середу, 24 жовтня 2012 р.

А нам с тобою своє робити...

Добрих варіантів вибору ми українці цього разу не створили. Але це не привід опускати руки.

Давно вже не відчував такого депресивного настрою напередодні виборів в незалежній Україні. Напевне, з 1999 року, коли у другому турі президентських перегонів обирати доводилось поміж безнадійним Кучмою та безсоромним Симоненком.

На цих парламентських виборах спектр партійних списків звичайно ширший. Не кажучи вже про мажоритарників (щоправда закордонних українців цього вибору позбавили). Але все одно відчувається, що вибір в кінці кінців доведеться робити між поганим та гіршим.

І тим не менш, отримавши запрошення від українського посольства в Берні, я у неділю обов’язково поїду і проголосую. Тому що мені очевидно, що добрих варіантів вибору у тій ситуації, що склалася в Україні, бути і не могло. Тому головне, про що наразі йдеться – це збереження в принципі такої суспільної інституції як більш-менш конкурентні вибори. І якщо дивитися на ситуацію під цим кутом зору, то вибір таки з’являється.

Обирай конкуренцію!

Очевидно, що ні в якому разі не можна голосувати за Партію Регіонів та їхніх союзників комуністів. Ці дві структури наразі явно потерпають від «гострого запаморочення від успіхів». Найкращим виходом для них, заради поновлення адекватності, були б декілька років перебування в опозиції. Згадаємо лишень, як прогресували Регіони після приголомшуючої поразки у 2004 році.

Але про це годі і мріяти. Тому було б вже добре, аби ці двоє разом не отримали в Верховній Раді конституційної більшості. Тоді вони хоч якось рахуватимуться з більшою частиною країни, яка їх як не підтримувала, так і не підтримує…

Відтак залишаються три опозиційні сили.

Автор має надто широкий кругозір, щоб голосувати за Свободу.

УДАР є доволі прийнятним вибором. Але там, як відомо, все тримається на одному Віталію Кличку, а він надто новий у політиці, щоб можна було покластися на його бійцівські якості у цій сфері.

Тож залишається Об’єднана опозиція. Так, вони безладні, погано організовані, доволі корумповані та некомпетентні. Але як зазначав вище: в Україні сьогодні ніхто не грає у принципово кращий політичний футбол, тому обирати треба просто того, хто краще втримається на полі проти костоломів від провладних партій.

Чи могло бути краще?

Після того, як український народ під кінець правління «помаранчевих», не без допомоги недолугих політиків з обох боків, вирішив, що «краще порядок, який наведе сильна рука», шансів на суттєве покращення ситуації в країні вже не залишилося.

Президент Янукович просто виконав суспільний запит. І замість підвищення якості українських урядових інституцій – головної причини українських злиднів – він цю якість різко погіршив, зав’язавши ключові процеси прийняття рішень особисто на себе. В короткостроковому аспекті це дало ілюзію стабільності.

Але одночасно законсервованими виявились більшість вад української держави, а деякі з них, такі як корупція та монополізм в економіці, далі поглибилися. Все це на тлі несприятливої демографічної ситуації та все ще неконкурентної освіти. Тож очікувати на суттєве підвищення добробуту українських громадян, окрім хіба що сотні наближених до керівництва «сімей», наразі марно.

Проте більшість українців, схоже, цього поки що не усвідомило. Тому і продовжують очікувати від політиків обіцянок «покращення». Відповідальний державний діяч такою обіцянки у нинішній ситуації дати не зміг би. Тому і таких діячів серед кандидатів на нинішніх виборах практично немає.

Схоже, що українському суспільству просто треба трохи більше часу, щоб вивчити неприємний урок і зробити роботу над помилками пізніше. Треба тільки зробити так, щоб можливість такої роботи над помилками на якихсь наступних виборах залишалась відкритою. Тож чим конкурентніший результат на цих виборах, тим вище шанс, що і наступні також будуть конкурентними.

