдання, яке необхідно вирішити вже на наступному тижні. Від рук депутатів Верховної Ради, які відмінили дострокові вибори до Тернопільської обласної ради, демократія в Україні на тижні, що минає, зазнала потужного удару. Список із 292 депутатів, які проголосували за цю постанову можна побачити тут. Ернст Рахаров закликає до того, щоб ці люди, а також лідери відповідних політичних сил – Юлія Тимошенко, Віктор Янукович та Юрій Луценко (за 4 голоси «за» від Народної самооборони) – ніколи знову не стали Народними депутатами України та не були обраними на інші виборні посади. А постанова Верховної Ради має бути оскаржена в суді і вибори в Тернопільську обласну раду мають відбутися. Як і заплановано – 15 березня!

2 коментарі:

Юрий сказав...

Шаноний Ернсте, сподіваюсь, Вас зацікавлять праці М.Кеннеді www.ib.dnipro.net/library/iso/NTL/ECONOMY/MKENNEDI/ Йошито Отані та Сільвіо Гезеля (адреси є, якщо буде цікавість). Це - реальна можливість подолати фінансову залежність за умови доброї волі місцевих еліт.

see to learn сказав...

Гезель, Кеннеді — сумнівні економічні теорії. Я не розумію, як це відноситься до теми поста.