Синьо-жовтий Давос

Українська громада Швейцарії організувала під час Всесвітнього економічного форуму Євромайдан в Давосі

Загострення «майданного протистояння» в Україні прийшлося якраз на час проведення Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі. Зізнаюсь, те, що цю нагоду необхідно використати, мені прийшло в голову не першому. На цю ідею мене наштовхнув один з друзів по FB Володимир Дубровський, який сконтактував мене з головою ДемАльянсу Василем Гацьком, який, в свою чергу, надав посилання на групу українських активістів в Швейцарії. На годиннику в цей час було близько опівночі.

Наступного дня відбулася зустріч в кафе в аеропорту Цюріха, де ми обговорювали плани і завдання мітингу в Давосі. Це була вже друга зустріч. На першій – яка пройшла без мене тижнем раніше – було вже прийнято рішення подавати заявку на невеликий мирний мітинг, яку і було подано. Так як відповіді ще не було, ми не знали де і в якій формі нам буде дозволено, але виходили з того, що мітинг таки відбудеться, і планували який матеріал ми зробимо, або замовимо з Києва, кого запрошуватимо, як залучатимемо ЗМІ. Великого практичного досвіду проведення масових акцій ні в кого не було, кожному довелося чомусь вчитися.

Під час зустрічі один з активістів подав ідею організувати «Український ланч». Поштовхом стала інформація про те, що Віктор Пінчук цього року скасував свій традиційний Український ланч в Давосі. Тому ми вирішили організувати «демократичну версію» Українського ланчу, на противагу «олігархічній версії» Пінчука. Як завжди, вирішити було простіше, ніж зробити. Ресторани, банкетні зали тощо в Швейцарії звичайно бронюються десь за місяць наперед. Крім того, не кожен ресторан погодиться організовувати в себе захід з політичним забарвленням, в той час, як у селищі підвищені заходи безпеки. Також дуже важко забезпечити присутність на заході важливих гостей, якщо запрошення надходить лише за декілька днів наперед.

Отримати дозвіл на мітинг в Давосі під час Всесвітнього економічного форуму, як виявилось, також дуже непросто. Але нам, стараннями однієї дуже наполегливої активістки, його таки надали. На жаль, не в безпосередній близькості від Конгресцентру, де відбувається Форум, але на тій же самій головній вулиці селища. Звичайно на мітинг також наклали певні обмеження: нам не можна було робити протестну ходу, не можна використовувати потужні гучномовці.

Члени нашої групи створили повідомлення для преси і весь тиждень перед заходом розсилали його усіляким ЗМІ в Швейцарії та за її межами. Видумували плакати та слогани для мітингу, обговорювали сценарії театралізованих акцій. Більша частина цього робилася ввечорі та по ночам, тому що вдень більшість активістів працюють. З іншого боку, сучасні технології значно полегшують координацію зусиль багатьох людей: Google Drive, Google Docs, Skype, Facebook на додачу до традиційних е-мейл та мобільних телефонів.

Ще минулої суботи ми домовилися, що в четвер я з родиною зроблю попередню «партизанську» акцію: ми поїхали до Давоса бігати на лижах, але при цьому захопили з собою великий український прапор, який, як виявилося, можна дуже добре прилаштувати на флагшток для маленького сигнального прапорця на дитячий причеп. Лижня в Давосі проходить через усе селище, а приміщення центру для бігу на лижах знаходиться майже поруч з Конгресцентром. Таким чином, увагу до українського питання ми вже привернули.

А в п’ятницю ми поїхали в Давос вже великою групою, навіть зарезервували для себе окремий вагон.

Цікавий типово український діалог відбувся, коли почали розсаджуватися:

«Дівчата, ой, дивіться – поліція!»

«Так шо – тікаємо?» :)

По дорозі проводили інструктаж, домалювали плакати, жували бутерброди.

