середа, 11 травня 2011 р.

Дестабільність Януковича

В Україні поступово, але впевнено складається революційна ситуація. На заміну майже померлому «совку» суспільство має побудувати дієздатні інституції.

Справжня стабільність – це коли майже ніхто не проти

В Швейцарії чотири великих політичних партії:

  • Швейцарська народна партія (крайньо-праві)
  • Християнські демократи (праві центристи)
  • Ліберальні демократи (ліберали)
  • Соціалісти (ліві)

Останніми десятиріччями саме ці чотири партії і формують уряд – Федеральну Раду, що складається з 7 міністрів та одного секретаря. Формують всі вчотирьох, тобто кожна партія отримує 2 крісла. В результаті в Швейцарії звичайно немає парламентської опозиції.

«Упс!», - скаже читач, - «а яка ж без опозиції демократія?». З демократією в Швейцарії все дуже непогано: в індексі рівня демократії, що складається Economist Intelligence Unit, в 2010 році Швейцарія посідала 8 місце зі 167 (Україна в цьому індексі була 67-ою). Демократичний контроль в Швейцарії забезпечується не парламентською опозицією, а суспільством в цілому. Справа в тому, що найбільш важливі питання, як на місцях, так і на федеральному рівні, в Швейцарії завжди виносяться на відкрите народне обговорення, а рішення за ними приймаються за результатом референдуму.

Традиція обговорювати суспільно-значущі питання та приймати взаємоприйнятні рішення виникла напевне тоді, коли селяни, які жили кожен посеред свого окремого гірського пасовиська зрозуміли, що для виконання якогось складного завдання: прочищення гірського потіку, побудови моста або тунелю, укріплення схилу тощо – необхідно залучати багатьох сусідів, а відтак треба створити інститути взаємодії.

Такими інститутами стали регулярні зібрання, обрання представників, публічне обговорення та прийняття рішень з важливих для загалу питань. Хтось міг бути проти того чи іншого рішення, але він не міг постійно бути проти громади, без допомоги якої він іноді не міг обійтися. Тож рано чи пізно всі розуміли, що у спірних питаннях краще шукати компроміс.

На цьому принципі пошуку компромісу та консенсусу були побудовані всі керівні інститути країни. Але коли досягти компромісу все ж таки не вдається – в якості арбітра залучається народ: питання виноситься на всенародний референдум, рішення якого є остаточним. Визнати одностатеві шлюби? приєднатися до Шенгенської зони? заборонити будувати мінарети? нарешті вступити до Організації Об'єднаних Націй (ООН)? – всі ці питання вирішувалися всенародно після виснажливого обговорення та довгих (і почасти конроверсійних) агітаційних кампаній.

У підсумку цей здавалося б повільний та неефективний, але максимально відкритий і загальноохоплюючий процес забезпечує Швейцарії її славнозвісну заможну стабільність. Сучасним свідченням цього є міць швейцарського франка, який у період глобальної економічної невизначеності б'є один рекорд зростання за іншим.

Сьогоднішня українська «стабільність» – це коли нікого не питають

Перемігши на виборах за підтримки меншості населення, Віктор Янукович отримав лише обмежену суспільну легітимність. Проте замість того, щоб спробувати її підвищити за рахунок залучення до команди представників з рядів колишніх опонентів та аполітичних професіоналів, пан Янукович вирішив компенсувати недостачу тотальною концентрацією своїх повноважень. Причому зробив він це шляхом руйнування і без того не надто стабільних політичних інституцій, насамперед – Конституції, а також останніх ознак незалежності судової системи.

«Керованість» та «стабільність» в країні були відновлені не шляхом створення більш ефективних правил гри та переконання суспільства грати за ними, а шляхом монополізації контролю, як в політичній, так і в економічний сфері. Цілком прогнозовано, така політика дала короткостроковий позитивний ефект. Але на жаль лише короткостроковий. Так дійсно, взимку, якщо в будинку виходить з ладу опалення, можна врятуватися від замерзання, підпаливши будинок – деякий час буде дійсно тепло. Проте коли будинок остаточно догорить стане ще холодніше...