неділю, 30 вересня 2012 р.

Опановую професію правозахисника

Автор починає готувати позов проти України до Європейського суду з прав людини

Сьогодні написав наступного Президенту України листа наступного змісту:

«Шановний пане Президент!

Я, громадянин України, який постійно проживає за кордоном, у Швейцарській Конфедерації, прошу Вашої допомоги у відновленні мого базового права, закріпленого Конституцією України – активного виборчого права.

На наступних виборах до Верховної Ради України, які відбудуться 28 жовтня я голосуватиму за місцем свого постійного проживання – у Швейцарській Конфедерації, на виборчій дільниці, розташованій на території консульства України в Берні.

Відповідно до чинного Закону Про вибори народних депутатів України та рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2012 від 04.04.2012, я матиму право проголосувати лише за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі і не матиму права голосувати за мажоритарною системою в одномандатному виборчому окрузі. Таким чином я вважаю, що половину мого активного виборчого права наразі вкрадено.

На користь цього твердження я маю наступні аргументи:

1. Конституція України стаття 70:
”Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.”
Таким чином жодних обмежень за місцем проживання для реалізації активного виборчого права Конституція України не містить.

2. Стаття 71 Конституції:
”Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.”
Загальність і рівність виборчого права будуть очевидно порушені, адже для закордонних українців це право наразі обмежене наполовину.

3. Перший протокол до Європейської конвенції з прав людини (далі: Конвенція), стаття 3:
”The High Contracting Parties undertake to hold free elections at reasonable intervals by secret ballot, under conditions which will ensure the free expression of the opinion of the people in the choice of the legislature.”
Суть у тому, що країни, які беруть на себе зобов’язання виконувати Конвенцію (серед яких звичайно є й Україна), гарантують проведення виборів у спосіб, який гарантує вільне волевиявлення людей у виборі законодавчого органу влади.

4. Стаття 15 Конвенції:
”The enjoyment of the rights and freedoms set forth in this Convention shall be secured without discrimination on any ground such as sex, race, colour, language, religion, political or other opinion, national or social origin, association with a national minority, property, birth or other status.”
Ця стаття гарантує відсутність дискримінації в правах людини за будь-якою ознакою.

5. Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Матьюс проти Великої Британії”:
Суть у тому, що громадяни Гібралтару не мали права голосувати на виборах до Європейського Парламенту, через те, що уряд Великобританії не потурбувався про реалізацію ними цього права. У 1999 р. ЄСПЛ своїм рішенням виправив цю несправедливість.
Це рішення ЄСПЛ може послужити правовим прецедентом для скарг, які я, а також інші закордонні українці, зможуть подавати до ЄСПЛ у разі, якщо їхнє активне виборче право не буде поновлене у повному обсязі до дня проведення виборів.

6. Конституційний Суд у своєму рішенні послався на інше рішення ЄСПЛ, у справі “Хілбе проти Ліхтенштейну“. Проте я вважаю, що аргументи, наведені у згаданому рішенні ЄСПЛ не в повній мірі, або взагалі не відповідають ситуації в Україні та закордонних українців.

Виходячи з вищенаведених аргументів, я заявляю, що обов’язково звернуся до ЄСПЛ з відповідною скаргою, якщо моє активне виборче право не буде повністю поновлене до дня виборів. Звернення до українських судових інституцій не має сенсу через те, що рішення Конституційного Суду № 7-рп/2012 є остаточним і на території України оскарженню вже не підлягає.

Проте щоб уникнути необхідності подавати скаргу до ЄСПЛ, а також враховуючи наявне у Вас право законодавчої ініціативи, я звертаюся до Вас як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, з вимогою, в рамках Ваших повноважень зробити все належне для того щоб поновити моє виборче право у повному обсязі до дня проведення виборів.»

Листа аналогічного змісту написав також Уповноваженій Верховної Ради України з прав людини, пані Лутковській.