Прибули на місце мітингу ми десь о 13 годині – саме з цього часу нам було дозволено мітингувати. Одна з учасниць, француженка, яка протягом стажування у посольстві Франції в Києві стала дуже завзятою українкою, сказала, що отримала запрошення на інтерв’ю з кореспондентом однієї з швейцарських франкомовних газет в кафе поряд з Конгресцентром, і я пішов з нею туди, тому що попередньо мене визначили однією з осіб, на яку поклали обов’язок спілкування з журналістами. Ми дали інтерв’ю, а коли повернулися, наш мітинг був вже повністю розгорнутий. Мітингуючи зробили звернення на трьох мовах – українською, англійською та німецькою, почтили хвилиною мовчання пам’ять загиблих на Євромайдані в Києві, та виконали гімн України.

Потім була проведена театралізована акція, що символізує політичні репресії, а також ще одна – яка унаочнює утиски на свободу слова. Прохожим роздавалися листівки, ми скандували гасла переважно англійською: “EU where are you?“, „Freeze their assets!“, „Keep Azarov in Davos!“ та інші.

Через деякий час на своїй відомій помаранчевій машині приїхав один з лідерів Автомайдану Сергій Коба.

Відверто кажучи, наш протест не привернув до себе надто посилену увагу маститого «давоського контингенту», але наявність на Форумі величезної кількості журналістів, а також нагальність українського питання все одно зіграли свою роль: до нас часто приходили журналісти, фотографували, а також пропонували висловлюватися.

На початку четвертої частина учасників пішла на «Український ланч», який вдалося провести у приміщенні, що належить євангелістській церкві неподалік від місця протесту. Меню складали канапки, майже як на Майдані в Києві. Жодного великого гостя, типу Петра Порошенко до нас не завітало, але з іншого боку – це дало нагоду заслухати представників Громадського сектору майдану, які розповіли багато цікавого з поза-лаштунків Майдану, а також про плани Громадського сектору на майбутнє.

Решта учасників мужньо дотримали пікет до п’ятої вечора, за що їм велика пошана.

Кажуть, що загалом нас було близько 70 людей. Мені на початку здалося, що більше, але можливо в оману вводила велика кількість плакатів.

Головним результатом заходу для мене стало встановлення декількох десятків нових контактів та посилення вже наявних. Відтак, єднаючись, та допомагаючи один одному, ми українці, справді маємо можливість збудувати нову країну, за яку більше ніколи не буде страшно або соромно.

Ну і звісно, тепер ми зможемо готувати подальші, більш резонансні акції, які, як підказує відчуття – не забаряться.

PS до оповіді від грудня 2011 року Occupy Vaduz?

У своїй оповіді від грудня 2011 року під назвою «Occupy Vaduz?» автор переповів публікації Української Правди щодо участі ліхтенштейнської P&A Corporate Services Trust та її директора д-ра Райнхарда Прокша в управлінні активами керівників України та членів їхніх родин, а також оприлюднив фотографії офісу компанії в Ліхтенштейні.

Сьогодні, більше ніж через два роки після її первинної публікації, цю оповідь побачив і д-р Прокш. Через Facebook він пригрозив судовими позовами в Швейцарії і висловив думку, що ці публікації не мають сенсу – все можна було б обговорити, вийшовши на прямий контакт. Можливо тут д-р Прокш має рацію: все виглядає таким чином, що ані Українська Правда, ані інші ЗМІ з України до пана Прокша по особистий коментар раніше не зверталися.

Проте цього не можна сказати про автора. Який того ж 2011 року зв’язався з паном Прокшем через Facebook і спитав його коментар на звинувачення щодо того, що його трастова компанія, як видається, керує активами членів родин Януковича, Азарова, братів Клюєвих. На той час пан Прокш відповів ухильно і згадав, що його родина має соціалістичні традиції.

Щодо погрози пана Прокша мушу зазначити, що готовий зустрітися з ним у суді будь-якої юрисдикції. Якщо пан Прокш вважає, що тодішня моя публікація порушила його право на приватне життя, або щось подібне – я з готовністю розгляну його претензії та готовий, у разі потреби, видалити відповідний матеріал і/або оприлюднити відповідне спростування. Але очевидно, що при цьому я також буду керуватися моїм правом на свободу слова.

