У футболі для того, щоб вигравати, треба багато тренуватися і багато змагатися. Щоб мати успіх у житті, треба робити те саме.
Чесна змагальність поступово зникла навіть з тих сфер життя в Україні, в яких вона була присутня за радянських часів:
- зі шкіл та університетів, оцінки в яких все частіше не заробляються наполегливим навчанням, а банально «купляються», і в яких навіть уроки фізкультури опинилися вихолощеними, щоб уникнути «понадмірного фізичного навантаження»;
- зі спортивних змагань, суддівство на яких також дуже часто не є безстороннім.
Певну чесну змагальність принесли у сферу економіки буремні 90-ті, коли через ринкові реформи та приватизацію з’явилася конкуренція у багатьох сферах виробництва товарів та надання послуг, яка була відсутня у радянські часи. Але зараз і у цій сфері спостерігається регрес, коли цілі галузі економіки опиняються під монопольним контролем, іноді – кримінальних картелів.
Але парадокс полягає у тому, що змагальність у суспільстві повністю зникнути не може. Люди завжди змагатимуться один з одним за життєві блага та кращі можливості. Проте за відсутності чесної змагальності, вона стає нечесною. У такому змаганні здебільшого перемагає не сильніший, здібніший, працьовитіший, а підступніший.
На жаль, цей феномен, що називають «негативною селекцією», або «відсутністю соціальних ліфтів» глибоко вкоренився в Україні (а також на переважній частині пострадянського простору).
За таких умов низька якість української еліти – закономірна. А разом з цим закономірним є і низький рівень життя.
Негативна селекція веде до загибелі української держави
Загальна деградація українського суспільства очевидна: від погіршення стану здоров’я громадян до зниження якості освіти, від погіршення загального стану інфраструктури до падіння рівня якості інституцій. В результаті українці або менше працюють, бо не можуть знайти прийнятну роботу, відповідну своїй не дуже високій кваліфікації – і відповідно мало заробляють. Або вони працюють багато, але неефективно.
Наприклад, можна довго і важко працювати на власному городі і за рахунок цього натурального господарства так-сяк забезпечити свою родину овочами та фруктами, але така праця в сучасному світі може гарантувати вам лише виживання у глибокій бідності. Тому що за рахунок неспеціалізованого натурального господарства ви не заробите грошей, які необхідні, щоб купити продовольчі товари, ліки, послуги освіти для ваших дітей (адже більш-менш якісна освіта в Україні де-факто давно вже є платною). Найголовніше – ви не зможете інвестувати і розвивати власне господарство, а відтак воно в кращому випадку буде стагнувати, а в гіршому – деградувати за відсутності необхідних добрив та засобів захисту рослин.
Деградація відбулася у великій кількості галузей економіки України і наразі наша країна недалека від того, щоб стати найбіднішою країною Європи. Дехто вважатиме, що після того, як ти опустився на саме дно, від нього можна «відштовхнутися» і зробити ривок вгору. Проте на практиці таке «дно» здебільшого виявляється лише уявним – падати нижче, на жаль, завжди можливо. До тих пір, поки соціальні зв’язки, які поки що якось тримають суспільство докупи, остаточно не розірвуться. І не почнеться громадянська війна.
У автора є відчуття, що за існуючих тенденцій в Україні ця межа може бути вже недалеко. Тому щоб уникнути жахів війни українцям треба скоріше припинити деградацію.
Сфальсифіковані вибори – квиток на війну
Гарною, і можливо – останньою, нагодою припинити деградацію є парламентські вибори, які відбудуться в жовтні цього року. Активна підготовка до них почалася вже давно:
· Владна партія, перелякана втратою влади, шукає «креативні» шляхи маніпулювання всенародним волевиявленням на всіх етапах цього процесу, не гребуючи при цьому порушеннями Конституції, прикладом чого є відверто силове проштовхування законопроекту про мови, або фабрикація «потрібного» рішення Конституційного суду, який частково позбавив права голосу майже півмільйона закордонних українців;
· Опозиція дещо кволо, але об’єднується, підкилимно розподіляє виборчі округи і намагається сформулювати спільну програму дій;
· Громадянське суспільство шукає моделі порятунку країни, від організації національного круглого столу, до висунення своїх жостких умов для опозиції, до формулювання завдань-мінімум на майбутні вибори;
· Пересічні громадяни переважно зайняті виживанням, накопичуючи при цьому протестний потенціал, який вони поки що не можуть реалізувати, бо все ще чекають на якогось дивовижного лідера, який виведе їх на вулицю.