Написав цих листів не тому, що сподіваюся на змістовну та втішну відповідь, а скоріше для того, щоб мати аргументи у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) щодо того, що всі можливі місцеві українські інстанції, які могли би запобігти порушенням моїх прав, я вже пройшов, тож ЄСПЛ дійсно є останньою інстанцією.

Моєю кінцевою метою є хоч трохи навчити українських урядовців, парламентарів та суддів, що порушувати базові права українських громадян не можна! Звісно, після мого звернення до ЄСПЛ та винесенням ним рішення пройдуть роки. Але зазвичай процес побудови справжньої демократії – це справа сторіч. Тож роблю, що можу, чим і тішуся.

суботу, 1 вересня 2012 р.

Шукаю правозахисника

Авторові потрібен кваліфікований правник для подання позову проти України до Європейського суду з прав людини.

Автор голосуватиме за кордоном, тому відповідно до рішення КС, матиме право проголосувати лише за партійні списки. Мажоритарний голос в автора наразі вкрадено. Але так просто він це право не віддасть. В когось з читачів є знайомий правник, який допоможе скласти скаргу до Європейського суду з прав людини? Ця скарга може стати зразком для звернень до Страсбурського суду інших закордонних українців, яких, як відомо, налічується мільйони.

Наразі в автора є наступна інформація:

  1. Перший протокол до Європейської конвенції з прав людини (далі: Конвенція), стаття 3:
    ”The High Contracting Parties undertake to hold free elections at reasonable intervals by secret ballot, under conditions which will ensure the free expression of the opinion of the people in the choice of the legislature.”
    Суть у тому, що країни, які беруть на себе зобов’язання виконувати Конвенцію (серед яких звичайно є й Україна), гарантують проведення виборів у спосіб, який гарантує вільне волевиявлення людей у виборі законодавчого органу влади.
  2. Стаття 15 Конвенції:
    ”The enjoyment of the rights and freedoms set forth in this Convention shall be secured without discrimination on any ground such as sex, race, colour, language, religion, political or other opinion, national or social origin, association with a national minority, property, birth or other status.”
    Ця стаття гарантує відсутність дискримінації в правах людини за будь-якою ознакою.
  3. Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Матьюс проти Великої Британії”:
    Суть у тому, що громадяни Гібралтару не мали права голосувати на виборах до Європейського Парламенту, через те, що уряд Великобританії не потурбувався про реалізацію ними цього права. У 1999 р. ЄСПЛ своїм рішенням виправив цю несправедливість. Це рішення ЄСПЛ є добрим правовим прецедентом для скарг, які подаватимуть закордонні українці.
  4. Конституція України стаття 70:
    ”Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
    Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.”
    Таким чином обмежень за місцем проживання немає.
  5. Стаття 71 Конституції:
    ”Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
    Виборцям гарантується вільне волевиявлення.”
    Загальність і рівність виборчого права будуть очевидно порушені, якщо закордонні українці не матимуть права віддати свій мажоритарний голос.

Тож підстав для звернення до ЄСПЛ з вимогою змусити Україну виправити нинішню ситуацію, а також виплатити компенсацію всім тим, чиї права виявляться порушеними, на погляд автора більше ніж достатньо.

Українські урядовці, парламентарі і судді мають добре засвоїти, що порушувати базові права українських громадян не можна!

Тож автор був би дуже радий поспілкуватися з добрим правником орієнтовно наступного тижня в Києві.

вівторок, 3 липня 2012 р.

Хто не змагається – той не перемагає. І не виживає.

У футболі для того, щоб вигравати, треба багато тренуватися і багато змагатися. Щоб мати успіх у житті, треба робити те саме.

