середа, 14 травня 2008 р.

Навіщо намагатися лікувати телебачення, яке все одно на шляху до небуття?

Останнім часом провідні і поважні українські журналісти багато написали на тему комерціалізації української журналістики, та ігнорування журналістами своєї громадянської місії. Особливо це стосується українського телебачення, що наскрізь просяклося «джинсою». Ернст Рахаров вітає такі публікації, розділяє занепокоєність українських журналістів, які ще зберегли принциповість, а також підтримує більшість запропонованих заходів покращення ситуації. При цьому він хотів би звернути увагу на дещо інший аспект: а чи варто взагалі боротися за здоров’я того, що і без того моє свої кращі часи позаду?

Хід історії зробив українське суспільство переважно безпринципним і конформістським. Українські телеканали, як і переважна більшість українських організацій побудовані за ієрархічним принципом. Що до речі добре відповідає принципові централізованої трансляції інформації, який лежить в основі будь-якої класичної телевізійної трансляційної мережі. За таких умов ієрархія трансляційної мережі завжди потенційно могутніша за журналістську принциповість. Тобто власник каналу, тобто трансляції, завжди в змозі навязати свою волю журналістові. В ДОВГОСТРОКОВОМУ аспекті це звичайно призводить до зниження довіри до каналу, а з цим – і його вартості. Тому на Заході більшість власників не втручаються в журналістську роботу, бо для більшості з них ці канали є ДОВГОСТРОКОВОЮ інвестицією, та й журналісти почасти є також співвласниками. А в Україні власники каналів планують максимум до наступних виборів (які в Україні проходять дуже часто), тобто мислять вкрай КОРОТКОСТРОКОВО. За таких умов зловживання власником своєю владою ЗАПРОГРАМОВАНО.

Ще 10 років тому з цього зачарованого кола не було жодного виходу. Але дякуючи бурхливому розвиткові інформаційних технологій, сьогодні з’являється реальна, ба навіть краща, альтернатива класичному телебаченню: інтернет-телебачення. У цієї мережі немає конкретного власника, і в Україні, дякувати Богові, і урядові, і олігархічні структури не здатні контролювати інтернет всередині країни. При цьому досить розповідати, що інтернетом користуються тільки у Києві і тільки обмежене коло громадян! Родичі Ернста Рахарова в провінційному місті на сході України мають недорогий широкополосний інтернет. А десь через 3 роки більшість Українців матиме інтернет на мобільному телефоні й майже безкоштовно! Щодо обмеженої аудиторії: серйозними новинами по-справжньому цікавляться тільки соціально активні громадяни, а переважна більшість таких вже мають якийсь доступ до інтернету. Решта ж і зараз переважно не дивляться по телебаченню новини, і в майбутньому не будуть цікавитися новинами з інтернету.

При цьому, щоб почати трансляцію в інтернеті потрібні дуже невеликі інвестиції, у порівнянні з класичним телеканалом. А що в українських умовах найголовніше: не потрібно ніякої ліцензії та дозволів від українських ненажерливих чиновників-бандитів!

То може до біса те класичне телебачення? TV Sucks! А якщо згадати, що таким самим чином можна вести мову не тільки про телебачення, а і про всі інші класичні засоби масової інформації, такі як газети та радіо, то: класичні медіа майже мертві – хай живуть інтернет-медіа!

1 коментар:

maryna сказав...

так, поки що дуже недостачає інтернетного українського телебачення. дуже чекаю на його появу.