До чого я звісно зовсім не готовий – це до замовчування фактів наявності дивного зв’язку між високопосадовими українськими чиновниками, починаючи з президента, та членами їхніх родин, і трастовою компанією пана Прокша в Ліхтенштейні. Ці факти залишаються для мене фактами до тих пір, поки вони переконливим чином не спростовані. Поки що повідомлення від пана Прокша таких спростувань не містять.

Мені здається, честь, гідність та ділову репутацію пана Прокша порочать заме ці зв’язки, а не журналістські розслідування в українських електронних ЗМІ, або моя оповідь дворічної давнини.

Якщо ж пан Прокш нарешті надасть інформацію, яка переконливо доведе, що подібних зв’язків не існувало і не існує, я звичайно ж готовий вибачитися перед паном Прокшем, а також оприлюднити відповідне спростування.

Хроніка боротьби. Епізод 1: ПРОПОЗИЦІЯ ПЛАНУ ДІЙ

В Україні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Реагувати треба відповідно. Ось мій план.

Жодних вступів.

Українська опозиція на чолі з Яценюком, Кличком і Тягнибоком, згідно їхніх сьогоднішніх виступів на Майдані, очевидно «дещо» неадекватно оцінює ситуацію. Можливо зрив традиційних п’ятничних «собачих боїв» на Шустер LIVE їх частково протверезить. В країні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Який, якщо цьому не зарадити, триватиме до 2015 і надалі.

Резолюція небайдужих громадян на Євромайдані є більш адекватною.

Пропозиції політолога Андрія Окари – ще більш адекватні.

Спробую все це синтезувати із моїми власними думками на цю годину у короткий ПЛАН ДІЙ:

1. СТВОРИТИ ПРОЦЕДУРУ І ДЕМОКРАТИЧНО ОБРАТИ на Майдані (замість призначення невідомо ким невідомо кого) Раду Майдану, яка ЗА ДЕМОКРАТИЧНИМ РЕГЛАМЕНТОМ візьме на себе обов’язок вироблення колективних рішень і координації дій.

2. Вимагати негайної відставки Януковича. За державну зраду (або нехай оприлюднить деталі тайних домовленостей з Путіним), за порушення чинного Закону «Про основи зовнішньої та внутрішньої політики», за застосування найманців-бойовиків («титушків») проти мирних громадян.

a. Янукович, звісно, не погодиться. Тоді межа компромісу – його публічна відмова від балотування у 2015 році.

3. Вимагати відставки уряду і формування тимчасового уряду народної довіри, що складається з найменш одіозних технократів з усіх сторін: Пасхавер, Пинзеник, Тігіпко і т.п.

4. Вимагати позачергових виборів до Верховної Ради.

5. Вимагати негайної демобілізації «титушок», покарання тих (А. Клюєв, В. Захарченко?), хто їх підкупав та споряджав на провокації проти мирних громадян.

На сьогодні досить. Рада Майдану запропонує наступні кроки.

Епізод останній: НЕ СИДИ ВДОМА. ІДИ!

Тільки вийшовши на вулицю українці перестануть бути масою пасивних заручників і змусять рахуватися із собою

Янукович зірвав підписання угоди про асоціацію з ЄС. Для автора – прогнозовано. Але все одно дуже неприємно. Напевне, ще й тому, що зробив він це з притаманним йому особливим цинізмом.

Формулювання «Призупинити процес підготовки до укладання Угоди» не повинно нікого вводити в оману – це просто спроба показати Росії, що ми все ще можемо від неї «втекти» і таким чином «видурити» у Путіна ще більшого відступного.

Янукович не переймається цивілізаційним вибором. Лише власним виживання та збагаченням.