Монопольний контроль за визначенням базується на обмеженні можливостей інших, які не входять до вузького кола довірених осіб, а також на обмеженні доступу суспільства до інформації. Відсутність прозорості та конкуренції в економіці поступово призводить до зниження якості та зростання цін, що наразі і спостерігається в різних галузях економіки Україні, а в політиці – до зростання корупції, що також доволі очевидно. В результаті ці негативні наслідки вже нівелювали позитивний ефект від «відновлення керованості». Однак спаливши заради ілюзорної «керованості» інституційний будинок, Україна залишила собі ще менше передумов для майбутнього стабільного розвитку.

Після того, як більшість громадян вже не вірить в ілюзорну «стабільність», пан Янукович рішуче перейшов до наступного етапу боротьби проти втрати суспільної легітимності – почав переконувати громаду у власній незамінності.

«Трудотерапія» для Януковича з використанням «червоних ганчірок»

Мой дядя самых честных правил,
Когда не в шутку занемог,
Он уважать себя заставил
И лучше выдумать не мог.
О.С.Пушкін. «Евгений Онегин»

Коли на підприємстві проводять модернізацію виробництва, може виявитись, що деякі функції більше не потрібні. Тож робітники, які до цього часу виконували ці функції, мають робити невтішний вибір: або набувати іншої кваліфікації, або шукати іншого працедавця, якому їхня стара кваліфікація все ще потрібна. Іноді задля збереження непотрібних робочих місць можна вдатися до третього засобу: організувати на підприємстві загальний страйк, або акцію протесту, або акт саботажу. Тобто зробити власні проблеми проблемами більш широкого кола людей.

Схожим чином поводяться некомпетентні політики коли вже неможливо далі приховувати власну некомпетентність. Причому в якості засобу вони часто вдаються саме до саботажу.

Саме так з точки зору автора можна охарактеризувати «червонопрапорну» ініціативу більшості Януковича у Верховній Раді. Приймаючи до уваги надзвичайний цинізм, що його на справі демонструє пан Янукович та більшість членів його «команди», а також те, скільки разів протягом свого життя вони вдавалися до зміни кольорів, авторові дуже важко повірити, що раптове завзяття із вшануванням червоного Прапора Перемоги є щирим. Насправді весь галас навколо цього прапору виглядає популістським саботажем реформ, наміри щодо проведення яких нове керівництво країни помпезно презентувало суспільству ще рік тому, і які воно за цей час так і не спромоглося по-справжньому розпочати.

Таким чином «червонопрапорний» саботаж одночасно досягає двох цілей:

  1. Переключає увагу суспільства зі справді нагальних проблем на штучну, але дуже емоційну тему.
  2. Робить незамінною роль президента як «арбітра нації».

У цій ситуації дуже шкода справжніх ветеранів Другої Світової. Ці літні люди точно не заслужили, щоб вкотре бути використаними в якості розмінної монети у брудній політичній грі. Шкода також і інших громадян України, хто щиро шанує Прапор Перемоги – фальшива цинічна гра керівництва країни спроможна їхні щирі почуття лише образити. Шкода і тих, у кого є підстави вважати Прапор Перемоги символом брутальної сталінської окупації – на бичаче роздратування саме цієї категорії громадян найбільше розраховувало керівництво країни, як на гріх провокуючи їх саме тим, у чому вони вбачають лише «червону ганчірку».

Очевидно, що однією з основних цілей створеного «керованого конфлікту» є намагання забезпечити стабільною роботою одну єдину людину – нинішнього президента України, який отримує додаткову нагоду продемонструвати видимість «бурхливої діяльності» з «розрулення» конфлікту. Але чи не зависокою є ціна, яку платить українське суспільство за індивідуальну «трудотерапію» для Януковича?

20 років тому «совок» не помер. Та наразі він точно вже при смерті.