Узагальнюючим вектором усього цього на погляд автора є перспектива брутальної фальсифікації виборів. Очевидно, що «вертикаль влади», яку вибудував Янукович, чесно програвати вибори просто не вміє, адже побудована вона не на принципах чесного змагання, а якраз навпаки. Тому природними для неї є прямий та непрямий підкуп виборців та членів виборчих комісій, залякування опонентів і підтасовка результатів.
Хто не вірить – хай подивіться на результати цьогорічних президентських виборів у Росії. Цікаво, що для Путіна, на відміну від Партії Регіонів, фальсифікація навіть не була життєво необхідною – він і так міг чесно перемогти, причому в першому турі. Тим не менш, вибудувана Путіним «вертикаль влади» «домалювала» своєму господарю зайвий десяток відсотків. Бо інакше не вміє.
А на що виявиться здатною «вертикаль» Януковича, яка у випадку чесних виборів очевидно що програє, а програвати для неї – смерті подібно?
І яка доля чекає країну, в якій буде запроваджена де-факто однопартійна система, яка в кращому випадку забезпечить збереження статус-кво, а в найбільш реалістичному – прискорення деградації? В той час, коли більшість громадян і так вже сильно незадоволені станом речей в країні?
Очевидно, що найбільш ймовірним наслідком стане соціальний бунт. Який за умов посилення поліцейської держави дуже легко може перейти у форму громадянського конфлікту. Хто не вірить – хай згадає, як розвивалися події у Сирії протягом останнього року.
Автор переконаний, що українському суспільству слід готуватися протидіяти найцинічній фальсифікації виборів за всю (і так вже надмірно цинічну) історію незалежної України. Бо цього вимагає простий інстинкт самозбереження.
Пора відроджувати позитивну селекцію на основі чесної змагальності
На жаль, багато українців щодо жовтневих виборів поки що налаштовані скептично. Вони не бачать привабливих кандидатів і звісно ж очікують фальсифікацій. Вони не бачать зв'язку між виборами та власним добробутом, а також збереженням миру у власній оселі. А дарма.
Українці прагнуть від виборів результату. Напевне, щоб депутати парламенту були святими і за сумісництвом – нобелевськими лауреатами. А яким чином їх оберуть – чесно, або не дуже – то є не дуже суттєвим.
Натомість в усталених демократіях вважають, що процес важливіший за результат. Навіть не дуже здібний депутат, але обраний за чесною змагальною процедурою, буде вимушений працювати на благо суспільства. Особливо, якщо прискіпливий контроль його діяльності буде здійснюватися не тільки під час виборів, а й після них.
Тож на що українцям краще витратити позитивні емоції, накопичені під час великого футбольного свята? Ось декілька ідей:
- Тримати на контролі процес висунення кандидатів у народні депутати – рух ЧЕСНО вже потурбувався про відповідні критерії;
- Вимагати від усіх політичних сил проведення відкритих праймеріз – вони підвищують рівень змагальності, мобілізують прихильників, стимулюють суспільну дискусію;
- Іти працювати у виборчі комісії – у кожній комісії має бути хтось, хто не продасться;
- Іти у волонтери до опозиційних політичних сил – можливо вони того і не заслуговують, але краще демократизувати їх зсередини;
- Обов'язково проголосувати на виборах за якусь з опозиційних сил – провладні собі і так щось «намалюють».
Вибори – це процес, життя – це також процес. Від змагальності перших напряму залежить якість останнього.
PS: автор є великим симпатиком руху ЧЕСНО, хоча (поки що) і не є його активним учасником