Після подій цього тижня стало остаточно зрозуміло, що Янукович ніколи не переймався якимось там цивілізаційним вибором. Для нього мова йшла і йде виключно про його власну матеріальну вигоду та перспективу довічного володіння головним кріслом в Україні.

Довічного, тому що він розуміє, на які ризики наражатиметься, як тільки втратить владу.

Тому в найближчій перспективі, найбільший клопіт Януковича – це президентські вибори у 2015 році.

Очевидно, що в контексті цього «клопоту» він останнім часом і зважував переваги та недоліки різних сценаріїв зовнішньої політики. Головними серед цих сценаріїв скоріше за все є наступні:
1. Підписання угоди з ЄС.
2. Вступ до МС.
3. Третій шлях.

Підписання угоди з ЄС зробила би Януковича більш прийнятним кандидатом для виборців Заходу та Центру України, підвищуючи ймовірність відносно чесної перемоги. Але з іншого боку, Тимошенко на свободі могла цю перевагу певним чином нівелювати. В той час як відверто ворожі дії Росії на торгівельному та пропагандистському фронті спричинили б падіння популярності у базових для Януковича Східних та Південних регіонах. Тож можна припускати, що президент вирішив, що угода з ЄС не допоможе йому чесно виграти вибори. В той час як «гамівна сорочка» угоди з ЄС обмежувала б свободу дій під час вибору сценаріїв їх фальсифікації.

Схоже, що вступ до МС з самого початку вважався Януковичем найбільш радикальним сценарієм. Тому що в такому випадку великий вплив на його особисту долю матиме Путін, якому Віктор Федорович не довіряє. Крім того, в міру поглинання України Росією, цей сценарій має найбільший потенціал розколу України, в результаті якого рідні Януковичу Єнакієве та Донецьк можуть опинитися по інший бік фронту від милого Януковичу Межигір’я.

Тому виглядає, що Янукович, як і українська козацька старшина у 17-18 сторіччях, намагається обрати третій шлях: бути незалежним, але спертися на Росію. Проте з історії очевидно, що цей шлях звичайно закінчується поглинанням України Росією. Тобто все одно поступово перетвориться на сценарій №2. Напевне Віктор Федорович розраховує, що йому до кінця йти не доведеться. А там якось воно буде. Те ж саме мислення, як і в сумнозвісної козацької старшини…

Досить перейматися Януковичем. Час подбати про мирне майбутнє власних дітей.

У будь-яких розкладів, які зважує Янукович є один дуже вразливий бік – він не вважає за потрібне заважувати на думку людей, особливо інтелектуалів. До цього часу така поведінка президента була цілком оправданою – за виключенням декількох не надто резонансних акцій, українська громадськість переважно залишалася пасивною до будь-яких зловживань владою, до яких вдавався Янукович.

Але схоже, що зараз багато людей почали усвідомлювати як вони дали себе ошукати. І з’явилася надія, що громадяни, хоч і запізніло, але гучно нагадають про себе.

Я не вірю, що Янукович змінить своє рішення щодо підписання угоди з ЄС під тиском Майдану. В його очах це було б сигналом відвертої слабості, що ще більше заохотив би численних його опонентів домагатися повалення його влади вже зараз.

Але побачивши багатолюдний збурений Майдан Янукович може змиритися з іншим вкрай важливим рішенням: почати готуватися до мирної та планомірної передачі влади у 2015 році.
І якраз заради цього сьогодні варто йти на Майдан!

Бо якщо Януковича не змусити відступитися у 2015 році, то все більш реальним стає наступний жахливий сценарій: вщент сфальшовані вибори – стихійна громадянська непокора на Заході та в Центрі – заохочувані Росією сепаратистські рухи на Сході та Півдні – розкол країни і кривава громадянська війна.

Запобігти війні – дуже шляхетна та надзвичайно корисна справа. І не важливо, чи реалістичні на сьогодні заклики до Януковича про поновлення шляху на євроінтеграцію. Головне – країна, в якій громадяни вважають за потрібне самоорганізовуватися та впливати на своє керівництво, автоматично стає частиною Європи.