Вибори в Києві

Одразу треба сказати, що Ернст Рахаров (більше) не киянин, і у столичних виборах участі не братиме. Проте на його погляд ці вибори дуже важливі для подальшого розвитку України.

Від одного із своїх київських знайомих Ернст Рахаров дізнався, що той вивісив на своєму балконі агітаційний транспарант БЮТ, за що йому було обіцяно 250 грн. Мова тут не про те, що Ернст Рахаров вважає, що дійсно переконані прихильники вивішують транспаранти улюблених політичних сил безкоштовно, а не переконані – не повинні були б цього робити навіть за гроші. А про те, чи є ці 250 грн. часткою офіційного передвиборчого фонду, чи просто часткою «чорної передвиборчої каси»? Питання риторичне, бо всі ми знаємо, що останнє набагато ближче до правди.

Ернст Рахаров ні в якому разі не схильний звинувачувати в «чорному» фінансуванні кампанії та прихованому підкупу виборців тільки БЮТ – він впевнений, що всі інші основні претенденти на перемогу в Києві роблять те саме. Цікаво інше: як довго подібні стратегії ще працюватимуть в Україні? Особливо в умовах, коли з одного боку має місце гіперінфляція на ринку «виборчих послуг» – згадана «агітаційна послуга» напевне коштувала набагато менше на минулих виборах. А з іншого боку – коли все більша кількість людей виробляє «імунітет» до такого роду агітації? Тобто за наявності навпинного зростання обсягів «виборчих інвестицій» очевидна тенденція катастрофічного падіння віддачі від них.

Ця тенденція не може не тішити! Є надія, що нинішня київська кампанія стане однією із останніх, коли не демонструючи жодних готових до втілення ідей, жодної командної, креативної, організаторської роботи, політичні сили «тупо» використовують комерційні технології споживчого маркетингу. Для того, щоб ця надія справдилася, треба просто зробити нинішні технології збитковими.

Як? Ернст Рахаров закликає киян:

1. Брати «передвиборчі хабарі» від будь-якої політичної сили, яка їх пропонує, і при цьому ні в якому разі за таку силу не голосувати! Щонайширше розголошувати випадки прямого чи непрямого підкупу виборців будь-якою політичною силою.

2. Згадати обіцянки нинішніх політиків на минулих виборах і не голосувати за тих, хто маючи владу їх не виконав.

3. На жаль, під вищенаведені критерії підпадуть усі великі політичні сили міста Києва. Тоді не слід забувати, що якщо у довгому бюлетені немає політичної сили чи кандидата в мери, ЗА яку чи якого можна проголосувати, то завжди є можливість проголосувати ПРОТИ всіх.

«Проти всіх» – це не конструктивно. Але Україна вже пройшла етап змушеного обирання найменшого зла. Українці заслуговують на те, щоб їх у владі представляли партії, які засновані і функціонують на конкурентних засадах боротьби ідей і організаторських здібностей. В Україні також вже є достатньо заможний середній клас, здатний профінансувати такі партії за рахунок прозорих членських та добровільних внесків. Потенційні засновники таких партій чекають сигналу від суспільства, щоб приступити до партійного будівництва. Цим сигналом має стати дуже високий відсоток киян, які проголосують «проти всіх».

Чому Юлія Тимошенко зчинила галас стосовно компанії Vanco тільки зараз?

В багатьох засобах масової інформації публікувалася критика та відкриті запитання стосовно тендера на освоєння прикерченського шельфу, його переможця компанії Vanco, а також фінальною угоди про розподіл продукції. Тільки Юлії Тимошенко та її політичної сили того часу серед гучних критиків помітно не було. Чому ж стільки галасу зараз? Стали відомі якісь нові визначні факти? Не схоже. Схоже на те, що просто настала політична доцільність.

Може таким чином БЮТ вже зараз готується до провалу на виборах в Києві і відволікає від них увагу?

Лужков повинен частіше приїздити в Україну!

Україні йдуть на користь висловлювання таких політичних «відвідувачів» як Лужков, який 11-го травня в Севастополі заявив, що Севастополь як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавався Україні й повинен бути повернутий Росії. Такі висловлювання більше консолідують українську націю, ніж будь які дії українських політиків. Бо є образливими навіть для більшості виборців Партії Регіонів, принаймні тих, що проживають за межами Криму.

Українських виборців ображає зверхньє ставлення «великого брата» на кшалт: «хохли, будете погано себе вести – заберемо назад Севастополь і Крим». Українську ж владу ображає таке нагле посягання на її «вотчину». Незважаючи на те, що деякі сили демонструють лояльність до Москви, з метою заробити на ностальгічних почуттях свого електорату, ділитися з Москвою, а тим більше – лягати під неї – ніхто не збирається.

А що ж робити кримчанам, які дійсно симпатизують Росії та не хочуть вчити українську? Просто уявити собі, що якщо над ними була б Москва, а не Київ, то можливостей заявити про свої права у них було б набагато менше: централізація влади та чиновницька бюрократія в Росії куди більша, а кримську землю московські хазяї дерибанили б ще безбожніше. Зараз кримчани мають ту владу, яку вони обрали в 2006-му. То може краще просто почати змушувати її діяти на користь своїх виборців?

Передмова

Ернст Рахаров вже давно думав, що було б гарно розповісти українцям, якою він побачив Західну Європу, а також якою Україна бачиться очами їх співвітчизника, що призвичаївся жити там. Не для того, щоб лаяти чи повчати, а просто щоб створити свій струмочок інформації, який допоможе з часом зробити всю Європу зрозумілішою, а значить і ближчою для українців, які поки що в своїй більшості бачать Європу далеким і чужим краєм, хоча географічно Україна лежить практично в її центрі.

Ернст Рахаров переконаний, що після більш детального знайомства з Європою українці побачать, що європейська культура є їм дуже близькою, і тільки завдяки багаторічній «залізній завісі» вони зараз почуваються в ній чужими. Тож ціль цих публікацій допомогти співвітчизникам разом із усією країною повернутися в Європу.