Чесна змагальність поступово зникла навіть з тих сфер життя в Україні, в яких вона була присутня за радянських часів:

- зі шкіл та університетів, оцінки в яких все частіше не заробляються наполегливим навчанням, а банально «купляються», і в яких навіть уроки фізкультури опинилися вихолощеними, щоб уникнути «понадмірного фізичного навантаження»;

- зі спортивних змагань, суддівство на яких також дуже часто не є безстороннім.

Певну чесну змагальність принесли у сферу економіки буремні 90-ті, коли через ринкові реформи та приватизацію з’явилася конкуренція у багатьох сферах виробництва товарів та надання послуг, яка була відсутня у радянські часи. Але зараз і у цій сфері спостерігається регрес, коли цілі галузі економіки опиняються під монопольним контролем, іноді – кримінальних картелів.

Але парадокс полягає у тому, що змагальність у суспільстві повністю зникнути не може. Люди завжди змагатимуться один з одним за життєві блага та кращі можливості. Проте за відсутності чесної змагальності, вона стає нечесною. У такому змаганні здебільшого перемагає не сильніший, здібніший, працьовитіший, а підступніший.

На жаль, цей феномен, що називають «негативною селекцією», або «відсутністю соціальних ліфтів» глибоко вкоренився в Україні (а також на переважній частині пострадянського простору).

За таких умов низька якість української еліти – закономірна. А разом з цим закономірним є і низький рівень життя.

Негативна селекція веде до загибелі української держави

Загальна деградація українського суспільства очевидна: від погіршення стану здоров’я громадян до зниження якості освіти, від погіршення загального стану інфраструктури до падіння рівня якості інституцій. В результаті українці або менше працюють, бо не можуть знайти прийнятну роботу, відповідну своїй не дуже високій кваліфікації – і відповідно мало заробляють. Або вони працюють багато, але неефективно.

Наприклад, можна довго і важко працювати на власному городі і за рахунок цього натурального господарства так-сяк забезпечити свою родину овочами та фруктами, але така праця в сучасному світі може гарантувати вам лише виживання у глибокій бідності. Тому що за рахунок неспеціалізованого натурального господарства ви не заробите грошей, які необхідні, щоб купити продовольчі товари, ліки, послуги освіти для ваших дітей (адже більш-менш якісна освіта в Україні де-факто давно вже є платною). Найголовніше – ви не зможете інвестувати і розвивати власне господарство, а відтак воно в кращому випадку буде стагнувати, а в гіршому – деградувати за відсутності необхідних добрив та засобів захисту рослин.

Деградація відбулася у великій кількості галузей економіки України і наразі наша країна недалека від того, щоб стати найбіднішою країною Європи. Дехто вважатиме, що після того, як ти опустився на саме дно, від нього можна «відштовхнутися» і зробити ривок вгору. Проте на практиці таке «дно» здебільшого виявляється лише уявним – падати нижче, на жаль, завжди можливо. До тих пір, поки соціальні зв’язки, які поки що якось тримають суспільство докупи, остаточно не розірвуться. І не почнеться громадянська війна.

У автора є відчуття, що за існуючих тенденцій в Україні ця межа може бути вже недалеко. Тому щоб уникнути жахів війни українцям треба скоріше припинити деградацію.

Сфальсифіковані вибори – квиток на війну

Гарною, і можливо – останньою, нагодою припинити деградацію є парламентські вибори, які відбудуться в жовтні цього року. Активна підготовка до них почалася вже давно:

· Владна партія, перелякана втратою влади, шукає «креативні» шляхи маніпулювання всенародним волевиявленням на всіх етапах цього процесу, не гребуючи при цьому порушеннями Конституції, прикладом чого є відверто силове проштовхування законопроекту про мови, або фабрикація «потрібного» рішення Конституційного суду, який частково позбавив права голосу майже півмільйона закордонних українців;

· Опозиція дещо кволо, але об’єднується, підкилимно розподіляє виборчі округи і намагається сформулювати спільну програму дій;

· Громадянське суспільство шукає моделі порятунку країни, від організації національного круглого столу, до висунення своїх жостких умов для опозиції, до формулювання завдань-мінімум на майбутні вибори;

· Пересічні громадяни переважно зайняті виживанням, накопичуючи при цьому протестний потенціал, який вони поки що не можуть реалізувати, бо все ще чекають на якогось дивовижного лідера, який виведе їх на вулицю.

