В багатьох засобах масової інформації публікувалася критика та відкриті запитання стосовно тендера на освоєння прикерченського шельфу, його переможця компанії Vanco, а також фінальною угоди про розподіл продукції. Тільки Юлії Тимошенко та її політичної сили того часу серед гучних критиків помітно не було. Чому ж стільки галасу зараз? Стали відомі якісь нові визначні факти? Не схоже. Схоже на те, що просто настала політична доцільність.
понеділок, 12 травня 2008 р.
Чому Юлія Тимошенко зчинила галас стосовно компанії Vanco тільки зараз?
Лужков повинен частіше приїздити в Україну!
Україні йдуть на користь висловлювання таких політичних «відвідувачів» як Лужков, який 11-го травня в Севастополі заявив, що Севастополь як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавався Україні й повинен бути повернутий Росії. Такі висловлювання більше консолідують українську націю, ніж будь які дії українських політиків. Бо є образливими навіть для більшості виборців Партії Регіонів, принаймні тих, що проживають за межами Криму.
Українських виборців ображає зверхньє ставлення «великого брата» на кшалт: «хохли, будете погано себе вести – заберемо назад Севастополь і Крим». Українську ж владу ображає таке нагле посягання на її «вотчину». Незважаючи на те, що деякі сили демонструють лояльність до Москви, з метою заробити на ностальгічних почуттях свого електорату, ділитися з Москвою, а тим більше – лягати під неї – ніхто не збирається.
А що ж робити кримчанам, які дійсно симпатизують Росії та не хочуть вчити українську? Просто уявити собі, що якщо над ними була б Москва, а не Київ, то можливостей заявити про свої права у них було б набагато менше: централізація влади та чиновницька бюрократія в Росії куди більша, а кримську землю московські хазяї дерибанили б ще безбожніше. Зараз кримчани мають ту владу, яку вони обрали в 2006-му. То може краще просто почати змушувати її діяти на користь своїх виборців?
неділю, 27 квітня 2008 р.
Передмова
Ернст Рахаров вже давно думав, що було б гарно розповісти українцям, якою він побачив Західну Європу, а також якою Україна бачиться очами їх співвітчизника, що призвичаївся жити там. Не для того, щоб лаяти чи повчати, а просто щоб створити свій струмочок інформації, який допоможе з часом зробити всю Європу зрозумілішою, а значить і ближчою для українців, які поки що в своїй більшості бачать Європу далеким і чужим краєм, хоча географічно Україна лежить практично в її центрі.
Ернст Рахаров переконаний, що після більш детального знайомства з Європою українці побачать, що європейська культура є їм дуже близькою, і тільки завдяки багаторічній «залізній завісі» вони зараз почуваються в ній чужими. Тож ціль цих публікацій допомогти співвітчизникам разом із усією країною повернутися в Європу.