Багато людей вважають дату розпаду Радянського Союзу наприкінці 1991 року датою радикального водорозділу. Датою, коли зникла велика країна і закінчилася холодна війна, коли закінчилися несправжній радянський соціалізм і дефіцитна планова економіка, коли розпочався дикий капіталізм, коли багато людей остаточно розпрощалися з ілюзією, що вони жили в найкращій на планеті країні. Все, що відбувалося після цієї дати більшість громадян України схильні вважати наслідками (як позитивними, так і негативними) здобутої незалежності.

Автор також тривалий час притримувався подібної думки. І лише порівняно нещодавно він зрозумів, що насправді наприкінці 1991 року мало що змінилося. Тобто якби Радянський Союз не розвалився б, то буденне життя людей як в Україні, так і в переважній більшості інших республік колишнього СРСР виглядало б приблизно так само, як воно виглядає сьогодні. Так само стрімко зменшувалося б населення – адже сьогоднішні невтішні демографічні тенденції закладалися протягом всього радянського періоду. Так само занепадала б житлова та інша інфраструктура – бо вона почала занепадати ще в радянські роки. Таким самим безвідповідальним, некомпетентним та корумпованим було б керівництво країни – бо і до сьогодні це здебільшого ті ж самі люди! Так само в суспільстві панували б зневіра та апатія – бо все вище перелічене не сприяє оптимізму та впевненості у майбутньому.

Можливо лише завдяки певній конкуренції між колишніми республіками більшість з них сьогодні перебуває навіть у трохи ліпшій формі і забезпечує своїм громадянам у середньому дещо вищій рівень життя, ніж той, який був би можливий у випадку збереження Союзу. Але висновок у тому, що по-справжньому кращим життя людей могло б бути тільки якби вони перестали пасивно спостерігати за невпинною та неминучою деградацією «совка», а натомість почали активно створювати життєздатну йому альтернативу. Втім невдовзі «совок» все ж таки помре і остаточно покине своїх «дітей» напризволяще, тож потреба починати діяти стане простою життєвою необхідністю.

Wanted: builders of institutions (розшукуються будівники інституцій)

Через рік після сходження у керівництво українською державою президент Янукович та його команда справжніх суттєвих реформ розпочали дуже мало. Очевидно, що єдина система, яку вони наразі справді спроможні створити – це старомодна клептократія на кшталт тих, що зараз агонізують від протестів в арабському світі. Для того, щоб запобігти розвитку арабського сценарію в Україні, майбутні будівники українських інституцій мають невідкладно братися до роботи:

  • створювати свої команди;
  • складати проекти майбутніх інституцій;
  • брати у власні руки організацію власного життя, життя свого під'їзду, будинку, вулиці і т.д.

Чекати падіння «совкового» режиму Януковича не треба – він і так вже на ладан дише...


PS: ввечері 9 травня автор подивився випуск новин російського телеканалу «Вести»: 8 хвилин про помпезний парад у Москві, 6 хвилин – про бійки і «фашистів» у Львові. Замовлення Кремля виконано?

PPS: президент Янукович «не спромігся» підписати законопроект щодо Прапора Перемоги: ніякі колосальні «совкові» повноваження, які привласнив собі пан Янукович, не допомогли йому виконати функцію справжнього голови держави. «Совок» вкотре довів свою недієздатність.

неділя, 20 березня 2011 р.

Енґадинський лижний марафон 2011

Автор підвищує кваліфікацію. Цього разу – спортивну :-)

Минулого року автор вже детально описував свою першу участь в Енґадинському лижному марафоні. Поступово участь у цьому найбільшому спортивному святі Швейцарії стає для автора традицією – цього року він стартував у Малойі вже вдруге.

Цього року все було майже так само: загалом майже 12 тис. учасників, така ж чудова організація та піднесений настрій, ті ж автобуси, що поправляли учасників на старт, та ті ж самі військові вантажівки, щоб транспортувати речі учасників з місця старту на місце фінішу.

