Щоб опинитись в Європі на українському потязі треба змінити локомотив

В останньому номері впливовий британський тижневик Economist вперше написав, що Україні не можна відмовляти в потенційному членстві в Євросоюзі. Це дуже значна трансформація сприйняття України ліберальним виданням, яке ще в 2001-му році вважало Україну «суцільним кошмаром». Головною причиною цієї трансформації є Помаранчева революція та демократичні зміни, які вона з собою принесла: демократичні змагання серед політичних сил (нехай навіть почасти і без правил) та свобода слова. Economist висловився на підтримку майбутнього членства України в Євросоюзі навіть визнаючи наявність управлінського хаосу, всепоглинаючої корупції та дуже високої інфляції. Проте тижневик сподівається, що вищезгадані демократичні зміни дозволять Україні досягнути критеріїв членства, навіть якщо для цього знадобляться ще десять або навіть більше років.

Ернст Рахаров повністю підтримує думку журналістів британського видання та хотів би трохи її розвинути в практичному напрямку. Що треба зробити сьогодні українцям, щоб либонь через десять років їхня країна змогла стати повноправною частиною Європи?

Перш за все зупинимось на проблемі подолання управлінського хаосу, яка напевне є першоджерелом високих корупції та інфляції, та низки інших негараздів. В Україні зараз парадоксальна ситуація: на місцевому рівні владу неможливо організувати через відсутність належних повноважень у місцевої влади, а на центральному рівні панує хаос через нездатність сьогоднішніх найвищих керманичів жити за принципом розподілу влади, закладеним в чинній конституції. Ернст Рахаров бачить першопричину цього в тому, що він називає «бандитським менталітетом» українських еліт, які сформувалися протягом 90-тих років минулого сторіччя.

Бандитська ментальність визнає тільки авторитарний стиль правління, тому сучасні еліти взагалі не влаштує будь-яка конституція, що передбачає принцип розподілу влади. Вони не хочуть і не будуть ділитися. Ні з іншою гілкою влади, ні з місцевим самоврядуванням. Вони не вміють досягати консенсусу та шукати компроміси, бо вміють діяти тільки силою. Вони створюють партії виключно за принципом особистих зв’язків та відданості вождю, тому в них кожного разу замість партії виходить черговий клан. В своїх екстравагантних та демонстративно дорогих нарядах від Brioni, Zilli та Louis Vuitton для більшості простих європейців вони усім своїм виглядом уособлюють корупцію. Тому навіть декларуючи своє бажання привести Україну в Європу, ці люди, в кращому випадку, здатні привести її назад до Москви.

Зараз ці еліти в черговий раз виступають з гаслами щодо змін до конституції. Ернст Рахаров вважає, що навіть враховуючи очевидну недосконалість діючої конституції, вони не зможуть її змінити в кращу сторону. Набагато краще було б спочатку змінити еліти.

Згідно результатів опитування вже третина українців схильна голосувати за політичну силу, яка була б поза протистоянням помаранчевих та біло-блакитних партій. Тобто люди розуміють, що це протистояння на сьогодні вже є відверто штучним.

Таким чином зараз треба всіма засобами сприяти появі нових політичних сил, збудованих за ідеологічним принципом ліві-праві, а не під чергового фюрера. Які в першу чергу спираються на вже наявний середній клас, а не на олігархів. Ці сили стануть тим локомотивом, який притягне український потяг до європейського перону.

It’s the money, stupid! (це ж гроші, дурню!)

Наглядова рада Нацбанку на засіданні у четвер наклала вето на рішення правління НБУ щодо ревальвації гривні. Таким чином, Рада Нацбанку, що складається із політиків, публічно продемонструвала свою незгоду з в рішенням правління Нацбанку, яке складається з фахівців.

Навіть нефахівцю зрозуміла абсурдність ситуації, коли офіційний курс 5,05 гривні за долар набагато відрізняється від ринкового курсу, який останні тижні коливався в межах 4,90 – 4,60 гривні за долар. Така ситуація тільки сприяє зловживанням на валютному ринку, а занижений курс гривні є одним із чинників стимулювання високої інфляції. Європейський банк реконструкції та розвитку 18 травня прямо рекомендував українським уряду та центральному банку впровадити більш гнучкий валютний курс.

Рішення правління Нацбанку від 21 травня демонструє, що Нацбанк нарешті дослухався до добрих порад. А от рішення заполітизованої наглядової ради Нацбанку днем пізніше – її залежність від великих українських експортерів, які найбільше втрачають від укріплення гривні, а також, можливо, і від політичних сил, зацікавлених у тому, щоб продемонструвати нездатність чинного уряду контролювати інфляцію. Але найшкідливішим для стабільності і гривні, і національної економіки, є сам факт демонстрування всьому загалові незлагодженості та заполітизованості у діях монетарних установ.

Грошова одиниця є стабільною тільки за умов, коли грошова політика є довгосроковою, гроші терпіти не можуть різких рухів. Тому в розвинених економіка грошова політика визначається професійними органами, максимально незалежними від урядів, які уже часто діють під впливом короткотермінових цілей. Українські політики, намагаючись поставити Нацбанк на службу своїх сьогоденних інтересів, позбавляють Україну, в тому числі самих себе, заможного майбутньго.