Узагальнюючим вектором усього цього на погляд автора є перспектива брутальної фальсифікації виборів. Очевидно, що «вертикаль влади», яку вибудував Янукович, чесно програвати вибори просто не вміє, адже побудована вона не на принципах чесного змагання, а якраз навпаки. Тому природними для неї є прямий та непрямий підкуп виборців та членів виборчих комісій, залякування опонентів і підтасовка результатів.

Хто не вірить – хай подивіться на результати цьогорічних президентських виборів у Росії. Цікаво, що для Путіна, на відміну від Партії Регіонів, фальсифікація навіть не була життєво необхідною – він і так міг чесно перемогти, причому в першому турі. Тим не менш, вибудувана Путіним «вертикаль влади» «домалювала» своєму господарю зайвий десяток відсотків. Бо інакше не вміє.

А на що виявиться здатною «вертикаль» Януковича, яка у випадку чесних виборів очевидно що програє, а програвати для неї – смерті подібно?

І яка доля чекає країну, в якій буде запроваджена де-факто однопартійна система, яка в кращому випадку забезпечить збереження статус-кво, а в найбільш реалістичному – прискорення деградації? В той час, коли більшість громадян і так вже сильно незадоволені станом речей в країні?

Очевидно, що найбільш ймовірним наслідком стане соціальний бунт. Який за умов посилення поліцейської держави дуже легко може перейти у форму громадянського конфлікту. Хто не вірить – хай згадає, як розвивалися події у Сирії протягом останнього року.

Автор переконаний, що українському суспільству слід готуватися протидіяти найцинічній фальсифікації виборів за всю (і так вже надмірно цинічну) історію незалежної України. Бо цього вимагає простий інстинкт самозбереження.

Пора відроджувати позитивну селекцію на основі чесної змагальності

На жаль, багато українців щодо жовтневих виборів поки що налаштовані скептично. Вони не бачать привабливих кандидатів і звісно ж очікують фальсифікацій. Вони не бачать зв'язку між виборами та власним добробутом, а також збереженням миру у власній оселі. А дарма.

Українці прагнуть від виборів результату. Напевне, щоб депутати парламенту були святими і за сумісництвом – нобелевськими лауреатами. А яким чином їх оберуть – чесно, або не дуже – то є не дуже суттєвим.

Натомість в усталених демократіях вважають, що процес важливіший за результат. Навіть не дуже здібний депутат, але обраний за чесною змагальною процедурою, буде вимушений працювати на благо суспільства. Особливо, якщо прискіпливий контроль його діяльності буде здійснюватися не тільки під час виборів, а й після них.

Тож на що українцям краще витратити позитивні емоції, накопичені під час великого футбольного свята? Ось декілька ідей:

- Тримати на контролі процес висунення кандидатів у народні депутати – рух ЧЕСНО вже потурбувався про відповідні критерії;

- Вимагати від усіх політичних сил проведення відкритих праймеріз – вони підвищують рівень змагальності, мобілізують прихильників, стимулюють суспільну дискусію;

- Іти працювати у виборчі комісії – у кожній комісії має бути хтось, хто не продасться;

- Іти у волонтери до опозиційних політичних сил – можливо вони того і не заслуговують, але краще демократизувати їх зсередини;

- Обов'язково проголосувати на виборах за якусь з опозиційних сил – провладні собі і так щось «намалюють».

Вибори – це процес, життя – це також процес. Від змагальності перших напряму залежить якість останнього.

PS: автор є великим симпатиком руху ЧЕСНО, хоча (поки що) і не є його активним учасником