Тільки погодні умови випали дещо складнішими: в ніч перед стартом, а також протягом забігу йшов сніг, а по свіжому снігу бігти завжди важче, навіть попри незвично попутній вітер.

Дякуючи доброму результату минулого року, в цьому році автор стартував вже разом з третьою стартовою групою, так званим «Основним класом А» (нім.: Haupklasse A), замість останньої п'ятої групи «народних бігунів» як торік. Коли стартуєш раніше та з більш швидкими бігунами – маєш більші можливості показати кращий результат, адже через велику кількість учасників можливості для обгону на більшій частині дистанції вкрай обмежені. Цьогорічне слайд-шоу дає щодо цього добре уявлення.

Краща стартова позиція, а також тренування майже кожної суботи протягом всього зимового сезону дали свій результат: попри менш сприятливі погодні умови, ніж торік, автор покращив свій результат на 7 хвилин, до 2 годин 38 хвилин, і більш ніж на 1000 позицій – своє місце в загальному заліку серед чоловіків. Крім того, автор став другим серед тринадцяти учасників зі свого селища. Тож наступного року можна спробувати позмагатися вже за сільську першість :-)

Коли в Енґадині з'являться українці?

Цього року в Енґадинському лижному марафоні взяли участь бігуни з 37 країн, включаючи навіть такі не надто «лижні» країни як Австралія, Мексика та Об'єднані Арабські Емірати. Шкода, що знову, як і минулого року, не було жодного учасника, що приїхав би з України. Для прикладу: цього року в марафоні приймали участь 101 бігун з Росії, 11 бігунів – з Польщі, 41 – з маленької Словаччини. Тож автор дуже сподівається, що наступного року зможе зустріти в Енґадині хоча б одного співвітчизника.

неділя, 27 лютого 2011 р.

Відповідь Президента

Президент відповів на запитання неочікувано швидко. Їх показовим ігноруванням.

На сайті Президента України були оприлюднені питання, які начебто надійшли на адресу Президента України в рамках проекту «Розмова з країною»:

На жаль, на жодній із зазначених вище сторінок автор не знайшов своїх запитань. Він також не отримав жодного повідомлення, про те, що його питання є якимось чином неприйнятними.

Прес-служба Президента повідомила: «Питання, що містять лайливу лексику, заклики до повалення конституційного ладу, расової чи релігійної нетерпимості, образу честі та гідності громадян, не розглядалися». Читач може пересвідчитися, що питання автора не містять нічого із перерахованого прес-службою. Використане автором слово «порожняк» лайливим не є і згадується виключно у зв'язку з неодноразово використовуваним Януковичем та його командою гаслом «Донбасс порожняк не гонит».

Відтак автор робить висновок, що його питання були банально «відфільтровані», тобто відцензуровані.

Не маєш власних ідей – роби як у Путіна

Авторові дуже шкода за Президента, що він такими своїми діями та діями своєї команди продовжує підривати свій авторитет та довіру до себе.

Підтвердженням означених тенденцій є і оприлюднені Дзеркалом тижня результати останніх соціологічних досліджень, згідно з якими рейтинг довіри до Президента Януковича за рік скоротився приблизно наполовину і досяг десь 20%.

Цей показник створює дуже цікаве тло для президентської «Розмови з країною», очевидно змодельованої за аналогією «Прямой линии», що Володимир Путін нещодавно вже вдев'яте провів для своєї російської аудиторії. Цікаве тому, що рейтинг довіри російських громадян до пана Путіна (заслужено, чи ні – то вже інше питання) складає приблизно 70%. Очевидно, що маючи 70% довіри набагато простіше уникати критичних запитань аніж маючи усього 20%.