Доки сьогоднішні провідні політики будуть при владі, Україна не зможе стати частиною Європи

Пан Ющенко читає лекції з незворушною месіанською впевненістю, що на будь-який предмет може існувати тільки дві точки зору: одна – його, а інша – хибна. Навіть якщо точка зору, що він наразі озвучує повністю протирічить якомусь із його власних попередніх висловлювань.

Пані Тимошенко закочує одну яскраву та майстерну політичну виставу за іншою з фанатичною впертістю не гребуючи ніякими засобами для досягнення своєї ідеї-фікс. Вона ніколи не зрозуміє, що таке командна робота, і що справжнє лідерство полягає в умінні ділитися владою.

Пан Янукович вміє поважно виглядати, коли озвучує написане його технологами і зйомка іде в потрібному ракурсі. Проте за відсутності підконтрольної йому монополії на засоби масової інформації сховати його інтелектуальну обмеженість не уявляється можливим.

Як Кучма та Кравчук є продуктами ще радянських часів, так і ці троє політиків є продуктами нестабільного перехідного періоду і мають відповідні якості. Вони мислять тільки в короткостроковій перспективі, не мають принципів, мають добру інтуїцію і не бачать доцільності в плануванні, не довіряють нікому крім найближчих родичів, кумів та друзів, і тому кожного разу, навіть коли вони намагаються створити команду виходить ще один клан. За неможливості відправити цих троїх на стажування кудись, де вони б навчилися якостей, необхідних у період нормального постперехідного розвитку, вони залишаться такими як є. Таким чином, щоб завершити перехідний період треба передати владу в Україні новому поколінню політиків.

Ернст Рахаров поки не бачить гідної зміни цій трійці, але точно знає які характерні якості будуть вирізняти політиків нової хвилі:

• вміння створювати і працювати в команді;
• вміння визнавати свої помилки;
• вміння планувати і втілювати заплановане;
• вони прийдуть на чолі політичних партій, збудованих на громадянських засадах за принципом «знизу-догори» на заміну сьогоднішнім – побудованим за принципом «згори-донизу» кожна під свого фюрера.

Навіщо намагатися лікувати телебачення, яке все одно на шляху до небуття?

Останнім часом провідні і поважні українські журналісти багато написали на тему комерціалізації української журналістики, та ігнорування журналістами своєї громадянської місії. Особливо це стосується українського телебачення, що наскрізь просяклося «джинсою». Ернст Рахаров вітає такі публікації, розділяє занепокоєність українських журналістів, які ще зберегли принциповість, а також підтримує більшість запропонованих заходів покращення ситуації. При цьому він хотів би звернути увагу на дещо інший аспект: а чи варто взагалі боротися за здоров’я того, що і без того моє свої кращі часи позаду?

Хід історії зробив українське суспільство переважно безпринципним і конформістським. Українські телеканали, як і переважна більшість українських організацій побудовані за ієрархічним принципом. Що до речі добре відповідає принципові централізованої трансляції інформації, який лежить в основі будь-якої класичної телевізійної трансляційної мережі. За таких умов ієрархія трансляційної мережі завжди потенційно могутніша за журналістську принциповість. Тобто власник каналу, тобто трансляції, завжди в змозі нав’язати свою волю журналістові. В ДОВГОСТРОКОВОМУ аспекті це звичайно призводить до зниження довіри до каналу, а з цим – і його вартості. Тому на Заході більшість власників не втручаються в журналістську роботу, бо для більшості з них ці канали є ДОВГОСТРОКОВОЮ інвестицією, та й журналісти почасти є також співвласниками. А в Україні власники каналів планують максимум до наступних виборів (які в Україні проходять дуже часто), тобто мислять вкрай КОРОТКОСТРОКОВО. За таких умов зловживання власником своєю владою ЗАПРОГРАМОВАНО.

Ще 10 років тому з цього зачарованого кола не було жодного виходу. Але дякуючи бурхливому розвиткові інформаційних технологій, сьогодні з’являється реальна, ба навіть краща, альтернатива класичному телебаченню: інтернет-телебачення. У цієї мережі немає конкретного власника, і в Україні, дякувати Богові, і урядові, і олігархічні структури не здатні контролювати інтернет всередині країни. При цьому досить розповідати, що інтернетом користуються тільки у Києві і тільки обмежене коло громадян! Родичі Ернста Рахарова в провінційному місті на сході України мають недорогий широкополосний інтернет. А десь через 3 роки більшість Українців матиме інтернет на мобільному телефоні й майже безкоштовно! Щодо обмеженої аудиторії: серйозними новинами по-справжньому цікавляться тільки соціально активні громадяни, а переважна більшість таких вже мають якийсь доступ до інтернету. Решта ж і зараз переважно не дивляться по телебаченню новини, і в майбутньому не будуть цікавитися новинами з інтернету.

При цьому, щоб почати трансляцію в інтернеті потрібні дуже невеликі інвестиції, у порівнянні з класичним телеканалом. А що в українських умовах найголовніше: не потрібно ніякої ліцензії та дозволів від українських ненажерливих чиновників-бандитів!

То може до біса те класичне телебачення? TV Sucks! А якщо згадати, що таким самим чином можна вести мову не тільки про телебачення, а і про всі інші класичні засоби масової інформації, такі як газети та радіо, то: класичні медіа майже мертві – хай живуть інтернет-медіа!