Крім того, російське сировинне багатство надає набагато більше можливостей для того, щоб грати роль «доброго царя». Бо тільки нафти та газу Росія експортує на суму, набагато більшу (131 млрд. дол. за перші 9 місяців 2010 р. *), ніж коштує усе, що вся Україна офіційно виробляє (99 млрд. дол. за той же період **). Тож можливостей чогось обіцяти «з царського плеча» у російського лідера за визначенням набагато більше, натомість потреба чути усі сторони і модерувати суспільні відносини – набагато менш гостра.

Пане Президент – міняйте курс. Громадо – готуй йому заміну.

Потерпаючи від дефіциту продуктивних ідей та політичної волі, обтяжена корупційними та відверто кримінальними представниками, українська владна верхівка захопилася побудовою в Україні системи à la Putin. Не помічаючи при цьому, що їхньому «лідеру» для цього не вистачає десь 50% рейтингу, та додаткових експортних сировинних надходжень розміром хоча б у 50% нинішнього українського ВВП. Очевидна внутрішня суперечливість цієї «стратегії» гарантує, що вона лусне, причому напевне вже скоро.

На цьому тлі в річницю приходу Януковича до влади в Україні питання постає вже не про те, коли і як піде Янукович, а про те, кого і як українці підготують йому на заміну.

Якщо Президент не відкоригує негайно свій курс, то передумови для хаосу і безвладдя в Україні можуть виникнути вже в найближчому майбутньому. Тому щоб запобігти цим негативним сценаріям українцям краще активно самоорганізовуватись вже сьогодні!

Примітки:

* - за даними Федеральної служби державної статистики Російської Федерації

** - за даними Держкомстату України, перерахованими за середній курсом гривні до доллара США

вівторок, 22 лютого 2011 р.

Запитання Президенту

Автор задав Президенту пару запитань. Якщо отримає відповіді – також їх опублікує.

25 лютого, в день річниці інавгурації, Президент України Віктор Янукович візьме участь у телепроекті «Розмова з країною». Через відповідну сторінку на сайті інформаційного агентства «УНІАН» автор поставив Президенту наступні запитання:

  1. Шановний пане Президент!

    Ви багато разів урочисто заявляли про рішучі наміри боротися з корупцією. На мій погляд ці заяви поки що є "порожняком", а Ваші дії скоріше сприяють корупції: антикорупційне законодавство Вами скасовано, а рівень сприйняття корупції за рік Вашого правління підвищився.

    Може боротьбу з корупцією краще почати з Вас? Коли громада побачить Межигір'я та документи на цю резиденцію, а також правдиві декларації про доходи членів Вашої родини?

    Дякую за відповідь!
    Ернст Рахаров


  2. Шановний пане Президент!

    У своїй передвиборчій програмі Ви обіцяли:
    1. "Введення системи виборів ЗА ВІДКРИТИМИ ВИБОРЧИМИ СПИСКАМИ";
    2. "ВИБОРНІСТЬ СУДІВ ГРОМАДЯНАМИ".

    1. Чому Ви тепер відступаєте від своєї обіцянки і кажете про повернення до змішаної, або навіть до чисто мажоритарної системи виборів? Ваша обіцянка - "порожняк"?

    2. Чому у введеному Вами в дію Законі про "Про судоустрій і статус суддів" виборність суддів відсутня? Коли Ви її запровадите?

    Дякую за відповіді!
    Ернст Рахаров

Після відправлення кожного з питань з'являлося повідомлення «Питання прийняте Задати ще питання». Тож автор розраховує, що його питання потраплять до Президента, або щонайменше до його Адміністрації.

До цього часу спроби автора ставити свої питання Президенту України (на той час – Віктору Ющенку), а також Президентові Російської Федерації Дмитру Медведєву жодного разу не увінчалися відповіддю.

Але поки що є надія, що Президент, який обіцяв «почути кожного», цю свою обіцянку виконає попри цілком зрозумілі об'єктивні труднощі. «Кожен, хто надіслав питання Президенту і не встиг отримати відповідь під час прямого ефіру, отримає її по завершенні телепроекту», - заявив Глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін. Тож автор щиро сподівається на відповіді...